Відшкодування шкоди, заподіяної збройною агресією російської федерації: окремі процесуальні аспекти

Олег Валендюк, керуючий партнер АО Benchers

Ольга Шаповалова, партнерка АО Benchers, заслужена юристка України, кандидатка юридичних наук

Наталія Гнатенко, партнерка АО Benchers, заслужена юристка України

Майже 600 днів Україна чинить героїчний опір країні-агресору, політичне керівництво якої у лютому 2022 року оголосило про проведення так званої спеціальної воєнної операції. Яку ціну платять за це українці, навіть важко передати словами. Кожна з історій, пов’язаних із вбивствами та пораненнями, викраденнями людей, пограбуваннями, руйнуванням майна фізичних осіб та бізнесу, знищенням інфраструктури тощо, окрім важкого морального фактора, має суто матеріальний — заподіяння шкоди. Перед Україною та міжнародною спільнотою поставлені надзвичайно складні завдання, одним з яких є забезпечення відшкодування збитків, завданих унаслідок воєнних дій на території нашої держави.

Уперше в Європі з часів Другої світової війни російська агресія проти України стала безпрецедентним порушенням основ міжнародного правопорядку та принципів міжнародного права. Щодня у випусках новин нам доводиться чути інформацію про численні порушення прав українців, що умисно та зухвало вчиняються державою-агресором і її представниками, та про неймовірні втрати, яких зазнає внаслідок цього економіка України. Нікого не залишають байдужими випадки трагічної загибелі громадян України, особливо дітей; неможливо примиритися зі стражданнями мирних українців, яких вони зазнають внаслідок поранень, смертей своїх рідних, втрати житла та взагалі всього самого необхідного. Під час воєнних  дій завдаються збитки не лише життю та здоров’ю, майну фізичних осіб, а й територіальним громадам, яким належить право власності на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси тощо. Державні підприємства, бізнес теж потерпають від агресії з боку російської федерації.

Яким шляхом фізичні та юридичні особи можуть захистити свої права та отримати відшкодування заподіяної шкоди?

На жаль, чіткого механізму правової оцінки дій країни-агресора та її представників до цього часу остаточно не вироблено, як і зрозумілих та ефективних шляхів відшкодування шкоди. Частину витрат на себе прийняла держава, запровадивши механізми компенсації заподіяних збитків через програму «єВідновлення», що дало можливість станом на кінець вересня 2023 року більш ніж 46 тисячам українців подати заявки на отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване внаслідок війни житло. Але такий компенсаційний механізм, як правило, не здатен повністю покрити заподіяну шкоду. Крім того, не всі види шкоди (моральна шкода, упущена вигода тощо) передбачають виплату матеріальної компенсації.

Саме тому вже понад рік предметом постійної дискусії серед українських юристів є питання про джерела та шляхи відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок розв’язання рф агресивної війни в Україні. Мета такої дискусії очевидна: нам треба добитися, щоб гроші саме країни-агресора пішли на відновлення України.

Останнім часом у ЗМІ почала з’являтися інформація, що деякі країни світу вживають заходів для того, щоб обернути кошти рф на користь нашої держави для покриття заподіяних збитків. Так, нещодавно Україна отримала від Сполучених Штатів Америки перші 5,4 млн доларів конфіскованих активів російських олігархів; у США також заморожено активів рф ще на суму 8 млрд гривень. Щодо європейських країн, то Естонія планує стати першою країною Європейського Союзу, яка легалізує конфіскацію російських активів з метою фінансування відновлення України. Над створенням відповідних механізмів працює і низка інших країн світу. Звісно, Україна схвально ставиться до таких зусиль, але сума завданих російською військовою агресією збитків настільки величезна, що, на жаль, навіть такі дії дружніх країн не здатні привести до їх повного покриття.

17 травня 2023 року під час Саміту глав держав та урядів Ради Європи було прийнято резолюцію про створення Міжнародного реєстру збитків, завданих агресією рф проти України. 44 країни та Європейський Союз приєдналися або заявили про намір приєднатися до Реєстру. Реєстр слугуватиме для документального обліку доказів та претензій про заподіяні збитки, шкоду чи ушкодження, які починаючи з 24 лютого 2022 року сталися внаслідок міжнародно-протиправних дій рф на території України або проти нашої держави. Він стане першою складовою частиною майбутнього Міжнародного компенсаційного механізму, створення якого планується окремим міжнародним договором у співпраці з Україною. Згодом буде створено комісію з розгляду претензій та компенсаційний фонд. Планується, що заяви та інформацію про завдані збитки зможуть подавати всі зацікавлені фізичні і юридичні особи, а також держава Україна.

І поки світова спільнота та представники влади України розробляють нормативні акти, спрямовані на відшкодування заподіяної шкоди саме за рахунок майна рф та представників її еліт, які активно підтримали агресивні дії своєї держави, юристи вже працюють над здобуттям результатів у формі судових рішень, сподіваючись, що наявність таких рішень після початку функціонування Реєстру збитків дасть змогу швидше та ефективніше отримати відшкодування, право на яке доведене та визнано в судовому порядку.

Що стосується судової практики з цього приводу, то вона свідчить про те, що особи, які постраждали внаслідок збройної агресії рф, йдуть двома шляхами: кримінально-правовим та цивільно-правовим. Спробуємо проаналізувати кожен із цих шляхів та їх ефективність.

Питання кримінальної відповідальності за злочини, вчинені під час агресії рф

Беззаперечно, злочинні дії осіб, які розв’язали війну в Україні та заподіюють шкоду, своїм логічним наслідком повинні мати юридичну оцінку у вигляді вироку суду та призначенні справедливого покарання винним особам.

Проте вивчення судової практики показало, що на сьогодні судові рішення щодо притягнення до кримінальної відповідальності представників держави-агресора поки що не є численними, а питання відшкодування шкоди в цих справах або взагалі не розглядалося, або розглядалося (у поодиноких випадках), але з ухваленням рішень, з якими важко погодитися через неналежне визначення цивільного відповідача або неможливість виконання судового рішення.

Із судової практики загальних місцевих судів за 2022 рік видно, що дії осіб, вчинені під керуванням держави, яка розв’язала агресивну війну проти України, внаслідок яких заподіюється шкода, найчастіше кваліфікуються органом досудового розслідування, а згодом і судом за нормами глави ХХ Кримінального кодексу України (КК) як ті чи інші кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, зокрема за статтями 437 КК «Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни», 438 КК «Порушення законів та звичаїв війни», 442 КК «Геноцид».

Статистика Державної судової адміністрації за 2022 рік свідчить, що протягом минулого року в загальні місцеві суди надійшли кримінальні провадження проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку щодо 651 особи. З них за статтею 437 КК — 3 справи щодо 3 осіб (справи на кінець року не розглянуто); за статтею 438 КК — 66 справ щодо 99 осіб (розглянуто з винесенням вироку 13 справ щодо 20 осіб); за статтею 442 КК — 1 справа щодо 1 особи (справу не розглянуто). Тобто сукупна кількість розглянутих судами справ про злочини рф за вказаними статтями становить 13 щодо 20 осіб. Статистичними даними за 2023 рік, на жаль, ми не можемо оперувати, адже вони будуть оприлюднені тільки після закінчення цього року.

У тих нечисленних вироках за 2022 рік, якими судом визначено покарання винним особам, питання відшкодування шкоди відходять на другий план та майже не розглядаються в межах кримінальних проваджень. Їх залишають нібито «на потім», до настання мирного часу. Однак із спливом часу фіксація збитків, визначення їх обсягу і грошового вираження може бути ускладнена, а докази — втрачені. Тому

механізм притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності та заявлення в рамках кримінальних проваджень цивільних позовів треба використовувати вже сьогодні.

Чому кількість вироків є незначною?

За інформацією, що надходить із відкритих джерел, у Єдиний реєстр досудових розслідувань (ЄРДР) внесені відомості про тисячі кримінальних правопорушень, вчинених представниками держави-агресора на території України, відповідальність за які передбачена розділом ХХ КК. Зокрема, за даними правозахисної громадської організації «Центр громадянських свобод», станом на кінець серпня — початок вересня 2023 року задокументовано понад 50 000 злочинів в Україні внаслідок агресії рф.

Відносно незначна кількість вироків, ухвалених судами на цей час у справах, що пов’язані з різними проявами агресії з боку країни-загарбника, не означає, що винні особи залишаться безкарними. Складнощі у розслідуванні та судовому розгляді зазначеної категорії кримінальних проваджень виникають насамперед у зв’язку з тим, що спочатку має бути виконана титанічна робота представників правоохоронних органів зі встановлення конкретних осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, та згодом — притягнення їх до відповідальності. І якщо за допомогою інтернету та завдяки ретельним пошукам наших кіберфахівців усе ж вдається встановити винуватців злочинів, то притягнути їх до відповідальності є більш складною справою, оскільки далеко не завжди є можливість фізичного затримання таких осіб і доставлення їх в органи досудового розслідування, а потім — до суду.

Спростити притягнення до кримінальної відповідальності після встановлення особи, підозрюваної у вчиненні злочинів проти мирного населення України, можна шляхом використання механізму спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (іn absentia), тобто за відсутності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (заочно), за умови, що вона обізнана про здійснюване щодо неї переслідування, свідомо ухиляється від відповідальності й не бажає брати участь у процесі розслідування. У частині 2 статті 297-¹ Кримінального процесуального кодексу України (КПК) законодавець ті норми КК, за якими найчастіше кваліфікуються дії осіб, залучених до агресивної війни проти України (зокрема, статті 437, 438, 442 КК), безпосередньо відніс до тих, за якими може застосовуватися процедура іn absentia. І хоча до проведення спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду висуваються доволі жорсткі процесуальні вимоги, ця обставина не повинна бути на заваді розслідуванню та притягненню до відповідальності за кримінальні правопорушення проти миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, адже процедура іn absentia використову­ється в інтересах прискорення правосуддя і досягнення завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 КПК.

Хто має відповідати за шкоду, заподіяну внаслідок злочинних дій держави-агресора?

Будь-яка війна, розв’язана однією країною проти іншої, має регулюватися законами та звичаями міжнародного права, адже норми міжнародного гуманітарного права починають діяти від початку збройного конфлікту або операції з підтримання миру і безпеки. Обсяг зобов’язань сторони міжнародного збройного конфлікту (війни) визначається як нормами звичаєвого права, так і договірними нормами міжнародного гуманітарного права, ратифікованими кожною стороною.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької конвенції «Про закони і звичаї війни на суходолі» 1907 року (набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутнім військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного положення, має бути притягнута до відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Важливою умовою для притягнення винних осіб до відповідальності, зокрема, за порушення законів та звичаїв війни є наявність обов’язкового супутнього контексту, тобто обстановки вчинення кримінального правопорушення — участі держави у збройному конфлікті та особливостей суб’єкта — вчинення кримінального правопорушення особою, яка має статус комбатанта. Комбатант — слово французького походження, що в перекладі означає «той, що воює»; юридичне визначення цього терміна випливає з частини 2 статті 43 Протоколу І до Конвенції про захист цивільного населення під час війни (Женевської конвенції). До комбатантів належать особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті (крім медичного і духовного персоналу). Але поняття збройних сил у цьому випадку, згідно з частиною 1 статті 43 Протоколу І до Женевської конвенції, має доволі широке тлумачення. Збройні сили сторони, що перебуває в конфлікті, складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом чи владою, які не визнає супротивна сторона. Тобто до комбатантів – представників збройних сил, на нашу думку, можна віднести і членів ПВК «Вагнер», і представників невизнаних республік “ДНР” та “ЛНР”, які беруть участь в агресивній війні рф проти України на боці країни-агресора.

Отже, з аналізу наведених норм міжнародних актів беззаперечно випливає, що

саме російська федерація має нести відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок дій своїх військовослужбовців, вчинених під час агресивної війни в Україні.

Чи можливе заявлення цивільного позову до рф у рамках кримінального провадження?

Частиною 2 статті 28 КПК передбачено, що шкода, заподіяна кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальних провадженнях. Правом подати цивільний позов під час кримінального провадження наділена особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням заподіяно майнової та/або моральної шкоди (частина 1 статті 128 КПК).

Важливою особливістю розгляду цивільного позову в межах кримінального провадження є те, що відповідати за заподіяну шкоду може не лише підозрюваний, обвинувачений, а й фізична чи юридична особа, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяннями підозрюваного, обвинуваченого (стаття 62, частина 1 статті 128 КПК). Водночас держава як цивільний відповідач у цьому переліку не зазначена.

Чи це означає, що рф як держава-агресор не може бути цивільним відповідачем? На нашу думку, ні.

Пояснимо свою позицію. По-перше, існування інституту цивільного позову в межах кримінального провадження — це передусім застосування засобів процесуальної економії. Для особи, яка зазнала шкоди внаслідок кримінального правопорушення, значно спрощується шлях та скорочується час стягнення цієї шкоди з винуватця або особи, яка відповідає за його дії, адже не треба двічі — в рамках кримінального та цивільного/господарського провадження — збирати і надавати докази.

По-друге, у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування основною процесуальною фігурою, яка займається збиранням доказів, зокрема щодо виду і розміру шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, є слідчий. Це значно спрощує для потерпілих процедуру доказування та зменшує їхні моральні страждання.

По-третє, хоча рф як держава безпосередньо не підпадає під критерії цивільного відповідача, визначені у ст. 62 КПК, однак треба враховувати таке. Держава є специфічним суб’єктом правовідносин. Під державою ми розуміємо організацію політичної влади у суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку цього суспільства, здійснює керівництво ним, а також управління загальносуспільними справами. Свої функції держава реалізує через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус якого та повноваження визначаються самою державою. Таким органом в рф є уряд. Зокрема, згідно з конституцією російської федерації саме уряд забезпечує виконання бюджету, проведення єдиної фінансової та грошової політики, здійснює управління федеральною власністю, заходи із забезпечення оборони країни, реалізації зовнішньої політики. Отже, на нашу думку, цивільним відповідачем у кримінальних провадженнях, у яких вирішується питання щодо відшкодування шкоди, може бути держава рф в особі її уряду.

Варто згадати і положення частини 6 статті 9 КПК, якою передбачено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 статті 7 КПК. А до загальних засад кримінального провадження насамперед належить принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Тобто держава має захистити своїх громадян — фізичних осіб, юридичних осіб тощо в рамках кримінального провадження, якщо були заявлені такі вимоги.

Як свідчить судова практика за статтею 438 КК, суди беззаперечно визнають факт агресії з боку рф та ту обставину, що винні особи діяли не виключно з власної волі, а в межах реалізації так званої спецоперації. І саме у цьому контексті видається можливим та абсолютно логічним застосування процедури притягнення в ролі цивільного відповідача держави рф в особі її уряду.

Із небагатьох вироків у зазначеній категорії справ, з якими є можливість познайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР), можна побачити такі шляхи вирішення судами цивільних позовів.

Вироком суду в справі № 369/9950/2 (провадження № 1-кп/369/2032/22) двоє військовослужбовців збройних сил рф були засуджені за частиною 1 статті 438 КК до 12 років позбавлення волі кожний. Під час воєнних дій у Бучанському районі Київської області в будинку одного з потерпілих вони погрожували вогнепальною зброєю проукраїнські налаштованим особам, застосовували до них фізичне насильство, а також незаконно заволоділи грошима та ювелірними виробами із золота. В зазначеному кримінальному провадженні було задоволено цивільний позов; заподіяну злочином майнову шкоду та моральну шкоду стягнуто солідарно із засуджених осіб. Водночас, стягуючи гроші безпосередньо із заподіювачів шкоди, суд не звернув увагу на положення Гаазької конвенції, згідно з якою в цьому випадку саме воююча сторона, тобто рф, підлягає відповідальності за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил, зокрема у формі відшкодування збитків.

В іншому кримінальному провадженні (справа № 588/1072/22, провадження 1-кп/588/27/23) вироком суду двоє осіб, також військовослужбовці збройних сил рф, засуджені за частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 438 КК до 11 років позбавлення волі кожен за те, що пострілом з танкової гармати вони пошкодили стаціонарний корпус будівлі Тростянецької міської лікарні, в якій на той час перебували пацієнти та персонал. Було заподіяно майнову шкоду. Суд  задовольнив цивільний позов Тростянецької міської лікарні та майнову шкоду, заподіяну злочином, стягнув із держави рф. Суд звернув увагу на те, що оскільки дії обвинувачених, які входили до складу збройних сил держави рф, призвели до пошкодження майна цивільного позивача, то відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції саме держава рф, як воююча сторона, є відповідальною за шкоду, спричинену внаслідок порушення законів і звичаїв війни особами, які входять до складу її збройних сил.

Такі висновки суду в цілому є правильними. Проте, на жаль, не визначено, чи буде можливо реально здійснити стягнення, якщо не буде зазначено, з якої конкретно юридичної особи воно здійснюватиметься. Зазначеної проблеми, на наш погляд, можна було б уникнути, якби у вироку суду було зазначено, що відповідатиме за заподіяну шкоду російська федерація в особі її уряду.

Вирішення позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок агресії рф, у рамках цивільного судочинства

Такий спосіб захисту своїх інтересів, як подання позову про відшкодування шкоди в межах цивільного або господарського судочинства, виключати не можна, особливо враховуючи те, що кримінальні провадження розслідуються та розглядаються судом щодо конкретних фізичних осіб — заподіювачів шкоди, а не щодо держави рф. В окремих випадках через неочевидність причетності до вчинення злочину та невстановлення таких осіб кримінальні провадження можуть розслідуватися та розглядатися більш повільно, ніж позови в порядку цивільного або господарського судочинства.

Варто зауважити, що на сьогодні в ЄДРСР нараховуються вже сотні судових рішень про стягнення шкоди з рф, які були ухвалені судами протягом 2022-2023 років у порядку цивільного та господарського судочинства. Водночас у судовому рішенні майже в кожній цивільній або господарській справі про відшкодування шкоди, заподіяної агресією рф, суд наводить дані про те, що кримінальне правопорушення, внаслідок якого заподіяно таку шкоду, зареєстровано в ЄРДР, але досудове розслідування на момент ухвалення рішення ще триває. Тобто правовідносини зі сфери кримінальних переведені у площину цивільних та господарських, у певному розумінні вимушено, задля забезпечення заходів процесуальної економії та скорочення часу розгляду таких позовів.

За загальним правилом обов’язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за заподіяну шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень матеріального закону. Водночас, розглядаючи позови до рф про відшкодування шкоди, суди орієнтуються на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, у якій висловлено правову позицію, що факт збройної агресії рф проти України не потребує встановлення в судовому порядку.

Під час розгляду таких справ суди враховують, що за законодавством України на позивача не покладається обов’язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди: діє презумпція вини, тобто відсутність вини у заподіянні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом (ВС), зокрема, в постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17-ц.

Звертаючись із позовами до рф, позивачі у справах за позовами до держави-агресора про відшкодування заподіяної майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування у полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, що передбачено пунктом 21 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Питання судового імунітету російської федерації

У тому випадку, коли відповідачем у справі мусить бути суверенна держава, за загальним правилом, яке відповідає усталеній міжнародній практиці, така держава має судовий імунітет від розгляду позовів проти неї в судових органах інших держав.

Проте з цього правила існують і винятки. Так, Європейською конвенцією про імунітет держав від 16.05.1972 та Конвенцією ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятою Резолюцією 59/38 Генеральної асамблеї ООН 02.12.2004, спори щодо відшкодування шкоди, заподіяної діями держави за межами її території, можуть розглядатися судами інших держав.

Варто зазначити, що в Україні питання щодо судового імунітету рф отримало відповідну оцінку ВС. Зокрема, в постановах ВС від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справах № 760/17232/20-ц та № 428/11673/1908 Суд зробив висновок щодо відсутності судового імунітету рф у справі про відшкодування шкоди, заподіяної державою-агресором.

У постанові ВС від 14.04.2022 (справа № 308/9708/19) чітко визначено, що починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що рф чинить збройну агресію проти України. Відповідно до постанови Верховної Ради України (ВРУ) від 14 квітня 2022 року дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом українського народу. Голові ВРУ надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом геноциду українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб. ВС констатував, що наведені дії рф вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент ухвалення рішення. На підставі цього ВС зробив висновок, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

З огляду на наведене хочемо запропонувати алгоритм дій, спрямованих на відшкодування шкоди внаслідок агресії рф.

• У рамках кримінального провадження

Із метою належної реалізації свого права на заявлення цивільного позову в рамках кримінального провадження треба враховувати такі обставини. Першим кроком для потерпілої особи, якою згідно з частиною 1 ст. 55 КПК може бути як фізична, так і юридична особа, є подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її як потерпілої, оскільки за змістом частини 2 статті 55 КПК саме з цього моменту у особи виникають права і обов’язки потерпілого.

Другий крок — це допомога органу досудового розслідування у фіксації обставин кримінального правопорушення та заподіяних збитків. З цією метою варто використовувати всі доступні способи фіксації — фото або відео, зроблене навіть за допомогою мобільного телефона; запис пояснень очевидців з обов’язковим зазначенням анкетних даних, місця проживання та контактного номера телефону. Допомогти можуть фото/відео з інтернету. Якщо мова йде про руйнування або пошкодження майна, то доцільно надати дані, які свідчать про право власності на це майно — правоустановчі документи, витяги з відповідних реєстрів. Для оцінки заподіяної шкоди можна використовувати будь-які фото цього майна, чеки, квитанції щодо витрат на його придбання та ремонт. Якщо надання таких документів викликає складнощі, можна звернутись із клопотанням до слідчого про витребування або забезпечення тимчасового доступу до певних документів. Огляд місця події є слідчою дією, яка здійснюється слідчим, прокурором з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення (частина 1 статті 237 КПК). Але ініціювати проведення такої слідчої дії може і потерпілий. Також він може ставити питання про допит свідків, проведення експертиз. Взагалі статтею 56 КПК передбачений доволі значний обсяг процесуальних прав потерпілого, які можна використовувати, зокрема, задля відшкодування заподіяної шкоди.

І нарешті третій крок: після того як збитки зафіксовані, треба підготувати та заявити цивільний позов. Відповідно до частини 4 статті 128 КПК форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які подаються в порядку цивільного судочинства. Єдина особливість, яку треба враховувати, — це те, що право на подання цивільного позову має бути реалізовано до початку судового розгляду.

• Цивільне судочинство

На першому етапі має відбутися збір та документування доказів, зокрема визначення та фіксація шкоди, яка може полягати у втратах або пошкодженнях об’єктів (житла, будівель, об’єктів освіти, спорту, соціального захисту, охорони здоров’я, культури, адміністративних будівель, транспортної інфраструктури тощо), заподіянні шкоди земельним, водним ресурсам, втратах лісового фонду та ін.

Зокрема, для фіксації шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії рф будівлям та спорудам, застосовується Порядок виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії рф, пов’язаних із пошкодженням будівель та споруд, затверджений постановою КМУ від 19.04.2022 № 473: проводяться визначені цим порядком види обстеження та складається акт обстеження, до якого обов’язково додаються результати фотофіксації об’єкта, що свідчать про характер та обсяг руйнувань.

На цьому етапі може йти мова також про отримання акта пожежі, складеного представниками служби з надзвичайних ситуацій, у якому має бути вказана причина пожежі (наприклад, вибух внаслідок артобстрілу); копії протоколу огляду місця події — обстрілу чи вибуху, складеного відповідними правоохоронними органами, даних про реєстрацією правопорушення в ЄРДР та отримання витягу з нього, копій електронних доказів, відеоматеріалів, фотознімків.

На другому етапі йдеться про визначення розміру заподіяної шкоди. Під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб’єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв’язку із збройною агресією рф, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб’єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб’єктів господарювання застосовується відповідна методика, затверджена наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223 і зареєстрована у Мін’юсті 22.12.2022 за № 1522/38858.

Ця методика є обов’язковою для використання під час незалежної оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов’язаної з оцінкою таких збитків. Під час оцінки необхідно отримати визначений законодавством документ, який підтверджує, що втрата, руйнування або знищення відбулося внаслідок збройної агресії. Якщо об’єктом оцінки є майно, яке належить до державної форми власності або власності територіальних громад, обов’язковим є рецензування звітів про оцінку збитків.

Оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї методики, здійснюється як з метою визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, у межах кримінального провадження відповідно до законодавства України, так і для подання позовів (зокрема, колективних) постраждалими до судових інстанцій, також і міжнародних, і подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій; для інших цілей, визначених законодавством, тощо.

За наявності відповідних документів можна готувати позов до суду про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії рф.

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки:

• універсального механізму відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії рф, наразі не існує. Проте пошук шляхів відшкодування шкоди має відбуватися таким чином, щоб уникнути конкуренції між різними інституційними механізмами. Для цього потрібен системний підхід і зрозумілі для кожного потерпілого поетапні дії, які приведуть до реального відшкодування заподіяної шкоди;
• реалізацію прав потерпілих осіб на відшкодування заподіяної шкоди можна здійснювати шляхом заявлення цивільного позову в рамках кримінального провадження, що значно спростить доказування як самого факту заподіяння шкоди, так і розміру завданих збитків;
• у разі якщо позивач вирішить обрати для себе спосіб відшкодування шкоди шляхом звернення з позовом у межах цивільного або господарського судочинства, йому необхідно буде самостійно вчиняти процесуальні дії, спрямовані на збирання, отримання та закріплення доказів, які сприятимуть доведенню в судових інстанціях заявлених ним позовних вимог.