ВС пояснив, що мають враховувати суди під час визнання особи неосудною

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду вказав, що нездатність особи за своїм психічним станом повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент вчинення злочину не є підставою для визнання такої особи неосудною, однак повинна враховуватися судами під час призначення покарання.

Суть справи

Особу було засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК – апеляційний суд погодився з висновком.

Оскаржуючи судові рішення, засуджений стверджував, що місцевий та апеляційний суди не взяли до уваги висновок судово-психіатричної експертизи, згідно з яким на момент вчинення інкримінованого злочину він не міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Висновок ККС ВС (постанова від 29 липня 2021 у справі № 755/5059/19)

Касаційний кримінальний суд у складі ВС залишив без зміни рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши таке:

• законодавець розрізняє неосудність та обмежену осудність, а встановлення тієї чи іншої обставини спричиняє різні правові наслідки;
• неосудність та обмежена осудність є юридичними поняттями, а тому висновок про можливість застосування до особи положень ст. 19 або ст. 20 КК у конкретному провадженні робить суд, спираючись на результати судово-психіатричної експертизи.

Місцевим судом під час дослідження висновку судово-психіатричної експертизи було встановлено, що засуджений на момент вчинення інкримінованого йому злочину за своїм психічним станом не був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.

ВС вважає, що підстав для застосування положень ст. 19 КК, тобто визнання його неосудною особою, в місцевого суду не було, а тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частині задоволенню не підлягають.

Водночас під час касаційного розгляду встановлено, що питання визнання засудженого обмежено осудною особою було предметом перевірки суду першої інстанції. При цьому відповідно до матеріалів кримінального провадження місцевий суд, призначаючи покарання, врахував дані про особу обвинуваченого, зокрема наявність у нього психічної хвороби, за наслідком якої останній на момент вчинення інкримінованого йому злочину не був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.