Порядок використання територій, що зазнали радіоактивного забруднення, має бути переглянуто – висновок експертів II Форуму з екології та сталого розвитку

У Києві продовжує роботу II Форум з екології та сталого розвитку, організований видавництвом «Юридична практика». Третя сесія заходу була присвячена обговоренню особливостей правового порядку використання територій, які зазнали радіоактивного забруднення, зокрема внаслідок Чорнобильської катастрофи. Модератором сесії став Сергій Колісник, керуючий партнер АО LES, АО «Екобезпека», адвокат, к.ю.н. Насамперед пан Колісник висловив слова вдячності від імені учасників форуму кожному захиснику України, які боронять сьогодні нашу Батьківщину, особливо ветеранам, та, на жаль, загиблим героям.

«Сьогодні ми стоїмо перед викликом, який вимагає від нас не тільки розуміння проблеми, але й активних дій для її вирішення. Це стосується всіх сфер життєдіяльності українського суспільства. Зараз піде мова саме про використання територій, які були забруднені внаслідок Чорнобильської катастрофи. Україна завжди славилася своїм високим аграрним потенціалом і багатими природними ресурсами. На жаль, низький рівень екологічної свідомості суспільства та бідність правового поля призвели до значної агрокультурної деградації України, надмірного забруднення повітря, земель, річок та нагромадження у великій кількості шкідливих високотоксичних відходів виробництва. Некваліфікований та безграмотний підхід до експлуатації колись багатих ґрунтів, вирубка лісів поставили українську аграрну діяльність у надзвичайно скрутне становище. Станом на сьогодні резерви земельних територій дуже лімітовані з різних причин. Значна кількість земель потерпає від воєнних відходів, екологічних злочинів. Понад 170 тисяч квадратних кілометрів заміновано. 30 тисяч квадратних кілометрів лісу – пошкоджено через активні бойові дії. Від екологічного терору – підриву Каховської ГЕС – постраждали як прифронтові, так і окуповані території. Воднораз понад 5 млн гектарів земель зазнали радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Більша частина цих земель юридично заборонена для використання, але фактично використовується. Ця заборона не знята й досі. Хоча за радіологічними показниками їх можна використовувати. Із загального масиву сільськогосподарських земель у 2023 році планувалось засіяти приблизно 13 млн гектарів, що, за даними Міністерства аграрної політики, становить 45% від показників сезонів 2021-2022 років. Ці показники свідчать про критичну необхідність поповнення земельних ресурсів. Наше завдання – не лише актуалізувати дані про стан забруднення, але й розробити прозорі та чіткі механізми введення цих земель в експлуатацію», – зазначив Сергій Колісник.

Продовжуючи сесію, Олег Бондаренко, голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування, розповів про національні механізми регулювання правового режиму територій, які зазнали радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Він нагадав, що основним законодавчим актом, який регулює діяльність у зоні відчуження, є відповідний профільний закон. Він був прийнятий у 1991 році й неодноразово несуттєво переглядався. Сьогодні й досі за цим законом існує дві зони – зона обов’язкового безумовного відселення і зона гарантованого добровільного відселення. У першій з цих зон станом на сьогодні розташовано 86 населених пунктів, у другій – 841 населений пункт. За словами пана Бондаренка, частина тих територій, які були в господарському обігу, були вилучені не тільки за радіологічним фактором, але й за соціально-економічним. «Коли зараз порушувати питання перегляду цих зон, то воно лежить у двох площинах: у площині дослідження дозиметричної паспортизації та в площині громадськості. Коли ми спробували провести ініціативи щодо спрощення дозиметричної паспортизації у Верховній Раді, купа громад й населених пунктів почали писати листи з вимогою припинити цю практику, враховуючи те, що населення, яке проживає на території відповідних громад, є населенням з особливим статусом соціального захисту. Такому йому нараховуються постійні виплати з державного бюджету. Тому коли з одного боку можливий запуск бізнесу на території громади, а з іншого – соціальний статус мешканців громад, станом на зараз перемагає останнє», – зауважує народний депутат. “Якщо бізнес дійсно хоче зайти на ці території, я би просив його діяти спільно з державою та громадськістю, шукаючи спільні рішення”, – вважає спікер.

Марк Желєзняк, професор проєкту Інституту радіоактивності довкілля (Фукусіма, Японія), завідувач відділу екологічного моделювання Інституту проблем математичних машин і систем НАНУ, розказав про японський досвід зняття обмежень та використання територій, які зазнали радіоактивного забруднення після аварії на АЕС “Фукусіма Дайічі”.

Так, аварія 11.03.2011 на АЕС “Фукусіма Дайічі” (ФДАЕС) , що сталася внаслідок землетрусу і цунамі, призвела до широкомасштабного радіоактивного забруднення західної та центральної частини префектури Фукусіма, головним чином через випадіння 137Cs.

Уже 11 березня була оголошена евакуація мешканців із 3-кілометрової зони навколо АЕС, а 12 березня було оголошено послідовно про евакуацію з 10-кілометрової та 20-кілометрової зони.  З 22 квітня зона евакуації була розширена смугою на  північний захід від АЕС до населеного пункту Iitate на відстань 30-40 кілометрів у головному напрямку випадінь 137Cs. Усього було евакуйовано станом на травень 2011 близько 165 тис. осіб, що приблизно дорівнює кількості людей, евакуйованих і відселених із території зони відчуження і зони безумовного обов’язкового відселення, яка сьогодні перебуває під управлінням ДАЗВ.

Уже в перші роки після аварії на основі результатів моніторингу і комплексних наукових досліджень було проведено виділення на території проведеної евакуації трьох зон за радіологічними критеріями:

• «зона, в яку важко повернутися» включає найближчі до АЕС території, де річна сукупна доза опромінення перевищує 50 мЗв і не спускатиметься нижче 20 мЗв навіть роки після аварії;
• «зона обмеженого проживання» включає території, де річна сукупна доза опромінення становила від 20 до 50 мЗв станом на 2011 р. У цій зоні людям, в основному заборонялося залишатися на ніч, але їм дозволялося перебувати вдень і вести певну підприємницьку діяльність;
• «зона підготовки до зняття наказу про евакуацію» включає території, де річна сукупна доза опромінення була меншою за 20 мЗв, в ній людям переважно заборонялося залишатися на ніч, але їм дозволялось щодня приїжджати і вести господарську діяльність.

Спікер також продемонстрував у своїй презентації карти поступового переходу територій до зон евакуації з меншими обмеженнями і зняття радіологічних обмежень. З 2011 до 2017 р. площі зон евакуації скоротилися приблизно на дві третини. Територія зон евакуації скоротилася з 1150 км2 до 370 км2, тобто більш ніж на дві третини. Для простого порівняння експерт зауважив, що якби ця територія мала форму круга, то його радіус був би приблизно 10,5 км.

Сьогодні навіть на територіях «зони, в яку важко повернутися» уряд за поданням представницьких органів місцевих громад схвалює спеціальні зони відбудови і відродження. Такі зони площею від 95 до 860 га схвалені на територіях шести муніципалітетів. У них проводиться дезактивація і підтримується мінімальна інфраструктура для створення середовища для повернення людей.

Принциповою відмінністю адміністративних рішень з управління відселеними територіями в Японії від ситуації в СРСР після аварії  на ЧАЕС було те, що території відселення населення навколо АЕС “Фукусіма Дайічі” залишились в управлінні місцевих громад, керівні органи яких, евакуйовані в інші місця префектури Фукусіма, продовжували управління своїми територіями у взаємодії з органами управління префектури і державними агенціями Японії, відповідальними за комплекс заходів із радіаційного контролю та реабілітації забруднених територій.

Науковий супровід цієї діяльності разом із науковцями багатьох відомств проводився створеним у 2013 році Інститутом радіоактивності довкілля Університету Фукусіма у тісній співдружності с Центром дослідження ізотопів Університету Цукуба. Ці два наукові колективи у взаємодії з Державним агентством України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) у 2016 р. ініціювали проєкт японської програми технічної допомоги та наукової співпраці з країнами світу SATREPS «Покращення радіаційного контролю навколишнього середовища та законодавчої бази в Україні для екологічної реабілітації радіоактивно забруднених територій», бенефіціаром якого є ДАЗВ, а реципієнтами технічної допомоги і партнерами в наукових дослідженнях – 12 наукових установ України.

З урахуванням досвіду досліджень у префектурі Фукусіма японські дослідники рекомендували українським установам новітнє наукове обладнання для польових і лабораторних досліджень. На цей час більшість із цього обладнання на загальну суму близько 1,3 млн доларів вже отримано в Україні як технічну допомогу, встановлено в інститутах – реципієнтах проєкту і вже використовувалось для моніторингу, зокрема для вимірювань під час лісових пожеж 2020 року. Результати досліджень і нові технічні засоби вимірювань вже впроваджуються в розвиток системи радіаційного моніторингу ЗВ, яка управляється ДСП «Екоцентр». Отримано нові наукові результати щодо міграції 90Sr і 137Cs в у воді, ґрунті, повітрі, біологічних об’єктах зони відчуження, які представляються в нових наукових публікаціях у рейтингових міжнародних виданнях.

Святослав Левчук, провідний науковий співробітник Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології Національного університету біоресурсів і природокористування України, розповів про зонування радіоактивно забруднених територій після аварії на ЧАЕС. За його словами, законодавство про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначає критерії віднесення територій до зон радіоактивного забруднення та їх зміну. Свого часу, на думку спікера, ці критерії були визначені не зовсім правильно, але зараз ми маємо діяти відповідно до цієї ситуації. Адже від моменту визначення критеріїв минуло 30 років, і науковцям уже потрібна більш актуальна інформація.

Зокрема, станом на 2022 рік радіологічні показники всіх населених пунктів за межами Чорнобильської зони відчуження не досягають критеріїв віднесення територій до «зони безумовного (обов’язкового) відселення» (друга зона). Згідно з чинним законодавством до «зони гарантованого добровільного відселення» (третя зона) можуть бути віднесені: 38 населених пунктів – за щільністю забруднення 90Sr та 10 населених пунктів – за щільністю забруднення 137Cs.

На думку спікера, щільність радіонуклідного забруднення території може використовуватись як похідний критерій зонування у разі, коли даних для визначення доз опромінення людини недостатньо. Наприклад, під час повернення в господарське використання раніше виведених сільськогосподарських угідь другої зони.

Що стосується такого повернення, то чітка юридична процедура для цього, за словами експерта, наразі відсутня.

Олег Насвіт, експерт ТОВ «АФРІ УКРАЇНА», у своєму виступі поділився проблемними питаннями національних механізмів регулювання правового режиму території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Спростовуючи міф щодо наукової обґрунтованості “чорнобильського” законодавства, спікер навів цитату В. Яворівського, висловлену під час представлення проєктів законів:

«Ми доручили урядові вже на осінню сесію винести пакет цих законів. Це не було зроблено… Уряд цих документів не подав, і власне, Чорнобильська комісія разом із “Зеленим світом”, разом із багатьма зацікавленими в цьому депутатами і спілкою “Чорнобиль” зробила ту роботу, яку мав зробити уряд. Через те я хочу, піднявшись на цю найвищу в нашій українській державі трибуну, просто назвати чотирьох осіб, фахівців із нашої комісії: Тихонова, Булгакова, Лісового і Борисюка, а також Миколу Карпана, – які зробили, власне кажучи, те, що мусив зробити наш уряд і що мала зробити Академія наук».

Насправді уряд і Академія наук дуже мало зусиль доклали до формування відповідних законів, які робились “чорнобильськими” організаціями, які передусім опікувались пільгами і компенсаціями, вважає спікер. У результаті так трапилось, що від самого початку обсяги ресурсів, необхідних для реалізації всіх положень “чорнобильських” законів, були неспівмірними з економічною спроможністю України. Спікер також вважає, що було недоречно приймати у 1991 році закон, який з моменту набрання чинності ніколи не був виконаний більш як на 57%, а на сьогодні — на 19%.

Говорячи про проблеми зонування територій, що зазнали радіоактивного забруднення, спікер наводить норми постанови КМ УРСР № 106 від 23.07.91, яка серед іншого запровадила перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення. Це стосувалося території населеного пункту і 500-метрової зони навколо нього. Цей перелік розширювався, доповнювався рішеннями уряду до 1995 р. Починаючи з 1993 р. уряд зробив кілька марних спроб переглянути межі зон радіоактивного забруднення відповідно до поліпшення радіологічних умов на цих територіях. Остання спроба, за словами спікера, була в 2023 р.

Відносно передумов зняття обмежень із земель сільськогосподарського призначення, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, спікер вважає, що з наукової точки зору, якщо на певних сільськогосподарських угіддях можна отримати урожай, який відповідає національним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіонуклідів, то сільгоспвиробництво має бути дозволене. Але недолуге визначення радіаційно небезпечних земель у законі створює для цього перешкоди. Тож сьогодні потрібен прозорий механізм повернення в користування виведених із сільськогосподарського обігу земель.

На завершення сесії Джеймс Сміт, професор екологічних наук в Університеті Портсмута (Велика Британія), поділився екологічною оцінкою щодо відновлення чорнобильського ландшафту та управління ним. За його словами, міжнародна наука про радіаційний захист чітко стверджує, що території за межами основної зони відчуження мають доволі низький ризик, тож сільськогосподарські культури можна безпечно вирощувати в більшості (а можливо, у всіх) областях.

Спікер також переконаний, що перекласифікацію «забруднених» земель слід було розпочати багато років тому. Втім, при цьому необхідно переконатися, чи дотримується чіткий протокол, щоб забезпечити впевненість науковців у цьому процесі. Також варто переконатись, що місцеві жителі таких громад лише виграють від перекласифікації.