Видавництво 
Ситуація в країні складна. Але хіба вона може бути іншою, коли наші сили оборони щодня виборюють те, щоб наша країна була незалежною, суверенною, демократичною. Невіддільною складовою частиною цього є належне функціонування судової влади. На цьому наголосив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час відкритого інтерв’ю, з якого розпочалась робота XIІ Міжнародного судово-правового форуму, що проходить 13-14 червня в Києві.
Відповідаючи на запитання В’ячеслава Краглевича, партнера EQUITY, щодо того, наскільки суди адаптувалися до роботи в умовах війни, Станіслав Кравченко, зокрема, окреслив проблеми, пов’язані зі зміненням територіальної підсудності, пошкодженням приміщень судів. Нікуди не поділися питання кадрового забезпечення та фінансування судів. Вагомим чинником, який дав змогу судам втримати ситуацію, стало широке впровадження цифрових технологій в роботу.
За його словами, за два роки змінилася картина судових проваджень: щораз більшої ваги набирають питання воєнних злочинів, національної безпеки, протидії корупції. За два роки кількість справ повернулась до довоєнного рівня, а за деякими категоріями справ навіть його перевищила. «Усього в судах України було 4,5 млн різних проваджень, — навів статистичні дані пан Кравченко. — Це свідчить про величезне навантаження на суди».
«Система впоралася з покладеними на неї завданнями і працює», — констатував очільник Верховного Суду.
Коментуючи запитання В’ячеслава Краглевича щодо ролі українських судів у процесі відшкодування воєнних збитків, завданих рф, пан Кравченко наголосив: «Поки що все в національних судах, іншого ми не бачимо. Хоча сподівання на краще мають існувати». Він також розповів про нюанси здійснення судового контролю за досудовими розслідуваннями, пов’язаними з воєнними злочинами: практично в кожному провадженні стоїть питання і цивільного позову, і відшкодування шкоди. Саме такі питання формують основне навантаження на суди. А говорячи безпосередньо про відшкодування воєнних збитків, завданих рф, Станіслав Кравченко нагадав про знакове рішення Верховного Суду щодо імунітету рф та висловив сподівання, що Європейський суд з прав людини в цьому контексті підтримає позицію, що право на звернення до суду домінує. А також звернув увагу на виклики щодо виконання відповідних судових рішень та реального отримання компенсацій — ці питання мають вирішуватися на міжнародному рівні та очевидно, що ця дорога буде достатньо довгою.
Наступне питання ведучого стосувалося кадрової ситуації в судах.
«Ми розуміємо, що найбільші проблеми є в апеляційних судах, і можливо, через пів року так складеться, що в нас не буде достатнього складу колегій, які розглядатимуть справи. Що робити в цьому випадку та чи є «план Б» для запобігання розвитку ситуації за найгіршим сценарієм?» — запитав В’ячеслав Краглевич.
Станіслав Кравченко звернув увагу, що в апеляційні суди вже, мабуть, років десять не призначався жоден новий суддя (мали місце лише декілька переведень). «Можна мати гарне законодавство, можна добре формувати практику, можна вивчати рішення Європейського суду, але для того щоб виконувати завдання (а вони величезні), потрібен ресурс. Мовчати про ці речі ми просто не можемо, адже дійсно в якийсь момент потенційно можемо дійти до того стану, коли суди не зможуть виконувати свої функції», — вважає Голова Верховного Суду.
«Нестача судових кадрів безпосередньо впливає на тривалість судового розгляду, наразі це питання поступається лише проблемі виконання судових рішень», — акцентував Станіслав Кравченко.
А говорячи про перспективи, він наголосив, що треба інтенсивно проводити роботу щодо призначення судівського корпусу — кадрові процедури наразі розблоковані, вже є перші укази про призначення суддів до місцевих судів (які поки що не приведені до присяги). Наразі ж використовуються інші механізми утримання ситуації, зокрема передання справ до іншого суду. Також продовжується робота з відряджання суддів, де це можливо (зокрема із судів, розташованих на окупованих територіях).
На завершення інтерв’ю Голова Верховного Суду прокоментував практичне питання уніфікації судової практики, прогнозованості та стабільності судових рішень. На думку пана Кравченка, наразі повернення до практики постанов Пленуму Верховного Суду є недоцільним — законодавством передбачені нові, більш дієві та швидкі, механізми забезпечення єдності судової практики. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду може за рік сформувати таку кількість правових позицій, яку жоден пленум не зможе забезпечити. Важливим є не лише напрацювання практики, але й доведення її до широкого загалу та забезпечення прозорих і зрозумілих підходів.
Завантажується ...