Як змінився порядок виконання судових рішень із виходом України з угод СНД, яку координує держава-агресор

Крістіна Шаповалова, радниця міжнародної судової практики та практики компенсації збитків, завданих внаслідок війни, ETERNA LAW

Владислав Корсаков, молодший юрист міжнародної судової практики ETERNA LAW

Важливою складовою частиною ефективного захисту у судових справах з іноземним елементом є можливість визнання та виконання рішень за кордоном. У більшості випадків саме завдяки цьому механізму вдається досягти реального поновлення прав та інтересів у цій категорії справ.

За останні роки Україна вийшла з більшості міжнародних конвенцій, укладених із державами – членами СНД.

Як зазначається в листі Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2023 року, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (надалі — Мінська конвенція, Конвенція) та Протокол до неї 1997 року (надалі — Протокол, Протокол до неї) припинили свою дію для України. Це, своєю чергою, означає, що положення Конвенції, яка була основною у питанні регулювання правових відносин між країнами під час виконання судових рішень, більше не застосовуються для України у відносинах з іншими державами-учасницями.

Раніше, тобто до 27 грудня 2022 року, Конвенція та Протокол застосовувалися у пов’язаних із наданням правової допомоги відносинах між Україною та державами – членами СНД, а саме: республікою білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном. Конвенція, зокрема, врегульовувала питання визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних та сімейних справах, а також у кримінальних справах про відшкодування шкоди, тобто в частині цивільних позовів про відшкодування шкоди в рамках кримінальних проваджень.

Уже з 27 грудня 2022 року з метою припинення відносин щодо надання правової допомоги з державою-агресором та державами, які всебічно підтримують збройну агресію, Україна зупинила дію Конвенції та Протоколу у відносинах з росією та республікою білорусь. За відсутності чинних двосторонніх договорів про правову допомогу з цього моменту визнання та виконання судових рішень України, росії та білорусі на території цих країн можливе лише на підставі принципу взаємності, якої немає.

З 29 грудня 2023 року Україна повністю вийшла з Мінської конвенції та Протоколу до неї, що з цього часу унеможливлює застосування їх положень не лише у відносинах з росією та білоруссю, але й з іншими державами – членами СНД.

Другим документом, який 5 лютого 2023 року втратив чинність для України, стала Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, 1992 року (надалі — Угода, Угода 1992 року). Ця Угода мала більш вузьку сферу дії та врегульовувала питання, зокрема, визнання та виконання рішень судів (в Угоді це поняття застосовувалося у широкому сенсі, включаючи арбітражні, третейські суд, а також інші органи, які відповідно до національного законодавства компетентні розглядати відповідні справи) у справах, які випливають з цивільно-правових відносин, або лише між самими суб’єктами господарювання, або з їх відносин із державними органами. Також Угода передбачала безпосередні зносини між судами та іншими державними органами з питань надання правової допомоги у зазначених категоріях справ.

Отже, з виходом із вказаних угод, порядок визнання та виконання рішень українських судів на території держав – учасниць СНД змінився. Відтепер визнання та виконання українських судових рішень на території таких країн, як, наприклад, Узбекистан, Молдова та Грузія, та рішень судів цих країн на території України буде відбуватися на підставі відповідних двосторонніх договорів про правову допомогу.

Такий механізм має вищий рівень юридичної визначеності, оскільки відповідні двосторонні договори не лише покладають на держави чіткі міжнародно-правові зобов’язання щодо визнання та виконання іноземних судових рішень, але й встановлюють виключний перелік підстав для відмови від визнання та надання дозволу на виконання іноземного судового рішення.

Водночас визнання та виконання українських судових рішень на території держав – учасниць СНД, з якими Україна не має багатосторонніх та двосторонніх договорів, відтепер можливе лише на підставі принципу взаємності. Під час вирішення питання стосовно можливості використання такого механізму необхідно брати до уваги те, що:

• законодавство іноземної держави повинно передбачати можливість визнання та виконання іноземного судового рішення на підставі принципу взаємності;
• у визнанні та виконанні іноземного судового рішення може бути відмовлено в разі, якщо зацікавлена сторона доведе, що держава місця винесення рішення порушує принцип взаємності (це питання фактично вирішується судом, який розглядає питання про визнання та надання дозволу на виконання судового рішення);
• законодавством держави можуть бути передбачені випадки, коли визнання та виконання іноземного судового рішення може відбуватись як за відсутності відповідного міжнародного договору, так і за відсутності взаємності (наприклад, такі положення передбачені законодавством Республіки Вірменія).

Водночас не слід забувати, що Україна, Азербайджан, Казахстан та Киргизстан є учасниками Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року (надалі — Конвенція 2007 року), яка набуває чинності з 1 листопада 2024 року. Її  положення, зокрема, закріплюють можливість визнання та виконання іноземних судових рішень у справах, пов’язаних з аліментами та іншими видами зобов’язань про утримання. Таким чином, відтепер визнання та виконання українських судових рішень у цій категорії справ на території зазначених країн буде здійснюватися саме на підставі положень Конвенції 2007 року.

Отже, вихід України з Мінської конвенції та Протоколу до неї, а також з Угоди 1992 року не перешкоджає можливості визнання та виконання рішень українських судів на території держав – членів СНД, крім російської федерації та республіки білорусь. Проте відтепер процес підготовки передбачає перевірку наявності двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів України, які врегульовують ці питання, а за їх відсутності — законодавства іноземної країни, на території якої планується визнавати та виконувати українське судове рішення.