«Відсутність відчутних наслідків стимулює і далі вчиняти порушення» — Сергій Боярчуков про дисциплінарну відповідальність юристів

Про підсумки 2023 року, причини збільшення кількості кримінальних проваджень та важливість інституту страхування юридичної відповідальності «Юридичній практиці» розповів Сергій Боярчуков, керуючий партнер «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери»

 

— З якими підсумками ваша компанія завершує 2023 рік?

— Сильний шок від того, що відбулося в нашій країні, минув. Пройшов і легкий шок від того, що потрібно було відновлювати бізнес-процеси. Зараз ми працюємо у звичному штатному режимі. Роботи багато, вона затребувана та оплачувана. Тобто гріх скаржитися.

— Які практики наразі є для вас бюджетотвірними?

— Як і зазвичай, судова та кримінально-правова. До судової практики я також відношу супровід процедур банкрутства. Насправді якраз завдяки нашій банкрутній спеціалізації ми змогли втримати компанію в перші місяці війни: я уклав три нові контракти, навколо яких вдалося зібрати команду, і все запрацювало.

— Як змінились акценти всередині цих практик? На які послуги нині є попит?

— У кримінальній практиці домінують White Collar Crime та корупційні склади злочинів — НАБУ й СБУ не дадуть нам померти без грошей.

На мою суб’єктивну думку, абсолютна більшість кримінальних проваджень зараз порушується або заради проведення обшуку, або для здійснення якого-небудь тиску на підозрюваних. А далі вони знову ж таки штучно підтримуються — для збереження арештів, накладених на активи, можливості проведення нових обшуків тощо.

Для будь-якого чиновника, який обіймає відповідальну посаду, візити правоохоронців до нього додому стали нормою. В тій самій КМДА ледь не щодня проходять обшуки. Це не може бути нормою, кожен такий випадок слід розглядати як надзвичайний.

— Чи працює в Україні за таких умов інститут юридичної відповідальності?

— У тому ж бо й річ, що така поведінка правоохоронців є наслідком відсутності для них якої-небудь відповідальності. Маємо безліч фактів кричущих порушень. Водночас мені невідомі випадки того, щоб хтось поніс за них реальну відповідальність.

Це стосується не лише правоохоронців — за окремими винятками зараз не притягаються до відповідальності також інші представники «юридичного світу»: адвокати, арбітражні керуючі, приватні юристи-практики, судді.

— Наразі Вища рада правосуддя поновила дисциплінарну функцію, звітує про розподіл майже 12 тис. дисциплінарних скарг на суддів. Як ви оцінюєте перспективи цього процесу?

— Таку величезну кількість дисциплінарних проваджень, очевидно, неможливо розглянути швидко. Уявімо суддю, який вирішить здійснити дисциплінарне порушення (з відповідними негайними наслідками для учасників процесу): чи буде він зважати на перспективи гіпотетичної відповідальності, що може настати аж через кілька років? Мабуть, ні. І чи буде така відповідальність ефективною?

Часто наводять приклад із порушеннями ПДР: половина водіїв не вважає за потрібне дотримуватись обмежень швидкості руху, адже штраф мізерний, то навіщо гальмувати. Ти можеш порушити, і це нестрашно. Коли ми говоримо про ефективність відповідальності правоохоронців та суддів, ситуація аналогічна: відсутність відчутних для них наслідків стимулює і далі вчиняти порушення.

— Ви згадували про порушення й інших учасників юридичного світу: арбітражних керуючих та адвокатів. Чи працює інститут дисциплінарної відповідальності в цих професіях?

— На жаль, і там, і там дисциплінарна відповідальність не спрацьовує. Періодично ми чуємо про різні скандальні історії з адвокатами, але, як правило, вони не виходять за межі соціальних мереж. Позбавлення адвоката права на зайняття адвокатською діяльністю — винятковий випадок, і таких прикладів украй мало. Адвокат зараз більше остерігається кримінально-правових та адміністративних наслідків, ніж дисциплінарної відповідальності перед професійною спільнотою.

У спільноті арбітражних керуючих дисциплінарна відповідальність взагалі не працює, складається враження, що всі просто не хочуть зачіпати цю тему. Свого часу я звертав увагу на необхідність доопрацювання, а точніше, написання нового кодексу етики арбітражних керуючих. Виявилося, що це нікому не цікаво. Більшості арбітражних керуючих не цікава СРО в принципі, включно зі всіма аспектами, з нею пов’язаними. Інші ж розглядають кодекс етики як намагання взяти арбітражних керуючих під контроль. Позиція досить дивна, адже контроль буде здійснювати СРО, яка сама підзвітна з’їзду арбітражних керуючих.

Проблема дефектності відповідальності властива не лише юридичним професіям. Візьмемо мою особисту історію, що насправді є досить типовою. Київрада видає пакет документів, які мають юридичні наслідки, — на їх підставі ти можеш щось побудувати, щось знести, реалізувати визначений проєкт. Проте їх отримання ще нічого не означає, адже безпосередньо на майданчику, як правило, з’являються «активісти», які проти всього, хай що ти робиш. Такі необґрунтовані протести «нівелюють професіоналізм» усіх причетних осіб (архітекторів, землевпорядників, експертів тощо), і ніхто за це не несе відповідальності. Ба більше, й сама КМДА починає висловлювати сумніви стосовно виданих документів, щоправда, щось належно обґрунтувати юридично в них не зовсім виходить… Відповідальності, повторю, жодної. І я не про матеріальну, хоча витрат було чимало. Хто понесе відповідальність за заподіяну мені моральну та репутаційну шкоду?

— Чи будете подавати позови до суду?

— Воно ж усе не працює! Немає жодного дієвого механізму. Ну подам я сьогодні позво до суду. Напевно, я його виграю, наприклад, через три роки. Судитись я буду з маловідомою особою, яка пише пасквілі у фейсбуці. Якщо я виграю, про це ніхто не напише. Або гірше: звинуватять мене в тому, що рішення суду «куплено». Повертаючись до матеріальної відповідальності — суд у найкращому випадку присудить мізерну суму компенсації.

— Повернімося до питання дисциплінарної відповідальності юристів: чи є тут елемент корпоративної солідарності, коли колеги покривають ті чи інші порушення?

— Безумовно. Є моменти, що «так прийнято» і «всі так роблять». І це вважається ОК.

— Як можна виправити таку ситуацію?

— Щонайменше про це треба багато говорити. Усвідомлення проблеми — перший крок до її вирішення. Треба обговорювати, дискутувати, і поступово воно почне працювати. Візьмемо приклад із ПДР: вирішити проблему здатне суттєве підвищення розмірів штрафів.

— Тобто загалом ви бачите рішення в посиленні заходів впливу, коли наслідки порушення будуть відчутно обтяжливими?

— Посилення відповідальності та збільшення кількості важелів, які її забезпечують, є невіддільною частиною розвитку правового суспільства. У цьому контексті необхідно не лише підвищувати вже наявні стандарти, але і запроваджувати нові механізми регулювання. Варто розглядати комплексні заходи, як-от, наприклад, запровадження обов’язкового страхування професійної відповідальності правників на рівні держави або популяризація добровільного страхування відповідальності. Слід зробити це правилом хорошого тону. Я вважаю цей напрям перспективним і планую найближчим часом на ньому зосередитися. Страхування відповідальності професійної діяльності, якщо його максимально популяризувати, надасть можливість систематично аналізувати рівень страхового ризику фахівців. І за відповідної динаміки розвитку цього інституту страхові компанії зможуть ефективно встановлювати ставки, враховуючи різний рівень «ризиковості» кожної конкретної особи (адвоката, арбітражного керуючого, аудитора тощо) як результат її професійної діяльності. Як на мене, такий крок сприятиме впливу відповідальності на правосвідомість.

— Які ще ініціативи плануєте промотувати?

— Я хочу дещо знизити оберти своєї громадської діяльності як адвоката і особливо як арбітражного керуючого. Не бачу в цьому зараз особливого сенсу та перспектив, тож зосереджуся на практиці та управлінні компанією.

(Бесіду вів Олексій Насадюк, «Юридична практика»)