ВС пояснив випадки, коли вина директора у спорі за похідним позовом кваліфікується як необережність

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у спорі за похідним позовом кваліфікував вину директора як необережність. Про це повідомляє пресслужба ВС.

Суть справи

ТОВ «Агроцентр-Україна» в інтересах ТОВ «Агростар» звернулося з позовом до колишнього директора ТОВ «Агростар» про відшкодування збитків, завданих цьому товариству. Господарський суд позов задовольнив. Апеляційний господарський суд скасував рішення господарського суду та відмовив у позові.

Суди попередніх інстанцій встановили, що директор як особа, якій належить право першого підпису, підписав платіжні доручення шляхом накладення електронного цифрового підпису на сплату земельного податку за фізичних осіб до бюджету в сумі 1 406 689,28 грн, тоді як товариство не було платником такого податку і не мало земельних ділянок у власності.

Висновок КГС ВС (постанова від 24 лютого 2021 року у справі № 904/982/19)

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду скасував постанову апеляційного господарського суду та змінив рішення господарського суду, виклавши його мотивувальну та резолютивну частини в редакції постанови КГС ВС.

Колегія суддів КГС ВС визнала помилковими висновки апеляційного господарського суду про відсутність у діях відповідача елементів складу цивільного правопорушення.

Така помилка директора свідчить про його неналежне виконання статутних обов’язків, відсутність належної обачливості під час розпоряджання майном (грошовими коштами) товариства.

Протиправна поведінка директора полягала в помилковій сплаті податку всупереч інтересам товариства через відсутність належної обачливості та неналежне виконання своїх статутних обов’язків.

ТОВ втратило грошові кошти (у розмірі помилково сплаченого податку), ця грошова сума і є сумою прямих збитків товариства.

Причинно-наслідковий зв’язок між протиправними діями директора ТОВ (розпоряджання грошовими коштами товариства шляхом їх помилкового спрямування на сплату податку) і завданими збитками (вибуття грошових коштів із власності товариства) є очевидним.

Директор товариства, вочевидь, не мав наміру завдати збитків юридичній особі, яка перебувала під його керівництвом. Водночас відповідач як особа, яка відповідає за організацію фінансово-господарської діяльності в товаристві, повинен був знати про те, що сплата податку за третіх осіб дозволена лише у випадках, прямо встановлених чинним законодавством. Тобто формою його вини є необережність.

З огляду на те що директор товариства не мав особистої зацікавленості у здійснення помилкового перерахування сум податків до бюджету, а форма його вини – необережність, а також зважаючи на дії самого ТОВ, яке своєчасно не виявило помилку та не вжило жодних заходів зі зменшення суми завданих помилкою збитків, ВС зменшив розмір збитків, які підлягають відшкодуванню директором товариству, до 140 668,93 грн, що становить 10 % від суми завданих збитків.