Велика Палата Верховного Суду vs. правова визначеність — блог адвоката Олександра Трохимця

У жовтні Україна очікує на отримання позитивної оцінки в рамках Звіту щодо пакета розширення Євросоюзу, після чого відбудеться голосування Європейської ради, яке відкриє дорогу до переговорів про вступ України до ЄС. Про це повідомив прем’єр-міністр Денис Шмигаль на засіданні уряду 26 вересня.

За останні п’ятнадцять років Україна підписала низку міжнародних договорів та виконала безліч практичних кроків у різних секторах економіки, скерованих на розвиток євроінтеграційних процесів в Україні.

Однією з ключових сфер на шляху євроінтеграції України є енергетика. І серед значущих подій, що стосуються об’єднання українського енергетичного сектору з європейським, слід виділити такі:

• приєднання України у 2010 році до Договору про заснування Енергетичного співтовариства, завданням якого було створення правової та економічної бази щодо енергопродуктів, визначення чітких правил взаємодії між Україною та країнами –  членами Енергетичного співтовариства;
• підписання Україною у 2014 році Угоди про асоціацію Україна – ЄС, в якій чітко визначено цілі та завдання на шляху до набуття статусу члена ЄС;
• запуск Україною у 2019 році нової моделі ринку електричної енергії відповідно до нового Закону України «Про ринок електричної енергії», прийнятого на виконання Угоди про асоціацію Україна – ЄС та Договору про заснування Енергетичного співтовариства;
• синхронізація у 2022 році енергосистеми України з енергосистемою континентальної Європи ENTSO-E, що відкриває нові можливості для спільного розвитку ринків електроенергії.

Тому фактично на енергетичній карті світу Україна вже стала частиною Євросоюзу.

Водночас будь-які зміни правової та економічної бази, особливо масштабні, вимагають єдиного тлумачення та застосування актів aquis ЄС усіма суб’єктами – учасниками відповідної сфери правовідносин як у країнах – членах ЄС, так і в Україні.

Право діє так, як його застосовують

Угода про асоціацію Україна – ЄС, Договір про заснування Енергетичного співтовариства та інші імплементовані Україною акти aquis ЄС відтворюють поглиблені відносини між Україною та країнами – членами ЄС, що зумовлює потребу адаптації їх положень до національного законодавства за допомогою всіх можливих правових інструментів.

Самої лише імплементації законодавства ЄС у законодавство України замало. Для того щоб Україна мала правову та економічну бази, які відповідали б вимогам і стандартам ЄС, важливо забезпечити правову визначеність шляхом формування єдиної правозастосовної практики.

Правова визначеність, як один з основоположних принципів ЄС, має важливе значення у світлі наближення України до членства в ЄС, а також наближення законодавства України до aquis ЄС. І саме суди відіграють провідну роль у належній імплементації законодавства через забезпечення правової визначеності в державі шляхом тлумачення тих чи інших його положень.

Враховуючи, що ключова ціль євроінтеграції полягає у створенні між Україною та ЄС єдиного правового та економічного простору, адаптація положень законодавства ЄС має відбуватися за допомогою всіх можливих правових інструментів, зокрема врахування національними судами позицій Суду ЄС щодо правозастосування тих чи інших норм.

Стале та послідовне правозастосування національними судами імплементованого законодавства ЄС сприятиме дотриманню принципу правової визначеності та розвитку правової системи України як кандидата в члени ЄС.

Водночас, реалізуючи функцію правозастосування актів aquis ЄС, національні суди мають зважати на принципи послідовності та передбачуваності права. Адже навіть одне судове рішення національного суду може вплинути на євроінтеграційний процес у цілому, бо здатне створити конфлікт між тлумаченням і правозастосуванням певних норм зі сторони країн – членів ЄС та України як кандидата в члени ЄС.

Рішення суду ЄС — джерело права

Суди України з метою тлумачення положень Угоди про асоціацію Україна – ЄС, Договору про заснування Енергетичного співтовариства та інших акти aquis ЄС повинні враховувати правозастосовну практику Суду ЄС.

Саме врахування правових позицій, сформованих у рішеннях Суду ЄС, і є найбільш дієвим інструментом для формування українського законодавства в контексті його наближення до законодавства ЄС, а також удосконалення судової практики України. Такий підхід дасть змогу адаптувати на національному рівні не лише норми міжнародних договорів, а й результати міжнародної імплементації, зокрема практику Суду ЄС.

У цьому контексті українські суди здійснили суттєвий прорив. Так, минулого року Велика Палата Верховного Суду ухвалила епохальне рішення (постанова від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20), де відзначено, що рішення Суду ЄС та висновки Секретаріату Енергетичного співтовариства підлягають обов’язковому врахуванню судами, оскільки є джерелом права в Україні та дають змогу встановити зміст положень актів законодавства Енергетичного співтовариства та Європейського Союзу, перелічених у статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії».

Розглядаючи справу № 910/9627/20, Велика Палата Верховного Суду врахувала рішення Суду ЄС у справі № С-305/17 «Fens spol. s r.o. v. Slovak Republic» як джерело права щодо тлумачення імплементованих Україною положень aquis ЄС та Договору про заснування Енергетичного співтовариства, якими заборонено запроваджувати або зберігати чинними будь-які мита, податки та інші заходи еквівалентної дії, які обмежують експорт енергопродуктів.

Водночас Велика Палата Верховного Суду також врахувала висновки Секретаріату Енергетичного співтовариства, який в рамках своїх повноважень здійснив тлумачення ст. 41 Договору про заснування Енергетичного співтовариства відповідно до прецедентної практики Суду ЄС щодо встановленої в Україні плати за послуги з передавання електричної енергії, яка застосовується до експортерів. Секретаріат Енергетичного співтовариства як орган, який здійснює нагляд за дотриманням Україною зобов’язань у рамках Договору про заснування Енергетичного співтовариства, встановив, що запроваджені в Україні тариф на передачу та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління щодо обсягів експорту/імпорту порушують ст. 41 Договору про заснування Енергетичного співтовариства, оскільки є заходами, еквівалентними до мита, які заборонено.

Слід також зауважити, що обов’язок національних судів враховувати рішення Суду ЄС та висновки Секретаріату ЄС під час застосування ЗУ «При ринок електричної енергії» прямо визначено в ст. 2 цього закону.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/9627/20 дійшла висновку про можливість застосування як джерел права рішення Суду ЄС та висновків Секретаріату під час застосування ЗУ «Про ринок електричної енергії», що цілком відповідає принципу правової визначеності.

Принцип правової НЕвизначеності

Здавалось би, Велика Палата Верховного Суду сформувала послідовну практику правозастосування щодо того, що встановлення тарифу на передачу під час здійснення експорту порушує взяті Україною на себе міжнародні зобов’язання.

Однак минуло менш ніж рік і колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду висловила намір відступити від висновків, зроблених у справі № 910/9627/20, мотивуючи це тим, що Україна не є членом Європейського Союзу і на неї в імперативному порядку не поширюються рішення Суду ЄС, а рішення Суду ЄС у справі № С-305/17 «Fens spol. s r.o. v. Slovak Republic» не належить до правозастосовної практики, яку суди України мають брати до уваги. Йдеться про справу № 910/14489/20 за позовом ТОВ «ГК «Нафтогаз України» до ПрАТ «НЕК «Укренерго».

Показово також і те, що Велика Палата Верховного Суду погодилася розглянути можливість відступу від своєї ж позиції. Оскільки з 2022 суттєвої зміни суспільних відносин не відбулось, справи № 910/9627/20 та № 910/14489/20 видаються майже ідентичними як за правовими підставами, так і за предметом доказування. Тому важко зрозуміти можливі мотиви для відступу Великою Палатою Верховного Суду від власної ж позиції, сформованої у справі № 910/9627/20.

Беззаперечно, такі дії на рівні найвищої ланки судової системи підривають процес забезпечення послідовності та передбачуваності права і стають джерелом правової невизначеності. В інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Велика Палата Верховного Суду не має відступати від попередніх своїх рішень, окрім як за наявності належної для цього правової підстави.

Таким чином, лише одним рішенням Велика Палата Верховного Суду може розколоти практику правозастосування імплементованого Україною законодавства ЄС та започаткувати практику, яка суперечить прийнятим Україною міжнародним зобов’язанням у рамках процесу євроінтеграції. Очевидно, що в такому випадку не може йти мова про збільшення довіри з боку міжнародних партнерів та асоціювання України як повноцінного члена Європейського Союзу.

Уже на початку жовтня Велика Палата Верховного Суду постане перед вибором, приймаючи рішення у справі № 910/14489/20: або закріпити шлях правової визначеності, продовжуючи послідовну практику правозастосування імплементованого законодавства ЄС, або закласти фундамент для правової невизначеності, сформувавши конфліктну судову практику на найвищому рівні судової влади.

Уже цього місяця має відбутися оцінка здобутків та кроків, виконаних Україною на шляху до членства в ЄС, у рамках Звіту щодо пакета розширення Євросоюзу. І саме зараз законодавча, виконавча та судова гілки влади мають продемонструвати ефективну взаємодію на шляху до спільної мети всієї держави, виконуючи всі взяті на себе міжнародні зобов’язання.

Блог — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Як незалежне видання, «Юридична практика» може публікувати статті, що мають дискусійний характер або стосуються тих чи інших спірних питань. Точка зору редакції “ЮП” може не збігатися з поглядом автора блогу.