«Я йшов не в армію, а на війну» — лейтенант Євген Петренко, партнер Юридичної групи EUCON, юрист в армії — PRAVO.UA «Я йшов не в армію, а на війну» — лейтенант Євген Петренко, партнер Юридичної групи EUCON, юрист в армії — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Новини » «Я йшов не в армію, а на війну» — лейтенант Євген Петренко, партнер Юридичної групи EUCON, юрист в армії

«Я йшов не в армію, а на війну» — лейтенант Євген Петренко, партнер Юридичної групи EUCON, юрист в армії

  • 01.05.2023 18:07

ЮП спілкувалася з Євгеном Петренком, партнером Юридичної групи EUCON, майже рік тому, в червні 2022 року. Тоді він ділився своїм досвідом перших місяців масштабної війни.

Цьогорічне інтерв’ю пан Євген нам дав під час короткої перерви, яку було надано його підрозділу для відновлення. Про шлях від мобілізованого без досвіду до заступника командира роти, про бонуси для адаптації в армії, які дає досвід спілкування в адвокатсько-суддівському середовищі, про ПТСР у цивільних і військових, про перспективи військового права, репарації та можливий міжнародний трибунал читайте в інтерв’ю з юристом в армії лейтенантом Євгеном Петренком (позивний АDVOCAT) з окремого розвідувального батальйону, роти спеціальної розвідки.

 

— Пане Євгене, з минулої розмови минув майже рік. Як ви? Більшість українців минулої весни була мобілізована як ніколи в бажанні вигнати ворога. Виявилося, що це не спринт, а марафон. Що думаєте ви? Ми завершимо цього року чи 2024 рік також буде з воєнними діями?

— Бажаю здоров’я, пані Марино. Так, дійсно, вже минув понад рік — рік адаптації до воєнного життя, першого досвіду бойових дій, втрат побратимів, оборони нашої землі та часткового звільнення української окупованої території. За цей час я пройшов шлях від мобілізованого без досвіду бойових дій до заступника командира роти, який несе відповідальність за свій колектив під час бойових дій. На моє глибоке переконання, активна фаза бойових дій буде тривати весь 2023 рік, бо фізично реалізувати задуми керівництва щодо звільнення всіх окупованих територій швидко неможливо. Водночас 2024 рік піде на укріплення наших позицій (в кордонах 1991 року) та стабілізацію ситуації на звільнених територіях, оскільки осередки «незадоволених» у будь-якому разі залишаться.

— Ви розповідали, що ваші батьки з Краматорська, зараз вони в безпеці?

— Наразі сім’я проживає в Києві. Інколи приїжджають до Краматорська, щоби перевірити стан житла після ракетних ударів по місту. Якщо є можливість, то зустрічаємось із ними там.

— Зараз дуже багато історій, пов’язаних з евакуацією дітей із зони бойових дій. Як ви думаєте, батькам/опікунам/родичам цих дітей потрібна професійна допомога чи санкції з боку держави через те, що заперечують проти переїзду?

— Щодо евакуації дітей. З одного боку, кожен має право самостійно приймати рішення, де жити, коли, в який спосіб і куди переїжджати. Конституція і закони гарантують нам свободу пересування та вільний вибір місця проживання на території України.

З іншого боку, міжнародним законодавством саме на державу покладається обов’язок забезпечити дитині невідчужуване право на життя, оскільки життя кожної дитини є найціннішим не лише для її батьків. І якщо батьки з огляду на різні причини, часто надумані, залишаються перебувати в зоні активних бойових дій, чим ставлять під загрозу своє життя та своїх дітей, тоді відмова батьків чи опікунів евакуювати дитину не має допускатися.

Абсурдним є рішення батьків жити з дітьми в Бахмуті, коли там ідуть вуличні бої, уламки летять із різних боків, танкові та артилерійські обстріли ворогом не припиняються.

— Ваш підрозділ зараз на відновленні, що це означає? Поясніть, будь ласка, цивільним.

— Це відновлення бойової здатності підрозділу. Як правило, підрозділ виводиться на відновлення після активних бойових дій з метою відпочинку особового складу, комплектації підрозділу матеріальними та технічними засобами, озброєнням та технікою, поповнення втрат та проведення злагодження особового складу.

Але, коли ти перебуваєш у зоні проведення активних бойових дій, поняття «відновлення» стає умовним і через пару днів воно може закінчитися у зв’язку з отримання нового бойового розпорядження.

За весь цей час, що ви в армії, клієнти згадували, що ви — юрист? А побратими допомагали з паперовими справами? Чи зараз взагалі право, як із минулого життя?

— Коли ти довго на війні, то цивільна професія відходить на другий план настільки, що ти інколи забуваєш про неї. Пару днів назад подзвонив незнайомий номер, жінка поцікавилась моїми послугами, але не уточнила якими. Перше, що прийшло мені в голову: якими патронами заряджати зброю, який маршрут руху безпечний і хто — ціль. (Усміхається.)

Але якщо без жартів, то розуміння певних процесів документообороту, ієрархії управління, досвід спілкування в адвокатсько-суддівському середовищі дає тобі переваги в армії та бонуси під час адаптації.

— ПТСР у військових — це ж проблема наша спільна, а не тільки військових. Зараз, під час війни,  військовим надають допомогу?

— ПТСР — це проблема всього нашого суспільства, не тільки військових. Але є нюанси. Поки йде війна і військовий знову повертається на війну, то психотерапія з ним не проводиться. Лише етап стабілізації. Терапія тільки після повного повернення додому. В ЗСУ є Головне управління морально-психологічного забезпечення. У в/ч є посади офіцера-психолога. Але одному психологу на батальйон (до 800 солдатів) дуже складно всіх охопити. Тим паче, що на виконанні бойових задач підрозділ може розтягнутися по лінії фронту до 50 км. Тому важливу роль щодо підтримання морального стану колективу та його стабілізації після бойового виходу відведено командирові підрозділу та його заступнику.

 — Взагалі така галузь, як військове право, має перспективу для адвокатів та юрфірм чи це більше історія pro bono?

— Це ціла окрема правова система, яка застосовується до військовослужбовців, а в деяких випадках і до цивільних осіб, діяльність яких тісно пов’язана зі збройними силами.

Я думаю, що зараз, а тим паче після війни послуги в цій сфері будуть дуже актуальними. Нині багато знайомих звертаються, щоб отримати допомогу/консультацію, наприклад, під час встановлення факту загибелі військовослужбовця чи його статусу безвісті зниклого, оформлення грошової допомоги сім’ям померлих військовослужбовців, у процесі визволення з полону, під час оформлення пільг, виплат бойових, статусу учасника бойових дій чи інваліда, оскарження бездіяльності органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Питань дуже багато: держава, пробуксовуючи у вирішенні цих питань, списує все на війну, а військовослужбовці та їхні сім’ї вважають, що в нашій державі має все робитися автоматично і контролювати дотримання своїх прав не потрібно. Тому роботи в цьому напрямі вже є багато, а буде ще більше.

— Якщо говорити про підтримку, то що ще, крім донатів і волонтерства, можуть цивільні?

— Можливо, дуже грубо, але скажу. Перестати жити так, ніби війна йде на певній території та їх вона не стосується. Повірте, дуже демотивує хлопців, коли вони бачать на вулицях умовного Києва розважальні заходи, вечірки тощо. Чи чують «адвокатів», які вчать, як не приймати повістки і ухилятися від них. Оце і є приклад того, що війна не для всіх.

Усім, хто допомагає ЗСУ, велика подяка і шана.

— За весь цей час втрати з`явились у кожній родині чи колективі. Як нам підтримувати одне одного?

— Війна — загальнонаціональне горе. Ми всі маємо пройти всі етапи втрати тому, що ми всі щось втратили: хтось мирне життя, хтось будинок, хтось близьку людину. Дуже тонка грань. Необхідно бути дуже обережним у питанні підтримки. Є люди, які хочуть говорити про своє горе, поділитися, виплакати. Їм треба з кимось розділити свій біль і отримати підтримку й теплоту. Інші, навпаки, мовчать і замикаються в собі. Не треба лізти до них із запитаннями чи проханнями розказати про свій стан. Для них це травматично і ще більше поглиблює стрес. Усе індивідуально.

— Як ви думаєте, чи не варто одразу закріпити в законі норму, якою передбачити, що частину коштів, які будуть надходити в Україну від арештованих російських активів як компенсація за завдані збитки, має бути скеровано на підтримку, адаптацію та реабілітацію ветеранів війни?

— Це актуальне питання вже сьогодні, а після завершення війни це буде архіважливим завданням для всієї країни.

Джерело фінансування не настільки важливе, хоча логіка у вашій пропозиції, звісно, є.

Закон прийняти можна, головне, щоби був розроблений механізм виділення коштів на відповідні державні програми не на папері, а фактично. І щоб доступ у всіх ветеранів був однаковий без надлишкових бюрократичних процедур.

— Епічні відео з роботою наших воїнів можуть скласти хибне уявлення, що завжди все виходить із першого-другого разу. У вас чи вашого підрозділу є такі відео (можливо, з поясненням, скільки там реально було роботи)?

— Якщо ви (аудиторія) побачили відео успішного бою, артилерійського удару по ворогу, результат виконаної операції, значить, вони точно були успішними. Ніхто не буде викладати фейли. Епічність усіх цих відео полягає в тому, що всі вони є першоджерелом, тому що зняті безпосередньо в бою за допомогою мінікамер на шоломі від першої особи, без монтажу і втручання.

Успішність будь-яких воєнних операцій залежить від отримання точної, достовірної та об’єктивної інформації про ситуацію в конкретних місцях, щоби прив’язати отримані факти до конкретних координат. Жодне відео не передає обсяг роботи. Та й глядачу не цікаво буде дивитись годинами, як група повзає по землі, закопується з голови до ніг, місить болото, маскується від ворога тощо, щоб зібрати інформацію. На виході будемо мати епічну двосекундну яскраву картинку прямого влучання нашого артилерійського снаряду в якусь ворожу техніку чи склад боєприпасів.

— Після перемоги де ви себе бачите: в армії чи в цивільному житті?

— Саме в армії категорично себе не бачу. Я йшов не в армію, а на війну. В перші місяці війни в мене були певні непорозуміння із військовими щодо тих чи інших процесів. У мене було несприйняття військових нелогічних дій, нераціонального витрачання часу та ресурсів, безапеляційного виконання наказу, навіть якщо він не мав жодного обґрунтування. Застарілі з радянських часів методи взаємовідносин командирів з особовим складом, сліпе підпорядкування лише з огляду на військове звання чи посаду не сприяють ефективному виконанню задач. А змінювати їх не було часу, та й бажання я особливого не побачив. Тому, якщо не реформувати систему, не змінити підходи в армії, її покинуть найбільш вмотивовані, організовані, цілеспрямовані, комунікабельні, харизматичні лідери, за якими стоять цілі підрозділи.

— Минулого разу ми порушували питання щодо відповідальності росіян. Зараз є ордери на арешт путіна та його посіпаки, яка допомагала викрадати дітей. Обговорюють, який трибунал краще: інституційний чи спеціально створений для воєнних злочинців. Що ви думаєте про це? Та й взагалі, ви вірите, що побачите на лаві підсудних путіна і компанію?

— Беззаперечно, росіяни в Україні вчинили величезну кількість різних воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Але особливість будь-якого міжнародного кримінального суду полягає в тому, що провадження у цих справах не відбувається без фізичної присутності обвинувачених. Путін, як і будь-який інший глава держави, володіє імунітетом. Правових механізмів, за якими можна було б силою доставити його в суд, не існує. У світовій практиці є поодинокі випадки успішних процесів проти чинних глав держави за скоєння воєнних злочинів і злочинів проти людяності – президенти Ліберії та Судану. Тому притягнення до відповідальності путіна, враховуючи економічні, політичні та соціальні аспекти взаємовідносин росії із Європою та світом, я вважаю малоймовірним.

Репарації та компенсації: як ви думаєте, коли ми їх побачимо?

— Очевидно, що добровільно сплачувати репарації росія не буде. Тому оптимальним варіантом є конфіскація заморожених активів російських підприємств, що потрапили під санкції, власності приватних осіб і золотовалютних резервів російського центробанку (понад 300 млрд дол.).

США, Канада, Велика Британія найбільше просунулися в питанні конфіскації російських активів та передання їх Україні. Деякі кошти від конфіскації вже надійшли до державного бюджету.

Ще задовго до масштабного російського вторгнення був запланований ваш виступ на І юридичному форумі «ЄС – Східне партнерство», який відбувся в Варшаві 26-27 травня 2022 року, але війна завадила вам взяти участь у цьому заході. Я так розумію, що і цьогоріч 25-26 травня ви з об’єктивних причин пропускаєте вже другий форум. Але якщо припусти, що вам дивом вдалося цього року приїхати до Варшави і виступити перед колегами-юристами з більш ніж 20 країн, що би ви їм хотіли сказали?

— Мій меседж був би дуже простим.

Перше – не співпрацювати з російськими юристами, багато з яких підтримують агресію росії проти України,жодним чином не протестують проти варварської війни, воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду та розпалювання ненависті.

Друге – відмовитися від роботи з російськими клієнтами, а тим більше — допомоги їхньому бізнесу, російській еліті обходити санкції чи ховати свої активи від арешту та конфіскації.

Цими діями ви проявите солідарність з українським народом та зробите свій внесок у перемогу над рашизмом.

(Бесіду вела Марина Бахолдіна, «Юридична практика»)

 

Від редакції: Проєкт «Юристи в армії» — історії правників, які, незалежно від посад та регалій, взяли зброю до рук та стали на захист України. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми переконані, що юристів, які взяли зброю до рук, сотні й тисячі. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, які можуть стати героями рубрики «Юристи в армії».

 

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

СВІЖИЙ ВИПУСК

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Завантажується ... Завантажується ...

PRAVO.UA