Подовження строку досудового розслідування в порядку ст. 295-1 КПК України

Під час вирішення питання про продовження строку досудового розслідування слідчим суддею в порядку ст.295-1 КПК України, тобто після повідомлення особи про підозру, крім іншого, підлягає перевірці:

• об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину, суб’єктивна сторона злочину, суб’єкт злочину;
• визначення правильності кримінально-правової кваліфікації (зокрема, чи є суб’єкт службовою особою);
• докази, на підставі яких були встановлені обставини кримінального провадження, та докази, які дали підстави для повідомлення про підозру, з точки зору очевидної належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності, взаємозв’язку та доктрини «плодів отруйного дерева».

Слідчій суддя відмовляє у задоволенні клопотання про подовження строку досудового розслідування після повідомлення особи про підозру, якщо слідчий не доведе перелічене вище.

Порядок продовження строку досудового розслідування

Порядок продовження строку досудового розслідування, зокрема слідчим суддею в порядку ст. 295-1 КПК України, викликає багато нарікань з боку юристів. Наприклад тому, що в ньому немає норми, аналогічної ч. 3 ст. 295 КПК:

«Копія клопотання вручається слідчим або прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення цього досудового розслідування, підозрюваному та його захиснику не пізніше ніж за п’ять днів до дня подання клопотання прокурору, уповноваженому на розгляд питання про продовження строку досудового розслідування».

Чому під час подовження строку досудового розслідування слідчим суддею захист може отримати клопотання в останню мить?

Коли слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про подовження строку досудового розслідування

Але це, безумовно, не єдине, що турбує адвокатів. Пропоную зосередити увагу на ч. 5 ст. 295-1 КПК.

Стаття 295-1 КПК. Порядок продовження строку досудового розслідування слідчим суддею:

5. Крім підстав, передбачених частиною 4 цієї статті, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про продовження строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру, якщо слідчий не доведе, що:

•  додатковий строк необхідний для отримання доказів, які можуть бути використані під час судового розгляду,
• для проведення чи завершення проведення експертизи,
• за умови що ці дії не могли бути здійснені чи завершені раніше з об’єктивних причин, а також
• якщо досліджені під час вирішення цього питання обставини свідчать про відсутність достатніх підстав вважати, що сталася подія кримінального правопорушення, яка дала підстави для повідомлення про підозру, та/або підозрюваний причетний до цієї події кримінального правопорушення.

Речення, що починається після коми словами «а також якщо», на мій погляд, потребує детального з’ясування.

Обставини в кримінальному провадженні

Будемо намагатися рухатися дуже повільно. Отже:

“…якщо досліджені під час вирішення питання продовження строку досудового розслідування обставини…”

Тобто, по-перше, нам потрібно з’ясувати, що таке обставини у кримінальному провадженні. Перелік таких обставин викладено в ч. 1 ст. 91 КПК, а саме:

1. подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2. винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3. вид і розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4. обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5. обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
6. обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
7. обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Як повинні досліджуватися обставини

Далі виникає логічне запитання: а як саме повинні досліджуватися обставини?

На нього дає відповідь ч. 1 ст. 84 КПК України:

«Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню».

Тобто встановлення/дослідження обставин у кримінальному проваджені можливе лише за наявності доказів.

У ч. 2 ст. 84 КПК України зазначено таке:

«Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів».

Це вказує на джерела доказів у кримінальному провадженні.

Слідчий суддя під час досудового розслідування має перевірити належність.

Далі ми повинні згадати ч. 1 ст. 94 КПК України «Оцінка доказів»:

«Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення».

Тобто слідчий суддя під час досудового розслідування повинен перевірити для початку належність, допустимість та достовірність доказів, а сукупність належних, допустимих, достовірних доказів – з точки зору достатності.

Також слід врахувати, що згідно з п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК:

слідчий суддя – це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Судовий контроль у кримінальному провадженні

Судовий контроль у кримінальному провадженні є окремим напрямом діяльності суду, який здійснюється під час досудового розслідування слідчим суддею. Його сутність полягає у здійсненні слідчим суддею:

• контролю за законністю та обґрунтованістю рішень та дій (бездіяльності) слідчого і прокурора;
• обмеження під час проведення досудового розслідування конституційних прав людини шляхом застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення окремих слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій і рішень органів досудового розслідування. Саме тому, наприклад, згідно зі ст. 87 КПК слідчий суддя визнає докази недопустимими, якщо вони отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини. Зрозуміло, що на цій стадії просто неможливо дослідити всі обставини та докази, оскільки всіх їх ще не встановлено та не зібрано. Тому необхідно лише розмежувати — які докази може оцінити слідчий суддя, а які потребують ретельного дослідження під час судового слідства.

Відповідь проста: слідчий суддя може оцінити ті доказі, які очевидно порушують належність, допустимість, достовірність, а в сукупності — достатність.

Скажімо, стаття 87 КПК «Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини» передбачає, що докази повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду.

Слідчий суддя повинен враховувати доктрину «плодів отруйного дерева».

Доктрина «плодів отруйного дерева» сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».

Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими самими («Гефген проти Німеччини»). Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один на іншому, а не кожного окремого доказу автономно.

У рішенні у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», яка полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не було б отримано, якби не було отримано перших.

Таким чином, допустимі самі собою докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими самими.

В Україні зазначена доктрина має своє правове втілення в положеннях ч. 1 ст. 87 КПК України. Недопустимими є докази:

• отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;
• будь-які інші докази, здобуті з істотним порушенням прав та свобод людини.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду застосував доктрину «плодів отруйного дерева», наприклад, у справі № 372/1442/19 (провадження № 51-1263км21), справі № 263/10353/16-к (провадження № 51-4972км20). А у справі № 715/26/19 (провадження № 51-5926км20) Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати зазначив таке:

«Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини доктрини «плодів отруєного дерева», якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими самими (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», «Шабельник проти України (№ 2)», «Яременко проти України (№ 2)»). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом».

Треба спиратися на наявні докази.

Потрібно також зауважити, що якщо слідчій суддя визнав докази неналежними, та/або недопустимими, та/або недостовірними, то це вже неможливо виправити подальшим перебігом досудового слідства, проведенням слідчих дії, розсекреченням документів, наданням доказів, ще не відомих захисту та суду.

Також потрібно звернути увагу на змагальність сторін. Згідно з ч. 1, 2 ст. 22 КПК України:

«кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом».

Саме тому суд повинен спиратися на наявні на сьогодні докази під час їх оцінювання.

Резюме 1

Під час дослідження обставин кримінального провадження, коли вирішується питання щодо подовження строку досудового розслідування слідчим суддею в порядку ст. 295-1 КПК України, слідчий суддя оцінює надані сторонами докази, на підставі яких були встановлені обставини кримінального провадження, з точки зору очевидної належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності, взаємозв’язку та доктрини «плодів отруйного дерева».

Подія кримінального правопорушення

Та найважливіше речення в ст. 295-1 КПК ще не закінчилося. Далі йдеться:

«…свідчать про відсутність достатніх підстав вважати, що сталася подія кримінального правопорушення, яка дала підстави для повідомлення про підозру, та/або підозрюваний причетний до цієї події кримінального правопорушення…»

У ст. 11 КК України зазначено таке:

«Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення».

У ч. 1 ст. 2 КК України сказано:

«Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом».

Подія кримінального правопорушення – це:

• наявність підстав кримінальної відповідальності, згідно зі ст. 2 КК України;
• кримінально-правова кваліфікація вчиненого особою кримінального правопорушення.

Подія кримінального правопорушення, за ч. 1 ст. 91 КПК України, є однією з обставин, яка підлягає доказуванню в кримінальному провадженні.

Тобто підстави кримінальної відповідальності є складовою частиною події кримінального правопорушення, а подія кримінального правопорушення є однією з обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.

Неправильна кримінально-правова кваліфікація призводить до неправильно визначеної події кримінального правопорушення.

Коли йдеться про подовження строку досудового розслідування в порядку ст. 295-1 КПК, підлягає доказуванню вчинення суб’єктом кримінального правопорушення суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України, визначення правильності кримінально-правової кваліфікації, зокрема, чи є суб’єкт службовою особою (ч. 3 ст. 18 КК).

З цього, наприклад, випливає, що неправильна кримінально-правова кваліфікація призводить до неправильно визначеної події кримінального правопорушення, а значить, і неможливості подовження строку досудового розслідування згідно зі ст. 295-1 КПК. Щодо підстав повідомлення про підозру: в ч. 3 ст. 276 КПК зазначено, що повідомлення про підозру здійснюється у випадку «наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення». Як уже зазначалось (ч. 1. ст. 94 КПК), достатні докази – це сукупність належних, допустимих, достовірних доказів. Тоді закінчене речення має звучати так: “Під час продовження в порядку ст. 295-1 КПК України слідчим суддею строку досудового розслідування (після повідомлення особи про підозру) підлягає доказуванню вчинення суб’єктом кримінального правопорушення суспільно небезпечного діяння, що містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України, визначення правильності кримінально-правової кваліфікації (зокрема, чи є суб’єкт службовою особою), яке дало підстави для повідомлення про підозру з наявності належних, допустимих, достовірних, а в сукупності достатніх доказів”.

Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу злочину вважаються:

• суспільно небезпечне діяння,
• його наслідки (загроза їх настання).

Ці ознаки визначені в законі або випливають з його змісту і повинні бути встановлені під час кваліфікації злочину.

Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином, а саме:

• об’єкт злочину;
• об’єктивна сторона злочину;
• суб’єктивна сторона злочину;
• суб’єкт злочину.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу кримінального правопорушення, що виключає кримінальну відповідальність особи.

Резюме 2

Під час подовження в порядку ст. 295-1 КПК України слідчим суддею строку досудового розслідування (після повідомлення особи про підозру) підлягає перевірці:

1. об’єкт злочину,
2. об’єктивна сторона злочину,
3. суб’єктивна сторона злочину,
4. суб’єкт злочину,
5. визначення правильності кримінально-правової кваліфікації (зокрема, чи є суб’єкт службовою особою);
6. належність, допустимість, достовірність, а в сукупності достатність доказів, які дали підстави для повідомлення про підозру.

Нарешті одне-єдине речення в ч. 5 ст. 295-1

«…А також якщо досліджені під час вирішення цього питання обставини свідчать про відсутність достатніх підстав вважати, що сталася подія кримінального правопорушення, яка дала підстави для повідомлення про підозру, та/або підозрюваний причетний до цієї події кримінального правопорушення…»

нами повністю проаналізовано.

Залишилося лише з резюме 1 та резюме 2 вивести остаточний підсумок.

ПІДСУМОК

Під час вирішення питання про подовження слідчим суддею строку досудового розслідування в порядку ст. 295-1 КПК України, тобто після повідомлення особи про підозру, крім іншого, підлягає перевірці:

• об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину, суб’єктивна сторона злочину, суб’єкт злочину;
• визначення правильності кримінально-правової кваліфікації (зокрема, чи є суб’єкт службовою особою);
• докази, на підставі яких були встановлені обставини кримінального провадження, та докази, які дали підстави для повідомлення про підозру, з точки зору очевидної належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності, взаємозв’язку та доктрини «плодів отруйного дерева».

Слідчій суддя відмовляє в задоволенні клопотання про подовження строку досудового розслідування після повідомлення особи про підозру, якщо слідчий не доведе перелічене вище.

Автор: Семен Ханін, адвокат ЮК «Амбер»