Привіт з миргородської Тероборони: блог Олега Петриченка, «юриста в армії»

Я до війни був держслужбовцем, клерком, працював у Головному науково-експертному управлінні Апарату Верховної Ради України, де готував експертні висновки на законопроекти, які виносились на розгляд парламенту на перше читання та на які накладалось вето Президента України.

Війна для мене почалась з бомбардування військового аеродрому у м. Миргород, де я перебував на самоізоляції після COVID-19, разом із своєю родиною.

Підготував для своєї родини мінімальне «бомбосховище» у підвалі, закинув продуктів і наступного дня пішов до військкомату (територіального центру комплектування) у Миргороді. Хоча як держслужбовець одного із центральних органів державної влади маю звільнення від призову по мобілізації у військовий час, проте, не зміг всидіти дома, коли моїм близьким, на мою думку, загрожувала небезпека, і «тряхнув стариною».

У мене із документів при собі був лише паспорт і ідентифікаційний код, тому записали мене до територіальної оборони Миргороду. Цього ж дня я отримав автомат та 4 магазини і вже приступив до військової служби.

Рідні мене зрозуміли та підтримали і на роботі з повагою віднеслись до мого рішення.

З іншого боку, Києву та його пригородам, дісталось набагато більше, ніж Миргороду, що я навіть не міг припустити. Тому не евакуював маму з Києва і їй довелось тиждень відсидіти у бомбосховищі, поки не вдалось виїхати у безпечне місце.

У минулому я вже служив в радянській, російській та українській армії, закінчив військовий ВУЗ у Москві, дослужився до майора юстиції і хоча звільнився вже понад 25 років тому, військова служба не стала для мене великим шоком.

З іншого боку, у мене не було бойового досвіду, змінились деякі особливості служби і тому доводиться багато вчитися. На щастя, у батальйоні є багато досвідчених бійців з бойовим досвідом, які вчать необізнаних бійців.

Під час проходження служби побував у різних містах і спробував себе на різних посадах. Так, був рядовим бійцем, старшим блокпосту, заступником командира взводу, командиром взводу, заступником командира роти. Ніс службу у патрулі, на варті, секреті, блокпосту, був на різноманітних виїздах та «сафарі».

Хоча наш район ще не можна віднести до «гарячих точок», проте батальйон ТРО, на жаль, вже зазнав деяких втрат (300 і 200). А в основному це звичайна і навіть рутинна служба.

Знадобилось деякі речі та навички з минулого, зокрема із захоплення туризмом та екстремальними видами спорту. Так, під час служби в секретах, коли довелось перебувати довгий час у лісі під снігом, дуже допомогли залишені ще з мирного життя мисливський костюм, спальний мішок та газова горілка.

Згодом командування з’ясувало, що я є військовим юристом за освітою і тому мене призначили ще відповідальним за правові питання, оскільки юрисконсульта у батальйоні ТРО штатом не передбачено.

Таким чином, мені довелось з практичної сторони оцінити законотворчу діяльність, яку до цього я оцінював як теоретик. Адже, під час роботи у Головному науково-експертному управлінні Апарату ВРУ мені доводилось аналізувати закон України «Про основи національного спротиву», яким регулюються правові питання створення і діяльності цього нового роду Збройних Сил України. Проте практика виявила ще ряд «сирих» і недосконалих положень цього Закону.

Зокрема, до прогалин Закону можна віднести відсутність приписів щодо можливості комплектування батальйону Територіальної оборони військовослужбовцями за призовом по мобілізації в особливий період, тобто його основним складом у цей період, що передбачено іншим Законом України «Про військовий обов’язок та військову службу».

Крім того, чимало бійців поступили на військову службу в Тероборону за «покликом серця», на емоціях. І тепер виникають ситуації, коли, наприклад, у бійця вдома на утриманні залишилась дитина-інвалід. Фермерам потрібно починати посівну, інакше країні загрожуватиме голод. Враховуючи величезну кількість бажаючих захищати Батьківщину, таких осіб доцільно було б звільнити і на їх місце набрати інших, більш пристосованих до військової служби. Проте, законодавство у військовий час дозволяє звільняти військовослужбовців лише за віком, за станом здоров’я та за обвинувальним вироком суду.

Сподіваюсь законодавець врахує ці зауваження і подолає ці та інші недоліки дійсно вкрай потрібного і актуального у цей час Закону, що дозволить більш якісно будувати оборону країни.

А мені доводиться вивчати масив нових для себе нормативно-правових актів і застосовувати їх на практиці. Крім того, удосконалюю разом з моїми новими побратимами військовий вишкіл і разом готуємось до гідної зустрічі ворога.

Що найбільш вразило під час перебування у теробороні, так, це велике піднесення і бажання різних людей, як один, захищати Батьківщину. Крім того, величезна волонтерська допомога дозволяє вирішувати безліч побутових та матеріально-технічних питань. Люди несуть навіть останнє, щоб хоч якось допомогти бійцям. Хто віддає свою машину для обладнання під «бандерамобіль», а хто приносить каву у термосі на блокпост.

Це дивує, надихає і надає впевненості, що з таким народом нас не перемогти. Все буде Україна!

 

Автор: Олег Петриченко, боєць ТРО м. Миргорода

 

Від редакції: Проєкт «Юристи в армії» — історії правників, які, незалежно від посад та регалій, взяли зброю до рук та стали на захист України. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь Української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми переконані, що юристів, які взяли зброю до рук, десятки, а може, й сотні. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, які можуть стати героями рубрики «Юристи в армії».