Внесення застави: запобіжний захід чи покарання

Максим Бехало, юрист LCF Law Group

Серед останніх тенденцій в кримінальній практиці, безперечно, можна виділити великі розміри застави, які обирають суди в резонансних кримінальних справах. Саме тому актуально буде проаналізувати та визначити, якими критеріями суди керуються під час визначення таких розмірів застави.

Застава в розумінні кримінального законодавства

Застава — це запобіжний захід у кримінальному провадженні, основна функція якої — забезпечити виконання підозрюваним/обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також унеможливити спроби перешкоджати досудовому розслідуванню.

Із самого визначення застави можна зрозуміти, що це лише спосіб забезпечити виконання процесуальних обов’язків підозрюваним/обвинуваченим, а не покарання.

Стаття 182 Кримінального процесуального кодексу нам чітко дає критерії для визначення розміру застави:

• за нетяжкі злочини розмір застави становить від одного до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (надалі — ПМ) (від 2684 грн до 53 680 грн);
• за тяжкі злочини — від 20 до 80 ПМ (від 53 680 грн до 214 720 грн);
• особливо тяжкі злочини — від 80 до 300 ПМ (від 214 720 грн до 805 200 грн).

Суди здебільшого призначають заставу як альтернативу запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою, та зазвичай такий розмір застави перевищує межі, які зазначені в кримінальному законодавстві.

Для більш наочного прикладу можна пригадати такі розміри застави: 107 млн грн — колишньому голові Верховного Суду Всеволоду Князєву, 229 млн грн — для ексголови Нафтогазу Андрія Коболєва, ексзаступнику міністра оборони В’ячеславу Шаповалову — 405 млн грн.

У таких випадках для особи фактично немає вибору, окрім як обрання запобіжного заходу тримання під вартою, оскільки вона не може внести заставу, яка становить сотні мільйонів гривень.

Визначення розміру застави

Попри встановлені межі розміру застави, суд може вийти за їх межі у виключних випадках, якщо застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї процесуальних обов’язків.

У Кримінальному процесуальному кодексі не міститься визначення «виключних випадків», і в такому разі суди в кожній конкретній справі, з огляду на всі обставини приймають рішення, чи є необхідність вийти за встановлені межі.

Визначаючи розмір застави, суд зобов’язаний керуватися критеріями, які зазначені в ч. 4 ст. 182 КПК України. Це, зокрема:

• обставини кримінального правопорушення;
• майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого;
• інші дані про його особу;
• ризики, передбачені ст. 177 КПК України, такі як: переховування особою від органів досудового розслідування та/або суду, знищення або приховування речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вплив на свідків та потерпілого, перешкоджання кримінальному провадженню.

Отже, Кримінальний процесуальний кодекс встановлює чіткі критерії, якими суд повинен керуватися при визначенні розміру застави, яка здатна буде забезпечити дотримання підозрюваним/обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків.

Обґрунтування розміру застави

Передумовою для призначення застави судом є клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу.

Досить часто слідство обґрунтовує розмір застави сумою отриманої неправомірної вигоди, розміром завданих збитків, перебуванням певної кількості майна у підозрюваного/обвинуваченого тощо.

Наприклад, у справі за підозрою відомого забудовника Максима Микитася (у пропозиції надання 22 млн євро міському голові міста Дніпра) слідчий суддя навіть вийшов за межі того, що просив прокурор (200 млн грн), та призначив заставу у 260 млн грн.

У наступній справі Вищий антикорупційний суд призначив заставу колишньому керівнику ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» у розмірі 5 255 000 грн. Спочатку сторона обвинувачення просила застосувати заставу майже в 15 млн грн, аргументуючи це завданими збитками в розмірі понад 16,5 млн грн.

Вони вважали, що розмір застави має бути співмірним зі збитками. Для обґрунтування цих збитків і визначення розміру застави використовувалася економічна експертиза.

Не тільки в цій справі, а і в багатьох інших сторона обвинувачення обґрунтовує розмір завданих збитків судовою експертизою, що також використовується як аргумент для визначення розміру застави.

Важливо зазначити, що висновок експерта, який надає сторона обвинувачення, не завжди відображає повною мірою всі обставини справи та не може бути головним аргументом для обґрунтування розміру застави.

Розмір завданих збитків або сума отриманої неправомірної вигоди не можуть бути єдиними чинниками, які впливають на розмір застави.

Під час визначення розміру застави суди також враховують майно підозрюваного/обвинуваченого, спосіб життя, суму задекларованих коштів і найголовніше — особу підозрюваного/обвинуваченого та суспільний резонанс справи.

Для цього сторона обвинувачення надає документи, які підтверджують наявність у підозрюваного/обвинуваченого відповідного майна та грошових коштів, яких начебто має вистачити для внесення розміру застави.

Але суди, визначаючи розмір застави, не завжди звертають увага на те, що майно підозрюваного/обвинуваченого може бути арештоване.

Внаслідок чого виникає ситуація, коли особа не може продати нерухомість, або не може перерахувати кошти з арештованого банківського рахунку для внесення застави.

Також володіння певним майном не завжди може гарантувати внесення застави, оскільки таке майно ще потрібно продати, а це може зайняти тривалий час.

Зазвичай суди призначають дещо менший розмір застави, ніж того просить сторона обвинувачення, але все одно навіть такі розміри застави є непомірними і особа неспроможна її сплатити.

Як уже було зазначено вище, такі ситуації фактично створюють безальтернативність тримання під вартою через неможливість внесення особою застави.

За таких умов розмір застави в сотні мільйонів видаються не запобіжним заходом, а фактично мірою покарання особи.

Практика ЄСПЛ щодо визначення розміру застави

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на розмір застави. Серед ключових рішень ЄСПЛ з цього питання можна виокремити такі.

Рішення ЄСПЛ у справі «Хрістова проти Болгарії», в якому Суд зазначив: «Національні суди повинні наводити достатні аргументи, щоб виправдати суму встановленої застави. Так, серйозність обвинувачення не тільки не може бути єдиним фактором, що обґрунтовує розмір застави, вона не може бути вирішальним фактором. Так само небезпека переховування від правосуддя не може бути оціненою виключно на основі міркувань, що стосуються тяжкості покарання, яке, ймовірно, буде накладено».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тошев проти Болгарії» Суд зауважив: «Під час визначення суми застави суд має оцінити матеріальний стан обвинуваченого.

Рішення про суму застави має прийматися з урахуванням обставин обвинуваченого та його майна» (рішення ЄСПЛ у справі “Маргаретич проти Хорватії”).

В рішенні ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Суд вказав, що «гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена, враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), за якого перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді буде достатнім стримувальним засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого».

Цікаво, що досить часто сторона обвинувачення або суди посилаються на вказане рішення ЄСПЛ та саме на цей абзац під час обґрунтування розміру застави, але цей абзац вирваний із загального контексту рішення ЄСПЛ.

Якщо більш детально проаналізувати цю справу, то головним в ній є те, що застава за підозрюваного могла бути внесена компанією-роботодавцем та володільцем судна, з якого стався витік нафти із подальшим екологічним забрудненням та яке несло повну матеріальну відповідальність за дії свого співробітника.

Суд врахував, що розмір застави був посильним для роботодавця, а не для фізичної особи, у розпорядженні якої було лише 60 000 євро із призначених 3 млн євро.

Також, як вже було згадано вище, сторона обвинувачення просить Суд визначити заставу переважно на підставі розміру збитків або отриманої суми неправомірної вигоди.

В цьому контексті заслуговує на увагу рішення ЄСПЛ у справі «Істоміна проти України», в якому Суд зазначив, що, «зосереджуючись на розмірі шкоди, як стверджувалося, заподіяної заявницею, не здійснивши ретельної оцінки всіх відповідних факторів, у тому числі її спроможність сплатити визначений розмір застави, і за відсутності задовільного пояснення, чому застава була визначена у такому надзвичайно великому розмірі, національні суди не дотрималися зобов’язання навести відповідне та достатнє обґрунтування для своїх рішень про визначення розміру застави, як вимагає пункт 3 статті 5 Конвенції. Отже, було порушено це положення».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Ноймайстер проти Австрії» Суд дійшов таких висновків: «Як сума гарантії, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, повинна бути оціненою переважно стосовно обвинуваченого і його активів, а не можливих розмірів збитків. Так, намагання прив’язати суму гарантії від затриманої особи виключно до суми збитку, приписуваного йому, не відповідає ст. 5 (3) Конвенції. Гарантії, передбачені цією статтею, призначені не для відшкодування збитків, а скоріше для забезпечення присутності обвинуваченого на слуханні. Тож така сума повинна бути встановлена в основному шляхом посилання на нього, його активи і його відносини з особами, які повинні надати заставу, іншими словами, перспектива втрати застави чи дій проти гарантів у разі його неявки до суду буде відігравати роль достатнього стримувального фактора, щоб розсіяти будь-яке бажання з його боку переховуватись від правосуддя».

Отже, вказані рішення ЄСПЛ визначають чіткий перелік критеріїв та вимог, якими повинні керуватися суди національних інстанцій під час визначення розміру застави та встановлення такого її розміру, щоби підозрюваний/обвинувачений мав можливість його сплатити.

ЄСПЛ наголошує на тому, що застава повинна бути оціненою переважно стосовно обвинуваченого і його активів, а не можливих розмірів збитків. Такі висновки ЄСПЛ додатково підтверджують, що розмір застави не має бути оцінений з погляду потенційних завданих збитків.

Висновки

Суди під час визначення розміру застави мають керуватися об’єктивними фактами та обставинами, які відображаються в конкретній справі, враховуючи матеріальний стан особи, її причетність до злочину, та не прирівнювати розмір завданих збитків або суму отриманої неправомірної вигоди до розміру застави. Аналіз цих обставин у цілому допомагає визначити, чи є застава відповідною для особи.