Видавництво 
 |
Олександр Кухарєв, професор кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді, професор, доктор юридичних наук |
З дня смерті спадкодавця спадкоємець наділений правом прийняти спадщину або відмовитися від її прийняття. Лише після прийняття спадщини спадкоємець стає універсальним правонаступником померлого.
Військова агресія проти України змусила багатьох українців виїхати за кордон. Через це останнім часом гостро стоїть питання прийняття спадщини, що розміщена в Україні, спадкоємцями, які перебувають за кордоном.
Основною методологічною засадою спадкового права є концепція універсального спадкового правонаступництва, сутність якої зумовлена сукупністю таких чинників:
1) спадщина переходить до спадкоємців як єдине ціле;
2) безпосередність, яка виявляється у тому, що спадкоємець набуває спадщину безпосередньо від спадкодавця без попереднього передання її третім особам;
3) одномоментність переходу спадщини до спадкоємців із часу її відкриття незалежно від часу прийняття та державної реєстрації;
4) права та обов’язки, що належали спадкодавцеві, переходять до спадкоємців у незмінному вигляді в тому складі, обсязі та вартісному виразі, які існували на час відкриття спадщини;
5) безумовність і беззастережність актів прийняття спадщини та відмови від її прийняття.
Крім того, згідно з підп. 3.14 п. 3 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
З цього приводу Верховний Суд зазначив, що за своєю сутністю прийняття спадщини – це односторонній правочин, який спрямований на набуття спадкового майна (спадщини). Для прийняття спадщини властивий універсальний характер, оскільки воно поширюється на всю спадщину, хоч би з чого вона складається і де розташована. Прийняття може мати місце лише стосовно всієї спадщини як єдиного цілого. Відповідно, прийняття частини спадщини означає прийняття всієї спадщини (постанова від 7 квітня 2020 р., справа № 456/2628/17, провадження № 61-5524св19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/88692181).
Саме з огляду на універсальність спадкового правонаступництва застосовувалася правова позиція Верховного Суду, за змістом якої чинне законодавство України не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації (постанова від 10 лютого 2021 р., справа № 320/5056/17-ц, провадження № 61-7333св20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/95213119).
Утім, 13 березня 2023 р. Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов діаметрально протилежної позиції (постанова у справі № 398/1796/20, провадження № 61-432сво22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109871518). Як випливає з матеріалів справи, спадкодавець був громадянином російської федерації і помер в м. москві. Спадщина складалася з грошових вкладів та права власності на квартиру, розташовану на території України. Двоюрідна сестра спадкодавця звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса м. москви, який і видав свідоцтво про право на спадщину на грошові вклади, належні померлому. Водночас заяву про прийняття спадщини за місцем розташування нерухомого майна, тобто в Україні, спадкоємиця не подавала. У цій справі постало питання: чи поширюється прийняття спадщини, що складається з нерухомого майна в Україні, виключно в разі подання заяви про прийняття спадщини нотаріусу в м. москві?
Верховний Суд наголосив, що іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак:
1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
2) спадщина розташована на території іноземної держави;
3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо).
За наявності хоча б однієї з указаних ознак до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої розміщено це майно, а майно, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України.
Крім норм Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування з іноземним елементом може регулюватись нормами міжнародних договорів.
Спадкування права на нерухоме майно, розташоване на території України регулюється правом України. У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, розташоване на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем розташування нерухомого майна, тобто в Україні.
Подання заяви про прийняття спадщини за законодавством російської федерації не звільняє спадкоємця від подання заяви про спадкування за місцем розташування нерухомого майна, як це передбачено ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» та ст. 1269 ЦК України.
Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем розташування нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Спадкування права на нерухоме майно, розташоване за межами України, не свідчить про прийняття спадщини, яка розміщена в Україні. Такий факт не має юридичного значення для успадкування іншої частини права на нерухоме майно, розташоване на території України, оскільки як міжнародним, так і національним законодавством задекларована незалежність та самостійність відповідних спадкових процесів. Обставини прийняття спадщини за кордоном можуть лише підтверджувати обізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця.
З таких підстав об’єднана палата відступила від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 10 лютого 2021 р. у справі № 320/5056/17-ц (провадження № 61-7333св20), згідно з яким чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та російською федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації.
Важливо врахувати також, що на постанову Верховного Суду у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 р. у справі № 398/1796/20 була висловлена окрема думка (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109855016).
Водночас слід зважати, що правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного, мають перевагу над висновками колегії суддів, тому саме вони підлягають застосуванню (постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 р., справа № 932/9029/23, провадження № 61-16072св23, https://reyestr.court.gov.ua/Review/116388652).
Тож у випадку, коли спадкоємець на час смерті спадкодавця проживає за кордоном, а спадкове нерухоме майно розташовано на території України, прийняття спадщини спадкоємцем здійснюється виключно шляхом його звернення з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем розташування нерухомого майна, тобто в Україні.
Завантажується ...