прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Блог » «Не мир прийшов я принести, але меч»

«Не мир прийшов я принести, але меч»

  • 07.06.2022 10:33
Рубрика Блог
Андрій Трембіч, адвокат АФ «Грамацький і Партнери»

Спочатку хотілося б звернути увагу на сам феномен сучасних економічних санкцій та інших обмежень, тому що це досить потішний приклад пом’якшення юридичної матерії та свідомості.

Санкційне законодавство сьогодні являє собою досить цікавий правовий інститут «нового права», в якому принцип nullum crimen має вельми відносний характер, тому що з’являється цілий пласт «санкцій» (обмежувальних заходів) без вироку суду, а дискреція правозастосовувача невпинно розширюється. Ще років десять тому нам складно було уявити таку витіювату конструкцію, як «необґрунтовані активи» (просто мало кому приходило в голову, що вже наявні у тебе активи потрібно обґрунтовувати; у тому самому дусі пропоную створити категорію «необґрунтованих громадян» – тих, наприклад, хто не повернувся в Україну після 24 лютого, але яких за Конституцією не можна буквально «позбавити громадянства»).

Блокування (freezing, арешт) активів, що було колись тимчасовим забезпечувальним судовим заходом, теж перетворилося на самостійну санкцію. Потім ми насилу пережили (краще сказати, провалили) люстрацію, яка взагалі-то не була формою юридичної відповідальності, але за певними ознаками змушувала низку осіб зазнавати очевидно негативних наслідків навіть не дій, а своїх минулих станів. Загалом, було незвично, незручно, але ми старалися і по всяк раз ми говорили не про «покарання» (буквально), але про санкції, які застосовувалися на якихось (не завжди певних) підставах (провал люстрації — окремий мій біль).

Зараз ми починаємо розкуштовувати ще один аналогічний інститут — колективної відповідальності (без провини) всіх росіян (у тому числі «хороших») і масових контрибуцій на рашистську державу. Іноді настають часи, коли людство забуває про принцип nullum crimen, як це було на Нюрнберзькому процесі (обвинувачі та судді так незграбно намагалися обійти цей принцип, що в підсумку зовсім забили на нього). Правий був Черчилль, який говорив, що всіх тих підсудних потрібно було просто розстріляти під час першої зустрічі без суду, і не довелось би порушувати священні принципи права (сарказм). У підсумку все звелося до пародії на правосуддя, в якому колишні подільники судили своїх співучасників за спільно скоєні злочини (які до того ж формально не вважалися злочинами на момент вчинення).

Хороші санкції (Черчилль підтвердить) — це коли ти вбиваєш ворога без необхідності публічно доводити його провину в змагальному і непередбачуваному процесі. Ну якщо не вбиваєш, то хоча б даєш копняка.

Парадокс у тому, що сучасна держава, вочевидь, вичерпала юрисдикційні механізми притягнення суспільно небезпечних осіб до відповідальності (кримінально-процесуальний режим надто довгий, складний і неповороткий), і більшість юристів (і тим паче неюристів) схвалювала появу в руках у держави таких санкційних «дубин». Ми всі хочемо відкритих процесів і суворих вироків, але іноді хочеться (і потрібно) зробити лиходієві боляче, і бажано вже сьогодні. Так з’явився і постійно розширюється, як Усесвіт, список «спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Офтоп: якщо бути гранично відвертим, то взяття під варту (арешт) — це теж у нових обставинах така собі обмежувальна санкція, а не захід кримінально-процесуального забезпечення. Рано чи пізно VIP-арештантів звільняють, але суспільство й активісти полегшено видихають: ну хоч посидів трохи. Арешт замість інструментальної цінності набуває власної, що взагалі-то (за поняттями мирного часу) недобре.

Історичні джерела економічних санкцій слід шукати у сфері міжнародної дипломатії; там оголошення деяких осіб персонами non grata не вимагає виявлення в діях цих осіб будь-якого складу, а сам статус не може бути оскаржений в суді, але негативні наслідки настають, і вони очевидні. Коли ми почали інсталювати споріднені санкційні інститути в нашу правову систему, то рука законодавця машинально почала дописувати «підстави» для санкцій (аби вони не були схожі на середньовічну анафему). А даремно! Якщо є підстави, значить, їх можна оскаржити і спростувати. А нам потрібні такі санкції, щоб це були остаточні санкції, повні і безповоротні, як сказав би проф. Преображенський.

За законом підставою для застосування санкцій та інших обмежень є «дії, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод».

Список такий глибокий, що в ньому з легкістю можна знайти з десяток реальних складів злочинів, передбачених КК України. Чому ж тоді не притягувати цих осіб до кримінальної відповідальності? Ми вже зрозуміли: тому що там стандарт доказування жорсткіший та складніший. Не можна за 2 дні отримати вирок за диверсію або шпигунство, що набрав законної сили, а заморозити активи можна (за потенційну навіть загрозу національним інтересам).

І добре, коли це застосовується до російських банків та інших корпорацій, що мають активи в Україні. Тоді це хоча б має сенс. Але коли ми не закрили ще всі лазівки для російських економічних агентів в Україні, а починаємо забороняти Гундяєву і Шевкунову «купувати цінні папери в Україні», то це за рівнем впливу схоже на рашистські зустрічні санкції, якими Джозефу Байдену-старшому заборонили відвідувати Сиктивкар і Воронеж. Тобто несподівано, звичайно, але, швидше, смішно.

Список економічних обмежень для 4 персонажів РПЦ (ще 4 пропонує додати Комітет з гуманітарної політики) значний (там просто скопіпастили закон про санкції — заборонили їм взагалі все), але він, боюся, ніяк не торкнеться цих вісьмох «страждальців за віру православну», тому що, наприклад, навряд хтось із них особисто збирався брати участь у приватизації Укрзалізниці, а якби й мав, то точно не робив би це від свого імені.

Найболючіші «санкції» проти згаданих служителів культу могла б застосувати сама церква, притому та, що іменує себе УПЦ (МП), заборонивши відвідувати зазначеним та іншим проповідникам війни канонічну територію України (куди входить досі Крим), припинивши духове спілкування з РПЦ як такою і почавши логічний процес конвергенції з автокефальною ПЦУ. На жаль, держава не може визнати РПЦ екстремістською організацією, тому що (цього разу на щастя) у нас такого законодавства, як в росії, немає; крім того, наша держава (на відміну від чекістської московської) відокремлена від церкви і навряд якась наша державна санкція на рівні стягнення майна РПЦ здатна бути застосована за кордоном щодо нерухомості РПЦ. Оскільки УПЦ (МП) формально (хоч і не встаючи з двох стільців) відмежувалася від РПЦ і війни, то і щодо них простір маневру звужується (розірвання договорів оренди кількох великих лавр, що перебувають у володінні УПЦ, вимога змінити назву на «РПЦ в Україні» тощо).

Богу — Богове, а кесарю — кесареве. Краще б законодавці та РНБО придивилися до багатотисячних списків посіпак путінського режиму, складених нашими та міжнародними розслідувачами й активістами. Там ще багато рашистів, до яких безпідставно не дотягнувся наш каральний меч, та ще більше, на жаль, їх духовних братів у нашій богоспасаємій вітчизні — ось кому повинні бути заборонені будь-які рухи та навіть подихи. Ну, або доведеться братися за «метод Черчилля».

 

Автор: Андрій Трембіч, адвокат АФ «Грамацький і Партнери»

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Loading ... Loading ...

PRAVO.UA