КСУ ухвалив рішення у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах

22 листопада 2023 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив  на пленарному засіданні рішення у справі за конституційними скаргами Дорошко Ольги Євгенівни, Євстіфеєва Микити Ігоровича, Кушаби Івана Петровича, Якіменка Володимира Петровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини 6 статті 19, пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Про це повідомляє відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу.

Вказаним вище рішенням Конституційний Суд України, зокрема, встановив таке.

Згідно з пунктами 1, 5 частини 6 статті 19 Кодексу для цілей  Кодексу малозначними справами є:

«1)  справи,  у  яких  ціна позову не  перевищує  ста  розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

<…>

5)  справи  про захист прав споживачів, ціна позову в  яких  не перевищує  двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового  мінімуму  для працездатних осіб».

За пунктом 2 частини 3 статті 389 Кодексу не підлягають касаційному оскарженню:

«2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково».

Суб’єкти права на конституційну скаргу порушили перед Судом питання стосовно конституційності інституту малозначної справи, внормованого оспорюваними приписами Кодексу.

Досліджуючи правомірність мети запровадження у Кодексі категорії малозначних справ, Суд з огляду на те, що визнання справи малозначною та, як результат, її розгляд, за загальним правилом  у порядку спрощеного позовного провадження є передумовою додержання розумних строків розгляду справи судом – однієї з основних засад судочинства, визначених  Конституцією України (пункт 7 частини 2 статті 129).

Суд зважає на те, що скорочений строк розгляду судом малозначних справ та інші процесуальні особливості розвʼязання малозначних спорів мають за результат зниження судових витрат для особи, яка  реалізує своє конституційне право на судовий захист, що у цілому полегшує доступ до правосуддя та саму можливість реалізації права, гарантованого приписами статті 55 Конституції України.

Крім того, Суд зазначає, що приписи частини 6 статті 19 Кодексу, які визначають види малозначних справ, є узгодженими із застосовними в країнах ЄС приписами Європейської процедури розвʼязання дрібних позовів у країнах ЄС  від 11 липня 2007 року № 861/2007 зі змінами (The European Small Claims Procedure), затвердженої Європейським парламентом і Радою Європейського Союзу.

Ураховуючи сукупність наведених міркувань, Суд висновує, що пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Кодексу не суперечать частині 1 статті 55, частині 2 статті 129 Конституції України.

Пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Кодексу були досліджені Судом на предмет їх домірності та відсутності в них дискримінаційного змісту з огляду на визначені у них розміри ціни позову. Суд вважає, що держава, реалізуючи свій розсуд щодо встановлення в процесуальному законі розміру ціни позову як критерію для віднесення справи до категорії малозначних, має обовʼязок додержуватись конституційних принципів та зважати на потребу існування правомірної мети використання такого юридичного засобу віднесення цивільних справ до категорії малозначних як ціна позову та домірність цього юридичного засобу. Проте визначені в частині шостій  статті 19 Кодексу розміри ціни позову як критерій віднесення справи до категорії малозначних у сумі 268 400 грн (пункт 1) та 671 000 грн (пункт 5) є не лише значними, а й перевищують установлені у законі розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб та мінімальної заробітної плати та не відповідають розумінню справи та спору в ній як малозначного.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Кодексу у зазначеному аспекті суперечать частині 1 статті 8 та частині 2 статті 24 Конституції України.

Конституційний Суд України, зважаючи на визначений в Основному Законі України стратегічний курс на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі, наголошує на обов’язковості забезпечення Україною високого рівня захисту прав споживачів у спосіб створення та функціонування механізму здійснення та захисту прав споживачів.

Оцінюючи пункт 5 частини 6 статті 19 Кодексу, Суд визнає наявність у Верховної Ради України повноважень із ухвалення законів, які змінюють регулювання процесуальних відносин за участю споживачів. Проте законотворча діяльність Верховної Ради України з внесення таких змін та зміст відповідних законів мають відповідати конституційним вимогам, зокрема вимозі юридичної визначеності в аспекті передбачуваності, вмотивованості та послідовності законодавчого регулювання суспільних правовідносин.

З огляду на наведене Суд вважає, що пункт 5 частини 6 статті 19 Кодексу, за яким до категорії малозначних справ віднесено справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п’ятдесяти розмірів прожиткового  мінімуму  для працездатних осіб, не відповідає вимозі юридичної визначеності  та є неузгодженим із конституційними приписами та міжнародними зобовʼязаннями України щодо забезпечення високого рівня захисту прав споживачів.

Розв’язуючи питання щодо конституційності пункту 2 частини 3 статті 389 Кодексу, Суд брав до уваги, що цей припис Кодексу встановлює  один із фільтрів для касаційного перегляду судових рішень –  визнання справи малозначною, та має правомірну мету – додержання принципу остаточності судового рішення  (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності.

Суд зважає на те, що додержання принципу остаточності судового рішення  (res judicata) є надважливим для забезпечення поваги до суду, його рішень та дієвості всієї системи правосуддя в державі, керованій правовладдям.

Конституційний Суд України вважає, що чинне врегулювання у Кодексі процесуальних відносин з касаційного перегляду у цивільних справах судових рішень узгоджено з приписом пункту 8 частини 2 статті 129 Основного Закону України та відповідає ролі Верховного Суду не лише як суду касаційної інстанції у цивільних справах, а й як найвищого суду в системі судоустрою України  (частина 3 статті 125 Конституції України). Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень має виконувати повноваження щодо  усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків судових рішень, а не задля нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розвʼязанні цивільних спорів.

Пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський.