Вплив ЄСПЛ на судову практику в Україні — блог адвоката Семена Ханіна

Питання застосування рішень ЄСПЛ у національному судочинстві – це, без перебільшення, питання виживання нашого правосуддя. Дивним чином ми зуміли настільки погіршити стан речей завдяки нашому застосуванню рішень ЄСПЛ, що на сьогодні краще взагалі заборонити їх використання. Ми зуміли на рівні держави системно перекрутити зміст більшої частини рішень і системно використовувати їх проти первинного змісту рішень. Наведу декілька прикладів.

Спірна цитата з ухвали: «Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом під час оцінювання ризиків переховування» (рішення ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії»).

Реальний зміст рішення:

80. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом під час оцінювання ризику переховування або повторного вчинення злочинів.

81. ОДНАК Суд вже неодноразово наголошував, що ТЯЖКІСТЬ ОБВИНУВАЧЕНЬ САМА СОБОЮ НЕ МОЖЕ БУТИ ВИПРАВДАННЯМ ТРИВАЛИХ ПЕРІОДІВ ЗАПОБІЖНОГО УВ’ЯЗНЕННЯ

85. ПОКЛАДЕННЯ ТЯГАРЯ ДОВЕДЕННЯ В ТАКИХ ПИТАННЯХ НА ЗААРЕШТОВАНУ ОСОБУ РІВНОЗНАЧНЕ СКАСУВАННЮ ДІЇ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ – ПОЛОЖЕННЯ, ЩО ПРОГОЛОШУЄ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЗА ВИНЯТКОВИЙ ВІДСТУП ВІД ПРАВА НА ОСОБИСТУ СВОБОДУ, ДОПУСТИМИЙ ЛИШЕ У ВИЧЕРПНО ПЕРЕЛІЧЕНИХ І ЧІТКО ВИЗНАЧЕНИХ ВИПАДКАХ.

Тобто, обґрунтовуючи ризик переховування суворістю передбаченого покарання, ми викривляємо зміст згаданого рішення ЄСПЛ та порушуємо ст. 5 Конвенції та презумпцію невинуватості. За даними реєстру судових рішень, згадане рішення ЄСПЛ використане зі спотвореним змістом 47870 разів.

Спірна цитата з ухвали: «У рішенні у справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув’язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу».

Реальний зміст рішення:

35. Національні судові органи повинні насамперед стежити за тим, щоб у кожному конкретному випадку термін попереднього ув’язнення обвинуваченого не перевищував розумних меж. З цією метою вони повинні брати до уваги всі обставини, які мають значення для з’ясування, чи є суспільний інтерес, який, З УРАХУВАННЯМ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИННОСТІ, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, і врахувати це у рішеннях щодо клопотань про звільнення.

Наявність вагомих підстав підозрювати арештованого у скоєнні злочину є умовою правомірності тримання під вартою <…> але через деякий час цього вже недостатньо; тоді СУД ПОВИНЕН ВСТАНОВИТИ, ЧИ ІНШІ МОТИВИ СУДОВИХ ОРГАНІВ ВИПРАВДОВУЮТЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ.

49. НА ДУМКУ КОМІСІЇ, ЗВІЛЬНЕННЯ ПІДОЗРЮВАНОЇ ОСОБИ МОЖЕ СПРИЧИНИТИ ХВИЛЮВАННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ, ТОБТО ПОРУШИТИ ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК. ОДНАК ТАКІ ПОБОЮВАННЯ ПОВИННІ ҐРУНТУВАТИСЯ НЕ ТІЛЬКИ НА СЕРЙОЗНОСТІ ЗВИНУВАЧЕНЬ, ЩО ВИСУВАЮТЬСЯ ПРОТИ ЦІЄЇ ОСОБИ, АЛЕ Й НА ІНШИХ ОБСТАВИНАХ, НАПРИКЛАД, НА ПОВЕДІНЦІ ОБВИНУВАЧЕНОГО ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ.

51. Суд визнає, що особливий тягар деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства та соціальні наслідки, які роблять виправданим попередній висновок принаймні протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, принаймні тією мірою, якою є внутрішнє право.

ОДНАК ЦЕЙ ФАКТОР МОЖНА ВВАЖАТИ ВИПРАВДАНИМ І НЕОБХІДНИМ, ЛИШЕ ЯКЩО Є ПІДСТАВИ ВВАЖАТИ, ЩО ЗВІЛЬНЕННЯ ЗАТРИМАНОГО РЕАЛЬНО ПОРУШИТЬ ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК АБО ЯКЩО ЦЕЙ ПОРЯДОК ДІЙСНО ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

ПОПЕРЕДНІЙ ВИСНОВОК НЕ ПОВИНЕН ПЕРЕДБАЧАТИ ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ТА НЕ МОЖЕ БУТИ “ФОРМОЮ ОЧІКУВАННЯ” ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИРОКУ.

Знову вирвана з контексту цитата докорінно змінює зміст рішення ЄСПЛ. За даними реєстру судових рішень, згадане рішення ЄСПЛ використане зі спотвореним змістом 37910 разів.

Спірна цитата з ухвали: «Так, у рішенні ЄСПЛ у справі “Punzelt v. Czech Republic” констатовано, що ні неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні згодом встановлена застава у 30 000 000 чеських крон не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій».

Реальний зміст рішення:

86. Розглянувши конкретні обставини справи, Суд визнає, що ні неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні остаточне накладення застави в розмірі 30 000 000 чеських крон, враховуючи масштаби фінансових операцій заявника, не порушили права заявника за ст. 5 § 3.

87. СУД ТАКОЖ ЗАЗНАЧАЄ, ЩО, ЯКБИ ЗАЯВНИКА БУЛО ЗВІЛЬНЕНО ПІД ЗАСТАВУ, ВІН У БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ БУВ БИ ПОВТОРНО ЗАТРИМАНИЙ ДО ЕКСТРАДИЦІЇ ДО НІМЕЧЧИНИ, ЩО БУДЬ-ЯКЕ СПЛАЧЕНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МАЛО БИ БУТИ ПОВЕРНУТО ЙОМУ, І ЩО ВІН НЕ МІГ БУТИ ЕКСТРАДОВАНИЙ ДО ЗАКІНЧЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У ЧЕХІЇ.

88. Зважаючи на це, Суд визнає, що не було порушення ст. 5 § 3 внаслідок відмови звільнити заявника під заставу”.

Знову вирвана з контексту цитата докорінно змінює зміст рішення ЄСПЛ. За даними реєстру судових рішень, згадане рішення ЄСПЛ використане з спотвореним змістом 3000 разів.

Спірна цитата з ухвали: «У рішенні «Мангурас проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена, враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), за якого перспектива втрати застави у випадку відсутності на суді буде достатнім стримувальним засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має буті враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого».

Реальний зміст рішення:

78. Суд повторює, що гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування збитків, а, зокрема, явку обвинуваченого на слухання. Тому його суму необхідно оцінювати головним чином «з огляду на [обвинуваченого], його активи та його стосунки з особами, які мають надати забезпечення, іншими словами, залежно від можливого ступеня впевненості в тому, що перспектива втрати забезпечення або дії проти поручителів у разі його неявки на судовий розгляд буде діяти як достатній стримувальний фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання з його боку сховатися».

79. ОРГАНИ ВЛАДИ ПОВИННІ БУТИ НАСТІЛЬКИ Ж УВАЖНИМИ ПІД ЧАС ПРИЗНАЧЕННЯ ВІДПОВІДНОЇ ЗАСТАВИ, ЯК І ПРИ ВИРІШЕННІ ПИТАННЯ ПРО ТЕ, ЧИ Є НЕОБХІДНИМ ПРОДОВЖЕННЯ ТРИМАННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО ПІД ВАРТОЮ.

80. НЕСПРОМОЖНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ СУДІВ ОЦІНИТИ СПРОМОЖНІСТЬ ЗАЯВНИКА СПЛАТИТИ НЕОБХІДНУ СУМУ БУЛА ОДНІЄЮ З ПРИЧИН, ЧОМУ СУД ВИЗНАВ ПОРУШЕННЯ У РІШЕННІ У СПРАВІ «ТОШЕВ ПРОТИ БОЛГАРІЇ».

83. Суд усвідомлює той факт, що сума застави була високою, і готовий визнати, що вона перевищувала власну платоспроможність заявника. Однак із вищевикладеного стає очевидним, що під час встановлення суми національні суди прагнули взяти до уваги, окрім особистої ситуації заявника, серйозність злочину, у якому його звинувачували, А ТАКОЖ ЙОГО «ПРОФЕСІЙНЕ ОТОЧЕННЯ», ОБСТАВИНИ, ЯКІ, НА ДУМКУ СУДІВ, НАДАЛА СПРАВІ «ВИНЯТКОВИЙ» ХАРАКТЕР.

84. ЩО «СТОСУНКИ [ОБВИНУВАЧЕНОГО] З ОСОБАМИ, ЯКІ МАЮТЬ НАДАТИ БЕЗПЕКУ», Є ОДНИМ ІЗ КРИТЕРІЇВ, ЯКИЙ СЛІД ВИКОРИСТОВУВАТИ ПІД ЧАС ОЦІНЮВАННЯ РОЗМІРУ ЗАСТАВИ.

90. У ЦІЙ СПРАВІ ВСТАНОВЛЕНО, ЩО ЗАСТАВА БУЛА СПЛАЧЕНА КОМПАНІЄЮ, ЯКА ЗАСТРАХУВАЛА ВЛАСНИКА СУДНА, КАПІТАНОМ ЯКОГО БУВ ЗАЯВНИК. <…> САМ ФАКТ ТОГО, ЩО ОПЛАТА БУЛА ЗДІЙСНЕНА СТРАХОВИКОМ СУДНОВЛАСНИКА, ПІДТВЕРДЖУЄ, ЩО ІСПАНСЬКІ СУДИ, КОЛИ ВОНИ ПОСИЛАЮЧИСЬ НА «ПРОФЕСІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ» ЗАЯВНИКА, МАЛИ РАЦІЮ, КОЛИ ВСТАНОВИЛИ, ЩО МІЖ ЗАЯВНИКОМ ТА ОСОБАМИ, ЯКІ МАЛИ НАДАТИ БЕЗПЕКУ, ІСНУВАЛИ СТОСУНКИ.

92. ЗА ЦИХ ОБСТАВИН СУД ВВАЖАЄ, ЩО НАЦІОНАЛЬНІ СУДИ, ВИЗНАЧАЮЧИ РОЗМІР ЗАСТАВИ, ДОСТАТНЬОЮ МІРОЮ ВРАХУВАЛИ ОСОБИСТУ СИТУАЦІЮ ЗАЯВНИКА, ЗОКРЕМА ЙОГО СТАТУС ЯК ПРАЦІВНИКА СУДНОВЛАСНИКА.

Знову вирвана з контексту цитата докорінно змінює зміст рішення ЄСПЛ. За даними реєстру судових рішень, згадане рішення ЄСПЛ використане зі спотвореним змістом 4500 разів.

Справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти сполученого Королівства» від 30.08.1990.

Заявники були затримані в Північній Ірландії поліцейським, який мав законне повноваження (з того часу скасоване) затримувати на строк до 72 годин будь-яку особу, підозрювану ним у тероризмі. Суд постановив, що мало місце порушення статті 5 § 1 (право на свободу та особисту недоторканність) Конвенції, встановивши, що надані докази були недостатніми для того, щоб об’єктивно визначити «обґрунтовану підозру» для арешту. Також у рішенні стверджується, що ««обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об’єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин». Якщо це рішення читати, а не висмикувати з нього цитати, то зрозуміло, що мова йде про обґрунтованість затримання особи (обґрунтованість підозри в момент затримання), а не обґрунтованість підозри в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, де наявність ДОСТАТНІХ доказів для підозри є обов’язковою. І саме про затримання йдеться у підп. С п. 1 ст. 5 Конвенції: «Законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення». Зрозуміло, що на момент затримання та вручення підозри достатньо «наявності доказів, які лише об’єктивно зв’язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням». Але національне законодавство передбачає можливість оскарження підозри саме після спливу двох місяців, а не з моменту затримання, як в деяких європейських країнах. Тому в оскарження підозри, як і в наявність достатніх доказів КПК вкладає зовсім інший зміст. За даними реєстру судових рішень, згадане рішення ЄСПЛ використане зі спотвореним змістом 53263 рази. 

Щодо справи ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011.

Заявник підозрювався в умисному вбивстві. Приводом для затримання стала підозріла поведінка заявника. Під час особистого обшуку під час затримання було вилучено наркотичні засоби. Згодом було з’ясовано, що вилучені засоби не є наркотичними, а заявник зазнавав катування. ЄСПЛ в рішенні зазначив таке: «Суд повторює, що термін “обґрунтована підозра” означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчините правопорушення. Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання. Однак вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Ба більше, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри». Що ми бачимо? Знову мова йде саме про затримання. Та ЄСПЛ акцентує необхідність обґрунтованих підстав для затримання особи. За даними реєстру судових рішень, згадане рішення ЄСПЛ використане зі спотвореним змістом 94629 разів.

Є ще одна велика проблема, крім системного спотворення змісту рішень ЄСПЛ. Це хибне розуміння завдань ЄСПЛ. ЄСПЛ не є четвертою інстанцією!!! ЄСПЛ перевіряє остаточні рішення національних судів відносно можливого порушення Європейської конвенції. Тобто можливий випадок, коли рішення національного суду є несправедливим/незаконним, але Конвенцію порушено не було, тому заявнику буде відмовлено у скарзі. І це треба розуміти.

Чи, наприклад, розглянемо рішення ЄСПЛ «Берлізев проти України».

Його зміст хибно трактують, що є суперечливим одночасно стверджувати про відсутність події кримінального правопорушення та провокацію. А це не зовсім так. От цитата зі згаданого рішення: «З точки зору фактів, Суд вважає непослідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги, що його спровокували його вчинити. Захист від провокації обов’язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій». Для ЄСПЛ, який розглядає саме порушення Конвенції, це зрозуміла теза. Але національне законодавство значно ширше і не обмежується лише Конвенцією. Як бути, якщо обвинувачений взагалі відмовляється давати покази, один із захисників стверджує про відсутність складу кримінального правопорушення, а інший захисник – про провокацію злочину. Причому ст. 62 Конституції України про те, що «ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину», ще ніхто не скасовував. Чи можливо уявити собі, що обвинувачений стверджує про відсутність складу саме інкримінованого кримінального правопорушення, а вважає, що завдяки провокації він вчинив інше кримінальне правопорушення? Тому заперечення вчинення злочину та одночасна скарга про провокацію не є непослідовними діями.

***

Завершити хочу так. Я пам’ятаю часи арештів лімітів ПДВ, коли один із суддів за рік 3000 разів наклав такий арешт і скасував його, посилаючись на 2 рішення ЄСПЛ для обґрунтування арешту та на ті самі рішення – під час скасування арешту. Я взагалі не пам’ятаю, щоб ЄСПЛ розглядав питання лімітів ПДВ. Але це неважливо. Важливо, що справа цього судді жива, живіша за всіх живих. Я впевнений, що і ця стаття нічого не змінить. Тому для суспільної рівноваги я пропоную просто посилатися на практику ЄСПЛ, не згадуючи жодного рішення, а далі зазначати будь-які тези, що виправдовують згадане рішення. Геть надлишковий формалізм, геть посилання на норми Конституції, кодексів та законів. Даєш простір ЄСПЛ-фантазії!

Що наступне? Що там казав ЄСПЛ про зґвалтування ПДВ?