Видавництво 
 |
Володимир Богатир, адвокат, заслужений юрист України |
Днями уряд Аргентини звернувся до Інтерполу, Пакистану та Шрі-Ланки з проханням заарештувати іранського міністра Ахмада Вахіді, який з робочим візитом перебував у цих країнах. У МЗС Шрі-Ланки не знайшли запитуваної особи (щодо якої було виставлено Red Notice — «червоне повідомлення») у списках делегації, а от офіційне інформаційне агентство Ірану повідомило про повернення міністра до країни. Чому міжнародна організація кримінальної поліції нічого не вдіяла?
Принципова справа
А. Вахіді обвинувачується Аргентиною в організації теракту в приміщенні єврейського громадського центру AMIA в Буенос-Айресі у 1994 році. Тоді загинули 85 людей і 300 отримали поранення. Цей злочин проти людяності владою не афішувався і не був розкритий. Також з ним повʼязують вибух двома роками раніше у посольстві Ізраїлю, в результаті якого загинули 29 осіб. Сьогодні Аргентина та Ізраїль підозрюють, що злочини вчинила група Хезболла на прохання Ірану, Тегеран заперечує свою причетність. До цього часу у справі ніхто так і не був затриманий.
У 2006 році аргентинські суди вже вимагали екстрадиції восьми іранців, у тому числі й А. Вахіді, втім безрезультатно. У 2013 році президент Аргентини Крістіна де Кіршнер підписала меморандум з Іраном, згідно з яким аргентинські прокурори могли допитувати підозрюваних за межами Аргентини. Але розслідування все одно не мало успіху, і єврейська громада в Аргентині висловлювала обурення та звинувачувала президента в приховуванні інформації. У 2015 році (наприкінці терміну її правління) прокурор Альберто Нісман відкрив розслідування. Втім, незадовго до того, як він мав свідчити перед конгресом, прокурор був знайдений мертвим із пострілом у голову. Причину смерті (самогубство чи вбивство) встановлено не було. Але після цього розслідування було припинене.
Зауважимо, що експрезидента Аргентини Карлоса Менема, який обіймав посаду з 1989 до 1999 року, судили за приховування теракту в AMIA, але зрештою виправдали. Він помер у 2021 році. А от колишній глава розвідки Уго Анзоррегі був засуджений до чотирьох із половиною років ув’язнення за участь у перешкоджанні розслідуванню справи. Також ще кілька десятків посадовців обвинувачувалися у перешкоджанні правосуддю. Зокрема, і суддя Хуана Хосе Галеано. Його у 2019 році ув’язнили на шість років за приховування доказів.
У своїх останніх рішеннях у цій справі (квітень 2024 року) аргентинські судді дали оцінку геополітичному контексту під час атак і виявили, що вони відповідали зовнішньополітичній позиції країни щодо Ірану. Зокрема, аргентинський суд виснував, що походження атак головним чином можна пояснити зміною зовнішньої політики країни на початку 1990-х та скасуванням контрактів на постачання ядерного обладнання та технологій, укладених з Іраном.
Про реальне та уявне значення
Але коли у 2009 році А. Вахіді призначили на посаду міністра оборони Ірану, йому пригадали розслідування Аргентини і “червоне повідомлення” Інтерполу. Останній навіть мав виправдовуватися у контексті скандалу, випустивши окреме розʼяснення щодо власних можливостей.
Так, чиновники міжнародної організації кримінальної поліції підтвердили, що “червоне повідомлення” А. Вахіді дійсно було опубліковане в листопаді 2007 року на запит влади Аргентини, де його розшукують за причетність до вибуху 1994 року.
Але в Інтерполі зазначили, що “червоне повідомлення” (або міжнародне попередження про розшук) не є міжнародним ордером на арешт. Це лише один зі способів, за допомогою якого Інтерпол інформує 187 країн-членів про те, що національний судовий орган (у цьому випадку Аргентина) видав ордер на арешт певної особи. Роль Інтерполу полягала в тому, щоби повідомити міжнародну правоохоронну спільноту про те, що аргентинський суддя видав кілька ордерів на арешт, у тому числі й на арешт А. Вахіді. Раніше Генеральна асамблея Інтерполу в Марракеші в листопаді 2007 року схвалила видачу “червоних повідомлень” на декількох осіб. Зокрема, й на А. Вахіді, який в той час обіймав посаду заступника міністра оборони Ірану.
Видача (або невидача) червоного повідомлення не може розцінюватися як певна правова позиція (сильна чи слабка) у справі проти конкретної особи. Це питання належить до виключної компетенції судових органів. Роль “червоного повідомлення” полягає лише в попередженні країн-членів про розшук осіб, які перебувають у розшуку принаймні в одній з країн-членів, і допомозі національним поліцейським органам в ідентифікуванні та встановленні місця перебування цих осіб.
Інтерпол запевнив, що поважає суверенітет і незалежність кожної з 187 країн-членів, і будь-яке рішення заарештувати або не заарештувати особу, яка є обʼєктом “червоного повідомлення”, приймається країнами самостійно. Щобільше, Інтерпол не може вимагати, щоби будь-яка країна-член заарештувала особу, на яку поширюється “червоне повідомлення”.
Однак багато хто вважає “червоне повідомлення” фактичним запитом на тимчасовий арешт. Особливо якщо вони пов’язані з країною, що запитує, двостороннім договором про екстрадицію. Дійсно, у випадках, коли йдеться про арешти на підставі “червоного повідомлення”, вони проводяться співробітниками національної поліції країн.
Контроль та дисципліна — український аспект
Окремим чутливим питанням залишається політичний складник, що часто притаманний запитам до Інтерполу. Відповідно до статуту цієї організації, їй суворо заборонено здійснювати будь-яке втручання або діяльність політичного, військового, релігійного або расового характеру (ст. 3). Тож будь-яка вимога про скерування “червоного повідомлення” оцінюється крізь призму цієї вимоги. Очевидно, що у справі про переслідування Аргентиною іранського високопосадовця політичних мотивів установлено не було. Але існують і негативні приклади у деяких гучних справах, в тому числі за запитами України.
Аби забезпечити міжнародне співробітництво в кримінальному правосудді на основі рівноправності усіх держав, в Інтерполі функціонує Комісія з питань контролю та дисципліни (CCF INTERPOL). Вона, зокрема, розглядає скарги на дії країн-членів, які можуть порушувати принципи організації. Протягом останніх років було зареєстровано кілька випадків, коли Україна могла порушувати ці принципи, зловживаючи системою для переслідування політичних опонентів.
Так, у 2021 році Україна видала міжнародний ордер на арешт колишнього міністра, якого включили до бази даних Інтерполу. Але CCF визнала цей ордер на арешт політично мотивованим та скасувала повідомлення.
Іншим прикладом є видача необґрунтованих запитів на перевірку даних осіб, які не мають кримінального минулого. Це зумовлює порушення їхніх прав та свобод, а також заподіює шкоду їхній репутації.
На окрему увагу заслуговує факт кримінального переслідування голови Національного центрального бюро Інтерполу в Україні (НЦБ) Василя Неволі. Його звинувачували у недостовірному декларуванні, втім Вищий антикорупційний суд виніс виправдувальний вирок у справі.
Оскільки саме на це бюро покладено завдання з координації наших правоохоронних органів, а також взаємодію з генеральним секретаріатом Інтерполу та відповідними органами держав-членів (надсилання партнерам запитів про злочинців і розшукуваних осіб, приймання і контроль реалізації аналогічних запитів з-за кордону), можна припустити, що кримінальною справою намагалися дискредитувати, чинити тиск аби просувати «потрібні» запити.
Встановлені факти зловживань системою Інтерполу, крім потреби належної перевірки запитів, також свідчать про необхідність забезпечення Україною як об’єктивності в розслідуванні злочинів, так і незалежності судових процесів. Про порушення фундаментальних прав людини, втручання в особисте життя та відсутність справедливого правосуддя зазначають також дослідники Державного департаменту США у Звіті за 2023 рік про практику прав людини в Україні.
Завантажується ...
