Участь адвоката у дослідженні судом письмових доказів по цивільній справі

Андрій Солдатенко, адвокат АО «Солдатенко, Лукашик та Партнери», м. Львів

Практично неможливо уявити цивільно-правовий спір, переданий на вирішення до суду, під час розв’язання якого не досліджувалися б письмові докази. Значна частина правочинів згідно із вимогами цивільного законодавства оформляються письмово, документальним закріпленням супроводжується й питома частина інших цивільно-правових відносин. Тому вирішення спорів про право цивільне пов’язане із неодмінним дослідженням письмових засобів доказування. Швидше можна на практиці стикнутися із цивільною справою, під час розгляду якої не допитуються свідки, аніж з такою, де не досліджуються письмові докази. Важливою частиною професійної діяльності адвоката є участь у з’ясуванні змісту таких джерел доказової інформації під час судового розгляду. Адвокат, діючи у цивільному процесі не від власного імені, а як представник свого довірителя, не є самостійним учасником процесу, а репрезентує інтереси свого клієнта, і повинен керуватися виключно ними. Існує ціла низка тактичних прийомів і засобів, використання яких допоможе адвокату як учаснику процесу дослідити разом із судом письмовий доказ по справі під призмою інтересів свого довірителя. Звідси випливає вкрай важливе правило, яке стосується вивчення змісту письмових доказів. Підготуватися до судового розгляду і вивчити усю доказову інформацію по справі – професійний обов’язок адвоката. Він, досліджуючи письмові докази заздалегідь, може і зобов’язаний звернути увагу на доказові відомості, зміст яких є небажаним для правової позиції довірителя.  Керуючись інтересами останнього адвокат не вправі звертати увагу головуючого і наголошувати та тій частині доказової інформації, яка міститься у письмових доказах, але свідчить проти довірителя. Вибір протилежної позиції означав би свідоме вчинення особою, яка надає правову допомогу на професійних засадах, дій, які суперечать інтересам клієнта, – а це прямо заборонено законом. Адвокат, представляючи інтереси відповідача у справі про визнання батьківства, не вправі з власної ініціативи просити суд дослідити листування своєї довірительки із її чоловіком, котрий (як вбачалося із змісту особистого листування) на момент зачаття дитини тривалий час перебував за кордоном на заробітках, а тому не міг бути біологічним батьком останньої. Використання таких листів як доказів у процесі за клопотанням  адвоката – представника відповідача, було б спрямоване на шкоду інтересам свого клієнта.

Вивчення адвокатом письмових доказів у цивільній справі, їх правильний добір і презентація перед головуючим у судовому засіданні з метою переконати у правильності позиції свого довірителя важко переоцінити. Буває, що в залежності від наявності та змісту письмового доказу картина про справі може істотно змінитися. Наведемо приклад.  А. подав позов проти свого рідного брата про визначення додаткового строку на здійснення спадкових прав після смерті батька. Останній за життя залишив заповіт в користь обох сторін по справі. Однак після смерті заповідача жоден із спадкоємців у визначений законом строк із заявою про прийняття спадщини не звернувся. Відповідач заявлений проти нього позов визнав, мотивуючи своє визнання достовірністю обставин, викладених у позовній заяві, відсутністю претензій на спадкове майно. Однак суд заявлені вимоги відхилив, мотивуючи відмову у позові і неврахування його визнання відповідачем  відсутністю поважних причин пропуску позивачем строку на прийняття спадщини. Законність і обґрунтованість ухваленого присуду перевірялися Львівським апеляційним судом. За клопотанням адвоката позивача апеляційний суд поновив апелянту строк на подання нових доказів і дослідив акт фактичного проживання, складений повноважною комісією сільської ради. З цього документу вбачалося, що разом із спадкодавцем, який постійно проживав у селі на виїзді зі Львова мешкав без реєстрації місця проживання ініціатор процесу. Необхідність переїзду до батька і постійного проживання з ним була зумовлена похилим віком останнього, потребою у постійній сторонній допомозі. Враховуючи виняткове значення, яке мав цей письмовий доказ для правильного вирішення справи, беручи до уваги, що вже в силу викладених в акті обставин позивач вважається таким, що прийняв спадщину, цей доказ був досліджений судом, рішення районного суду скасоване з одночасним ухваленням протилежного за змістом – про задоволення позову. У цій справі незбагненним залишається лише те, як цей важливий письмовий доказ міг залишитися поза увагою адвоката, котрий надавав ініціатору процесу правову допомогу в ході судового розгляду. Ретельний добір і підготовка письмових доказів зумовили б інше рішення ще районного суду.

Повноважний державний виконавець звернувся до суду із поданням про застосування до боржника із сплати аліментів низки передбачених законом обмежень. В обґрунтування свого звернення зазначав, що платник аліментів має велику заборгованість за цими платежами перед колишньою дружиною, на виклики до виконавчої служби не з’являється. Адвокат боржника звернув увагу суду, що підписи, які містяться у повідомленнях про вручення повісток про виклик начебто боржникові, настільки істотно різняться із його достовірним особистим підписом у паспорті, що навіть без проведення почеркознавчої експертизи очевидно: повідомлення про вручення поштової кореспонденції підписані не боржником, а іншою особою, причому навіть без намагання наслідувати дійсний підпис адресата. Подання було повернуто судом державному виконавцеві.

Не менш глибокої підготовки і високого професійного хисту потребує й ситуація, коли адвокату необхідно в інтересах довірителя підірвати віру у письмовий доказ, поданий до суду протилежною стороною. При розгляді судом позову про недійсність заповіту, вчиненого заповідачем, який не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними досліджувалася карта амбулаторного хворого обласного психоневрологічного диспансеру. Адвокат, який представляв інтереси відповідачів у цьому процесі, поставив під сумнів низку записів у цьому документі про огляди хворого заповідача. За його клопотанням судом була призначена судово-технічна експертиза давності виконання документу. Її висновком було підтверджено, що більшість з записів у медичній карті про огляд хворого виконані не у дати, які зазначені у цьому документі, а значно пізніше, причому деякі з них – навіть після смерті пацієнта. Шляхом залучення спеціальних знань адвокату вдалося переконати суд у тому, що записи у головному письмовому доказі є недостовірними і не можуть братися до уваги судом як доказ.

Іноді довести недостовірність письмового доказу вдається без проведення судових експертиз. Ініціатор поділу майна подружжя С., обґрунтовуючи свій внесок у придбання спірного майна із відповідачем у шлюбі подала до суду як доказ копію довідки комерційного банку про те, що мала у цій банківській установі депозитний вклад на суму понад 22000 доларів США. За заявою протилежної сторони суд розкрив банківську таємницю і встановив, що дійсний розмір депозиту становив дещо більше 2000 доларів США і довідку саме такого змісту видавав банк своїй клієнтці. В який спосіб у цьому документі з’явилася ще одна цифра «2», що перетворило суму з 2 на 22 тисячі доларів – виходило за межі професійної діяльності адвоката, який обмежився доведенням перед судом фальшивості довідки. За даним фактом повноважним органом досудового розслідування було розпочате слідство, а сфальшований документ був відкинутий як доказ у справі та судом не враховувався. Інший приклад. У справі про місце проживання дитини позивачка подала до суду акт фактичного проживання, складний комісією Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. У цьому документі йшлося, що малолітній Б. фактично  проживає разом із своїми батьками у одній з орендованих квартир багатоквартирного будинку, в якому діє згадане ОСББ, що й провело обстеження. В акті окремо зазначалися персональні дані і батька, і матері дитини. Заперечуючи проти дослідження цього документу судом адвокат протилежної сторони заявив, що згідно з актом, який позивач вважає належним, допустимим і достовірним доказом, батьком дитини є К.О.М., тоді як згідно із свідоцтвом про народження – Б.М.Р., який є відповідачем по справі. Останній батьківських прав не позбавлений, заявив зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з ним. Вже з цих підстав акт містить виклад недостовірних обставин, а тому не може досліджуватися судом, а тим більше покладатися в основу судового рішення. У дослідженні цього письмового доказу районним судом було відмовлено, а сам акт – повернуто позивачу у справі.

Тож які тактичні прийоми і методи можуть використовувати адвокати при вивченні письмових засобів доказування? В першу чергу це стосується перевірки реквізитів досліджуваного засобу доказування. Якщо це офіційний документ – відсутність у ньому дати, реєстраційного номеру, підпису викликають сумніви у достовірності такого доказу. Наявність від руки проставленої рисочки навпроти даних підписанта свідчить, що документ підписаний не особою, дані про яку фігурують у ньому, а кимось іншим і тоді закономірно виникає питання, а чи мав фактичний підписант повноваження на виконання свого підпису у такому документі. Якщо у процесі використовується документ значної давності виконання, слід ретельно вивчити його походження. Не секрет, що під час припинення юридичної особи перед здаванням печатки є ганебна практика проставляти її відбиток на значній кількості порожніх аркушів паперу, щоб пізніше у разі потреби вдрукувати «потрібний» текст, таким чином, створюючи штучні докази по справі. Тому одним з найкращих помічників адвоката саме у цій частині роботи може стати якісна лупа. Якщо вдасться довести, що підпис або текст виконувався на документі вже після проставляння на ньому печатки – ця обставина сама по собі здатна поставити достовірність такого доказу під сумнів.  Адже документ за законом «скріплюється печаткою», що само по собі передбачає наявність на ньому тексту і підпису уповноваженої особи. Наступний важливий метод роботи адвоката з письмовими доказами передбачає дослідження так званих «негативних обставин». Ними є дані, які в певних причин не вписуються у логіку документа, якимось чином не узгоджуються із іншими однозначно достовірними обставинами справи. Пояснимо роботу адвоката з негативними обставинами на прикладах. Засновники розташованого у Львові  підприємства з виробництва вин та газованих напоїв провели раптову інвентаризацію і виявили величезну нестачу мінеральної води.  Найманий директор заводу дав пояснення, що в ході виробництва певна частина ПЕТ-пляшок здувалася у горловині під час наповнення, внаслідок чого приходила у непридатність. На підтвердження цих обставин надав інвентаризаційній комісії письмові акти списання продукції, зіпсованої внаслідок здуття пляшок. Враховуючи винятково великий розмір нестачі до роботи був залучений адвокат. Останній під час роботи з актами про списання зіпсутих пляшок звернув увагу на те, що згідно із цими документами щодня списувалася одна й та сама кількість пляшок, яка була затверджена окремим наказом директора як максимально допустима до псування в ході виробництва. Виникало закономірне питання: невже тривалий час, враховуючи перебування засновників підприємства в іншому місті щодня в горловині здувалася одна й та сама кількість пляшок: ані більше, ані менше. Директор наполягав, що було саме так. За адвокатським запитом адвоката спеціалістами кафедри гідравліки Національного університету «Львівська політехніка» було проведене експертне дослідження, яке встановило: горловина – найміцніше місце пляшки ПЕТ, що фізично, виходячи з обладнання, яке використовувалося на виробництві,  виключало її здуття або інше пошкодження саме в цьому місці.   Після опитування усіх сторожів підприємства з пред’явленням кожному з них отриманого акту експертного дослідження було з’ясовано, що директор давав вказівки випускати цілі вантажні машини з продукцією підприємства без розрахунку за неї, тобто розкрадав таку, зловживаючи своїм службовим становищем. З цього приводу було розпочато кримінальну справу, а самого колишнього вже на той час керівника підприємства – притягнуто до кримінальної відповідальності.  А розкриття усієї справи почалося з того, що залучений адвокат зацікавився, як може бути, щоб щодня в ході виробництва псувалася одна й та сама кількість пляшок. Інший подібний приклад. Продавчиня магазину була звільнена за те, що в ході раптової інвентаризації товару в її відділі було виявлено нестачу. Трудовий договір із нею був припинений за ст. 41 ч. 1 п. 2 КЗпП України, тобто за вчинення винних дій працівником, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку роботодавця. Продавчиня відразу звернулася до суду із позовом про поновлення на роботі і стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, покликаючись на відсутність зі свого боку будь-яких винних дій. В обґрунтування заявлених вимог стверджувала, що в магазині неодноразово спрацьовувала сигналізація, а вона щоразу повідомляла про це власника для вжиття відповідних заходів. Тоді певна частина товару і могла бути втрачена або ж до її втрати причетний сам власник, але аж ніяк не вона. Адвокат, який репрезентував у процесі інтереси власника, звернув увагу, що хоч його клієнт і повідомляв щоразу співробітників правоохоронних органів про спрацювання сигналізації, однак усі ці випадки не були пов’язані із спробами злому і проникнення до магазину. Це само по собі виключало зникнення товару. Жодного разу повноважними органами досудового розслідування кримінальне провадження за такими фактами не розпочиналося. Сигналізація у магазині являла собою так званий «ревун», час і дата її спрацювання фіксувалися тільки зі слів продавчині, яка зранку відкривала магазин і, як пояснювала, – виключала цей пристрій. Адвокат відповідача з метою з’ясування достовірних обставин справи поставив перед підприємством, якому належав магазин, питання, чи проводились щоразу після повідомлень про спрацювання сигналізації інвентаризації, які є обов’язковими згідно з Інструкцією про порядок проведення інвентаризацій у разі виявлення крадіжок. На це питання була отримана ствердна відповідь. Вивчивши акти інвентаризацій, проведених після повідомлень продавчині про спрацювання сигналізації було з’ясовано, що жодних нестач у відповідні дні виявлено не було. Таким чином, причини нестачі були іншими, а сама вона виникла пізніше. Прямим трудовим обов’язком продав чині – позивача у справі було забезпечити схоронність товару. Судом було задоволене клопотання адвоката відповідача про дослідження актів інвентаризацій, проведених після повідомлень про спрацювання сигналізації  і приєднання їх копій до матеріалів справи. З урахуванням цих письмових доказів позов був відхилений.  Важливу роль у цьому процесі зіграло те, що відсутність будь-яких достовірних даних про крадіжки товару або їх спроби не відповідала  твердженням ініціатора процесу про можливі причини нестачі.

Наступним важливим прийомом при дослідженні письмових доказів є правильне тлумачення письмового доказу. Адвокату слід пам’ятати, що у разі  сумнівів щодо змісту тієї чи іншої договірної умови, якщо спір виник з приводу примусового виконання цивільно-правового договору, існує правова можливість подання позову про тлумачення судом спірного правочину або його певної частини. Цей правовий інститут ще недостатньо використовується на практиці. Важливе доказове значення має не лише те, що зазначено у письмовому доказі, але й те, які висновки випливають з того, що зазначено. К. О. звернувся із позовом до К.І. про поділ спільного майна подружжя, претендуючи на ½ індивідуального житлового будинку та на один з двох придбаних сторонами спору під час шлюбу автомобілів. Відповідачка подала зустрічний позов, пропонуючи суду власний варіант розподілу спільно нажитого майна. В ході підготовчого провадження вона збільшила зустрічні вимоги, виходячи з наступного. Після того, як позивач, забравши всі свої особисті речі, відселився із спірного будинку, відповідачка влаштувала генеральне прибирання цього житла. У його підвалі виявила на підлозі фрагмент папірця із рукописним текстом, виконаним її чоловіком-ініціатором судової справи. Виявилося, що це була складена останнім схема схованки, де в особняку він переховував від своєї дружини та дітей  велику суму в іноземній валюті, яку, звісно, «прихопив» під час свого виселення, але «забув» зазначити серед спільного майна, запропонованого у позовній заяві до розподілу як спільної сумісної власності. Сама схованка виявилася випорожненою. Довідавшись про таку поведінку протилежної сторони, облаштування потайки для грошей, які приховувалися від найближчих на той час родичів, відповідач збільшила вимоги за зустрічним позовом, оскільки набуті ці кошти були під час перебування сторін у шлюбі, а тому є спільними для них і підлягають розподілу між ними. Заява про збільшення вимог за зустрічним позовом була прийнята до судового розгляду. У даній справі правильним є висновок про те, що сховок із грошима, зроблений ще за час шлюбу надає таким коштам статус спільного майна подружжя, половина з якого належить іншому учаснику процесу. У цій справі облаштована одним з учасників процесу схованка оглядалася судом на місці разом з іншими учасниками процесу. Дивують і пояснення, запропоновані ініціатором процесу стосовно складеної ним схеми переховування грошей. У судовому засіданні він завив, що цієї суми грошей в дійсності не існувало, а сама схема є «візуалізацією його мрій», щоб заробити такі кошти. З цього приводу головуюча у справі зробила зауваження : «Знаєте, позивачу, мої діти теж візуалізують свої мрії у малюнках, але усі малюнки висять під магнітиками на холодильнику, а не заховані у підвалі будинку».

Вагомість правильного тлумачення змісту письмового доказу вбачається з наступного прикладу. Квартира, розташована на першому поверсі чотирьохквартирного будинку зазнала залиття. Повноважна комісія Львівського комунального підприємства, яке виконує житлово-експлуатаційні функції, не змогла потрапити у кватиру, розташовану поверхом вище, щоб провести обстеження на предмет визначення причини залиття, тому що власник відмовився впускати будь-кого до свого житла. Ці обставини відображені в складеному комісією акті. Здавалося б, розраховувати на задоволення заявлених вимог з актом, де зазначено, що конкретну причину залиття виявити не вдалося, марно. Однак цьому документу слід надати правильне тлумачення. Виступаючи у судових дебатах по справі адвокат позивачів заявив: згідно із змістом акту залиття відбувалося зверху донизу, що вбачається із виявлених слідів, розташування та конфігурації плям від протікання води. Відповідно до технічних паспортів, правовстановлюючих та правопосвідчувальних документів над квартирою позивачів розміщена тільки квартира відповідача, який відмовився впускати комісію для проведення обстеження. Таким чином, актом з достатньою повнотою і так встановлено, що залиття мало місце з житла відповідача, який не забезпечив схоронність усіх водних та каналізаційних пристроїв свого помешкання. Конкретна причина залиття має другорядний характер і не впливає на вирішення спору.

До наведеного вище прийому дослідження письмового доказу слід віднести й таке правило : «Важливо досліджувати не тільки те, що фігурує у письмовому доказі, але й те, що там повинно було б фігурувати, але відсутнє». Пояснимо дію і  цього правила на прикладі.

М. звернувся із позовом про визнання недійсним заповіту, вчиненого його покійним батьком на користь іншої особи. В обґрунтування заявлених вимог покликався на те, що в момент вчинення розпорядження на випадок смерті заповідач перебував у стані, коли не міг усвідомлювати своїх дій та керувати ними, знаходився у медичному закладі після перенесеного важкого інсульту і за станом здоров’я не міг вчиняти правочини. Під час судового розгляду цієї позовної заяви ініціатор процесу просив дослідити низку письмових доказів, зокрема медичні карти заповідача як стаціонарного хворого декількох медичних закладів, допитати низку свідків. Судом було встановлено, що під час перебування у м. Підволочиськ заповідач С. переніс інсульт, з яким був госпіталізований у одну з лікарень цього ж населеного пункту. При госпіталізації комісія лікарів діагностувала у хворого серед іншого, деменцію, про що є запис у медичній карті. Згодом для продовження лікування С. був транспортований до Львівського обласного психоневрологічного диспансеру, де лікувався тривалий час і де був посвідчений спірний заповіт. Очевидно, що одним з «аргументів» сторони позивача у цьому спорі став діагноз, констатований в спадкодавця до складання і нотаріального посвідчення заповіту. Адвокат відповідача звернув увагу суду, що від моменту початку лікування у Львові, яке тривало дуже довго, пацієнт систематично оглядався лікарями різного фаху, комісіями лікарів, давав детальні пояснення щодо стану свого здоров’я, як це вбачається з записів у карті. І в жодного лікаря не виникло підозр про наявність у хворого деменції. Відсутні подібні записи й у всій досить великій за обсягом медичній документації про лікування С. Як могло статися, що в одному населеному пункті діагноз знайшов підтвердження, а в іншому, де хворий лікувався тривалий час – ні. Очевидно, запис у медичному закладу Підволочиська зумовлений тим, що зроблений у перші дні після пережитого інсульту, коли хворий перебував у вкрай тяжкому і недостатньо контактному стані, після покращення якого у жодного з лікарів, які надавали померлому подальшу медичну допомогу, не виникло жодних підозр на деменцію.

Висновком судової психіатричної експертизи у цій справі було встановлено, що заповідач у момент вчинення заповіту міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Згідно із описово-мотивувальною частиною експертного дослідження первісно поставлений діагноз «деменція» не знайшов свого підтвердження в ході подальшого лікування. Надати правильне тлумачення письмовому доказу у цій справі адвокату допомогли відомості, які неодмінно мали б фігурувати у медичній документації під час лікування хворого вже у Львові, але були відсутні у відповідних письмових доказах.

П. заявив до своєї колишньої дружини М. позов про усунення перешкод у користуванні житлом. Відповідач зайняла у процесі позицію, що жодних перешкод позивачеві у доступі та користуванні житлом не чинила, її колишній чоловік добровільно залишив помешкання, відреагувавши так на складання відносно нього термінового заборонного припису за домашнє насильство. Повноважна комісія відповідного комунального підприємства за участю позивача та працівників поліції намагалася потрапити до квартири. На дзвінки двері ніхто не відкрив, ключ позивача спрацював, але двері від цього не відкрилися. У судових дебатах адвокат позивача звернув увагу  суду на те, що цим актом підтверджені перешкоди його клієнту у доступі до квартири. Позивач використав той ключ, з допомогою якого п’ятнадцять років потрапляв до квартири. Якщо ключ спрацював, замок відкрився, але двері залишилися зачиненими, значить відповідачка щось зробила з ними, а це вже перешкоди у користуванні житлом. Причина, чому двері е відкриваються після використання ключа правового значення не має, але перешкоди у доступі до квартири не підлягають сумніву. Позов був задоволений.

До питання про правильне тлумачення письмових джерел доказів належить і ситуація, коли певні письмові докази повинні бути у певної сторони процесу, але чомусь відсутні.

І. заявила позов до свого колишнього чоловіка І. про визнання останнього таким. що втратив право користування квартирою. В обґрунтування заявлених вимог покликалася на те, що відповідач без поважних причин у цьому помешканні не проживає, не користується таким, а це само по собі є достатньою підставою для ухвалення судом рішення про визнання його таким, що втратив право на користування спірною житловою площею. Заперечуючи проти задоволення позову адвокат відповідача подав суду для огляду оригінали усіх  розрахункових книжок по оплаті комунальних послуг по цій квартирі. Якщо відповідач без поважних причин залишив це місце проживання, такі документи повинні бути тільки у позивачки. На клопотання адвоката відповідача ініціатор процесу не змогла пред’явити суду бодай якісь документи про оплату спожитих комунальних послуг, як і пояснити, чому в її розпорядженні немає цих документів. Пізніше під тягарем доказів вона припинила з’являтися на виклики суду, у зв’язку із чим її позовна заява була залишена без розгляду.

Важливу частину письмової доказової інформації у цивільних справах становлять акти різноманітних комісій. Серед таких, до прикладу, можна назвати, акти перебування однієї особи на утримані іншої, акт проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу, акт тривалої відсутності особи за її постійним місцем проживання без поважних причин, акти комісій житлово-експлуатаційних органів, складені по наслідках звернень мешканців відповідних будинків, акти про залиття квартир, перевірку меж земельних ділянок тощо. При  дослідженні змісту цих письмових  доказів рекомендуємо звертати увагу на такі моменти:

– чи фігурують  в акті реквізити наказу або іншого розпорядження про утворення відповідної комісії, яка й зафіксувала обставини, що містять у цьому документі, а якщо ні, то чому. Річ у тому, що трапляються випадки, коли комісія формується ситуативно без закріплення її складу відповідним рішенням повноважної службової особи. Такий документ може мати важливе значення при вирішенні цивільної справи у суді. Тому адвокат не повинен ніяковіти, ставлячи перед протилежною стороною, свідками, які «працювали у складі комісії» і самим судом питання про те, чому правомочність такої комісії жодним чином не була формалізована. Особи, які брали участь у роботі «комісій», котра  склала акт, досить часто допитуються як свідки у справі. Деякі із них із здивуванням сприймають питання адвоката однієї з сторін: «Поясніть суду, як Ви потрапили до складу комісії, котра склала акт?». Найбільш поширені відповіді: «Мені директор наказав піти за такою-то адресою разом з майстром і інженером і скласти акт про те, хто фактично проживає на цій житловій площі». Або ж «Я в той день був на зміні. Мені керівник наказав, я й пішов». У такому разі доцільно поставити питання по те, чи передбачає інструкція про посадові чи функціональні обов’язки свідка його можливу участь у роботі відповідних комісій для засвідчення певних фактів. Зустрічаються випадки, коли певний акт жодним чином не затверджений і не скріплений печаткою керівника органу, який складав такий документ. Дуже часто акти складаються у житлових справах про визнання особи такою, що втратила право користуватися квартирою. Доцільно ретельно вивчати зміст такого документу. Важливе питання, виходячи з яких даних комісія констатувала, що певна особа не живе у квартирі. Найчастіше в акті міститься формулювання «зі слів сусідів» або «що й підтвердили сусіди». Надзвичайно важливо встановити дані цих осіб та ініціювати їх допит в якості свідків. Адвоката має цікавити усе: чому для фіксації в акті відсутності особи за постійним місцем проживання запросили не сусідів з найближчих квартир, розташованих на одній сходовій клітці, а з іншого поверху чи навіть під’їзду. Під час допиту таких осіб слід ретельно з’ясовувати, наскільки часто вони бачили особу, стосовно якої складався акт, чи віталися та чи спілкувалися, а якщо так, то про що, з якого часу перестали зустрічати таку особу чи знають причину цього, чи заходили один до одного в гості, наскільки часто і, звичайно, звідки відомо що особа вибула з квартири, упродовж якого часу не користується нею. Адже банальною причиною відсутності мешканця у квартирі можуть бути перешкоди колишніх членів її сім’ї, які «розпорядилися» особистими речами «зниклого родича», бо тільки вони і мали до них доступ, а для підтвердження обставин, викладених в акті відсутності мешканця за постійним місцем проживання запросили тих сусідів, які з певних причин готові засвідчити неперевірені факти.

Насамкінець, варто звернути увагу на використання адвокатом законів мови при вивченні дійсного змісту письмових доказів. Господарський суд, відхиляючи позов про стягнення заборгованості за договором поставки товару, послався на лист позивача, яким останній запропонував відповідачеві знижку у розмірі 52% узгодженої ціни. Покупець цією пропозицією скористався і перерахував значно мешу суму, аніж та, що фігурувала у письмовому тексті  контракту. Суд вважав, що сторони досягли згоди щодо зменшення ціни, тому підстави для присудження в користь позивача будь-яких сум відсутні. В апеляційній скарзі адвокат позивача звернув увагу суду апеляційної інстанції на те, що висновок суду першої інстанції про домовленість сторін з приводу зменшення договірної ціни носить передчасний характер. Лист містить лише пропозицію про надання знижки на поставлений товар. З нього судом першої інстанції до свого рішення перенесено фразу «ми погодили надання спеціальної знижки по ціні товару». Однак по змісту цього документу позивач послідовно під словом «ми» мала на увазі тільки себе. У листі міститься чимало інших словосполучень, де цей займенник використовується тільки для позначення позивача, а не обох сторін договору («ми намагаємося отримати оплату», «ми більше не будемо приймати замовлень від Вас», «ми не будемо долучати інших документів»). Таким чином фрагмент тексту «ми погодили знижку» можна було розтлумачити тільки як рішення самої позивачки, а не спільне рішення сторін договору. На цю оферту про зниження ціни поставленого товару жодної відповіді ініціатор процесу не отримала, зміни у договір не вносилися, а тому договірні умови залишилися незмінними.

Б., будучи іпотекодержателем квартири С., після порушення боржником основного зобов’язання, а саме позики, прийняв рішення про звернення стягнення на іпотечну квартиру у позасудовому порядку. Згідно із приписами ст. 38 Закону України «Про іпотеку» він зобов’язаний був  письмово повідомити боржника про свій намір продати квартиру третій особі, і надати  тридцятиденний строк на реалізацію іпотекодавцем переважного права викупу предмету іпотеки. Б., захищаючись від позову С. про визнання недійсним договору купівлі-продажу іпотечної кватири третій особі заявив, що здійснив таке повідомлення, а позивачка не заперечувала проти придбання заставленої квартири іншою особою, про що  написала власноручну розписку. Під час дослідження цього документу адвокат позивача звернув увагу суду на таке. Розписка вчинена у день продажу іпотечного житла третьою особою як власником вже четвертій особі. Тому вона не стосується укладення оспорюваного договору між Б. та М. Жодного повідомлення про намір поза судом продати житло в користь М. Б. суду не надав. З змісту документу, укладеного в день підписання вже другого перепродажу квартири неможливо збагнути, яким чином відраховувати передбачені законом тридцять днів на реалізацію позивачкою свого переважного права викупу цієї житлової нерухомості. Крім цього, вживання у розписці прізвища вже на той час власниці кватири в орудному відмінку «не заперечую проти придбання моєї квартири такою-то» засвідчує, що текст розписки надиктований під перший перепродаж квартири, тоді як в той день відбувався вже її подвійний перепродаж.

Підсумовуючи, зазначимо, що робота з письмовими доказами є багатогранною і багато у чому творчою. Такими є наведені вище основні прийоми та засоби, які може використати адвокат при дослідженні письмових джерел доказової інформації у цивільних справах. Чи є письмові докази, які носять безспірний характер і нічого, окрім шкоди, для сторони, котру представляє адвокат, не несуть? Так, звісно. Тому існує одне з фундаментальних правил нашої професії: не заперечуй очевидного. Однак правильне використання у професійній практиці прийомів і методів дослідження письмових доказів може принести багато користі для довірителя у процесі і допоможе досягнути бажаного процесуального результату у справі, в якій від самого початку протилежна правова позиція виглядала більш переконливо.