Відповідальність приватних виконавців в умовах воєнного стану — блог Наталії Матвійчук

Попри мораторій на планові та позапланові перевірки приватних виконавців під час дії воєнного стану, Мін’юст вигадав нова схему зупинення діяльності приватного виконавця строком на один місяць у разі виявлення ознак грубого порушення вимог законодавства, якою скасовано всі права приватного виконавця під час проведення перевірок та фактично зупинено діяльність дисциплінарної комісії.

---

Дисциплінарна відповідальність
за законами воєнного часу

---

Мін’юст отримав необмежені повноваження та право здійснити перевірку за будь-який період діяльності, за будь-чиїм зверненням або взагалі без такого звернення, без дотримання строків та меж проведення перевірки, строків притягнення до відповідальності, без обов’язкового витребування пояснень у приватного виконавця.

Адже війна – не час для «ігор у демократію».

Регулятор ігнорує статтю 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані в разі прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

На мій запит щодо кількості притягнутих до відповідальності за такою «спрощеною» процедурою приватних виконавців Мін’юст повідомив, що станом на 12.03.2024 видано 21 наказ про зупинення діяльності приватних виконавців (включно зі мною).

З метою отримання інформації щодо кількості оскаржених колегами та скасованих судом наказів я надіслала такий запит до Мін’юсту, на що отримала відмову у наданні такої інформації. Довелось її оскаржити. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 200/2115/24 у задоволенні позову відмовлено з тієї підстави, що, виявляється, приватний виконавець – не людина і на нього не поширюється дія Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Шляхом пошуку в реєстрі судових рішень з’ясувала, що, крім мене, під час дії «спрощеної» процедури ще один колега оскаржив наказ про зупинення діяльності. Результати судових справ абсолютно протилежні.

У справі мого колеги рішенням Львівського окружного адміністративного суду, залишеним в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, визнано протиправними та скасовано подання департаменту ДВС та наказ Мін’юсту про зупинення його діяльності.

Підставою зупинення його діяльності було прийняття до виконання виконавчого документу не за місцем виконання рішення.

При чому суд погодився з доводами Мін’юсту, що приватний виконавець прийняв до виконання виконавчий документ не за місцем виконання рішення. Водночас зазначив, що відповідачі неправильно кваліфікували таке порушення як грубе, вказавши, що законодавством не розкрито зміст грубого порушення.

Крім того, суд зробив аналіз норм Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень і рішень інших органів» та виснував про запровадження додаткової відповідальності (санкції), яка застосовується контролювальним органом під час дії воєнного стану до приватних виконавців у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць та яка не може бути віднесена до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця.

У випадку застосування до приватного виконавця такої санкції не можуть застосовуватись норми Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень і рішень інших органів», якими врегульовано наслідки притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, в тому числі щодо строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, вчинення запису у Єдиному реєстрі приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та заміщення приватного виконавця.

Суд зазначає, що суттєвою ознакою грубого порушення є його характер та обов`язкова наявність негативних наслідків такого порушення. На відміну від грубого порушення законодавства, звичайні порушення не породжують негативних наслідків та можуть бути усунені, зокрема, самостійно приватним виконавцем.

Тому врахувавши, що приватний виконавець, отримавши копію скарги боржника та листа стягувача про повернення виконавчого документа, виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та одночасно припинив чинність арешту майна боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішення, суд дійшов висновку, що застосування дисциплінарною комісією санкції у вигляді зупинення діяльності не є співмірним видом стягнення до характеру вчиненого позивачем порушення.

У моїй справі рішенням Донецького окружного адміністративного суду, залишеним в силі Першим апеляційним адміністративним судом, навпаки відмовлено у задоволенні позовних вимог, хоча підстав для скасування оскаржуваного наказу в моєму випадку було більш ніж достатньо.

Суд у моїй справі «легалізував» необмежені повноваження Мін’юсту щодо здійснення перевірок без дотримання процедурних питань за «спрощеною» процедурою, зазначивши, що у вказаний спосіб законодавець прагнув, зокрема, одночасно спростити, пришвидшити процедуру (однак відсутність строку перевірки призводить до зворотного ефекту) здійснення контролю за діяльністю державного виконавця і зробити її максимально ефективною, а тому визначив широке (фактично не обмежене) коло питань, яке підлягає такій перевірці.

Тому дотримання таких процедурних питань, як строки, межі проведення перевірки, обґрунтування ступеня вини приватного виконавця, грубості порушення, наявності наслідків, розміру заподіяної шкоди тощо, в період дії воєнного стану не є необхідним.

Підставою зупинення моєї діяльності було звернення представника боржника із заявою про визначення рахунку боржника у банку для здійснення видаткових операцій, на яку я дала відповідь про передчасність такої заяви.

Станом на дату розгляду заяви представника боржника від 14.07.2023 ще не було внесено зміни до Інструкції з організації примусового виконання рішень та постанова про визначення рахунку для видаткових операцій в Автоматизованій системи виконавчого провадження не була впроваджена.

Наказ Мін’юсту від 17.07.2023 № 2578/5, яким Інструкцію з організації примусового виконання рішень доповнено новим розділом XIX «Особливості взаємодії органів державної виконавчої служби та приватних виконавців при визначенні поточного рахунку боржника – фізичної особи у банку для здійснення видаткових операцій», набрав чинності 15.08.2023.

Крім того, суд проігнорував мої доводи, що права боржника не були порушені, адже на рахунок, який він просив визначити для здійснення видаткових операцій, кошти взагалі не находили.

Суд проігнорував мої доводи, що Мін’юст не тільки не обґрунтував грубості порушення, а взагалі не довів складу правопорушення.

Також зупинення було погоджено неповноважним складом дисциплінарної комісії приватних виконавців. Зокрема, строк повноважень чотирьох членів комісії, які були призначені з’їздом приватних виконавців 26.10.2021, сплинув 26.10.2023, а зупинення погоджено ними 06.11.2023.

На що суд вигадав власну теорію: наказом Мін’юсту, яким було затверджено склад дисциплінарної комісії, визначено, що повноваження членів комісії діють до 16.11.2023, що підтверджує їх легітимність. Виявляється, що в період воєнного стану Мін’юст не тільки отримав необмежені повноваження у здійсненні перевірок, а ще й присвоїв собі право продовжувати строк повноважень членів дисциплінарної комісії, які призначаються іншими органами.

Звісно, я оскаржила це рішення. Найближчим часом Мін’юст, мабуть, оскаржить рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі мого колеги, аби не створювати прецедент. Крапку в цих суперечностях повинен поставити Верховний Суд.

Блог — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Як незалежне видання, «Юридична практика» може публікувати статті, що мають дискусійний характер або стосуються тих чи інших спірних питань. Точка зору редакції “ЮП” може не збігатися з поглядом автора блогу.