«Металобрухт війни»: блог Андрія Левковця, партнера АО Barristers

Від самого початку війни росії проти України систематично з’являються напівжартівливі повідомлення щодо можливості заробити кошти на здачі розбитої військової техніки на металобрухт.

Враховуючи величезну кількість втраченої ворогом техніки, така ідея вже не носить суто жартівливий характер, а може справді принести чималі кошти. Тому я вирішив розібратись, чи дійсно є така можливість та яким чином громадянам України можна заробити кошти на втраченій ворожими військовими техніці, не отримавши при цьому проблем із законом.

Так, з аналізу чинного законодавства вбачається два можливі юридичні статуси втраченого ворогом майна: військовий трофей та металобрухт.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про металобрухт» металобрухтом визнаються непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів і їх сплавів.

Водночас поняття військового трофею визначено в Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних силах України, відповідно до п. 12 розділу 2 цієї Інструкції трофеєм є захоплене у противника озброєння, військова техніка та інше військове майно, яке може використовуватися стороною, що їх захопила.

При цьому зазначено, що військові трофеї належать державі, а не окремим військовослужбовцям.

Таким чином, відмінною ознакою вказаних понять є можливість чи неможливість їх використання, тому випливає висновок: якщо захоплене озброєння придатне до використання, то воно належить державі, а якщо ні, то є металобрухтом.

Начебто все просто, однак не зовсім так, оскільки у зв’язку з цим виникає декілька запитань:

• хто і як має встановити можливість чи неможливість використання військової техніки?
• чи буде придатна до використання військова техніка вважатись трофеєм, якщо вона не захоплена військовими, а покинута і знайдена цивільною особою під час війни?
• чи буде придатна техніка вважатись трофеєм, якщо вона покинута ворогом і знайдена після завершення війни?
• чи має бути рішення власника про втрату експлуатаційної цінності військовою технікою, якщо вона не придатна до використання?

Тож спробую на них відповісти:

1. Логічно, що цивільні особи навряд мають можливість повноцінно самостійно визначити, придатне військове майно до використання чи ні (за винятком очевидних випадків, як, наприклад, повністю згорілий літак або танк), оскільки навіть пошкоджене майно, яке з вигляду може бути непридатним, може виявитись таким, що можна відремонтувати та використовувати.

Тому для вирішення цього питання слід звернутись до Порядку списання військового майна у Збройних силах України та Державній спеціальній службі транспорту.

Вказаним порядком передбачено процедуру визнання майна непридатним до використання шляхом створення відповідної комісії, яка має скласти відповідний акт.

Проте тут міститься парадоксальна прогалина, оскільки вказаний порядок передбачає процедуру списання військового майна, яке належить Збройним силам України,  а таким воно стане лише у випадку, якщо воно придатне до використання, що тільки потребує встановлення, а повноважень оглядати вороже майно і, відповідно, це встановити юридично така комісія не має.

Тому виникає питання щодо можливості застосування саме цього нормативного документа. Вважаю, що на цей час можна його застосовувати за аналогією права, проте законодавцю доцільно звернути увагу та впорядкувати зазначені відносини.

Водночас цим порядком передбачено можливість розбирання військової техніки та використання окремих агрегатів та вузлів і постановки їх на облік, що дає змогу зробити висновок, що законодавець не розглядає кожен об’єкт техніки як єдине ціле, тобто танк одночасно може бути і трофеєм (придатні до використання агрегати, які в ньому збереглися), і металобрухтом (непоправно пошкоджений корпус та непридатні агрегати).

Окрім того, також варто взяти до уваги Порядок відновлення, ремонту, модернізації, збільшення установленого ресурсу та продовження строку служби (зберігання) озброєння, військової та спеціальної техніки, за якими не здійснюється авторський нагляд, яким врегульовано порядок відновлення та ремонту військової техніки, отже, якщо вона придатна до використання у випадку ремонту, то вона також вважається трофеєм.

Наведені вище положення вказують на необхідність залучення відповідальних осіб військових адміністрацій чи частин до вирішення питання, чи є те чи інше майно придатним до використання.

Якщо під час огляду буде складено акт, за яким буде встановлено повністю або частково непридатний до використання стан військової техніки, тоді непридатна до використання частина може вважатись металобрухтом і особа матиме право її продати.

В іншому випадку, якщо виявиться, що цивільна особа здала на металобрухт танк, а в ньому були придатні вузли, які відповідно до закону можуть вважатися трофеями війни, то існує ризик бути притягнутим до кримінальної відповідальності.

Коли ж військові органи не реагують на звернення, тоді можна рекомендувати, якщо вказане питання не буде врегульовано, проводити такий огляд і складати акт із залученням представників місцевої влади або органів самоврядування або ж створювати комісію за місцем проживання і ретельно фіксувати процес огляду за допомогою відеозапису.

2. Нині на території України залишається велика кількість покинутої справної техніки російських військових.

Питання захоплення військової техніки цивільними особами під час війни законодавством України прямо не врегульовано, як і не врегульовано визначення поняття «захоплення», а тому слід звертатись до чинних норм Міжнародного гуманітарного права та чинного законодавства України.

Так, Цивільним кодексом України регулюється поняття права власності, яке полягає у можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном. Вважаю, що саме на ці ознаки необхідно зважати, визначаючи поняття «захоплення».

У зв’язку з цим, якщо ворожа техніка є покинутою і не захоплена українськими військовими (армія не володіє, не користується і не розпоряджається нею), то з урахуванням положень законодавства України можна дійти висновку, що вона не є військовим трофеєм.

Проте Міжнародне гуманітарне право, хоча й не містить чіткої відповіді на вказане питання, однак дає визначення поняття комбатанта, тобто особи, яка бере участь у військових діях.

Враховуючи вказане поняття, заволодіння справною військовою технікою під час війни може перевести цивільну особу у військовий статус, що спричинить ризик бути легальною військовою ціллю.

Окрім того, поки тривають військові дії, така техніка потрібна Збройним силам України, тому до завершення війни рекомендую повідомляти про випадки відшукання справної військової техніки територіальні військові адміністрації.

3. Схожа ситуація може виникати, коли покинута військова техніка буде знайдена після завершення війни: чи матиме особа, яка її знайшла, право залишити її собі або продати на металобрухт?

Якщо війна на той момент вже завершилась, то така техніка не може вже вважатись військовим трофеєм, проте постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» встановлено заборону цивільного обігу військової техніки, тобто цивільні особи не мають права володіти справною військовою технікою.

Відповідно, у випадку виявлення такої техніки, щоб уникнути потенційної відповідальності, також необхідно повідомити уповноважені військові органи, які мають забезпечити її огляд та визначити, чи придатна вона до використання. Якщо буде встановлено її непридатність, то вона також вважатиметься металобрухтом.

4. Щодо підстав набуття власності на металобрухт також хотілося б зазначити таке.

Закон України «Про металобрухт» містить поняття збирання металобрухту – це діяльність, пов’язана з переміщенням металобрухту від місця його утворення або знаходження до суб’єктів господарювання, що здійснюють заготівлю металобрухту, та їхніх приймальних пунктів.

Тобто кожна особа має право збирати металобрухт та реалізовувати його приймальним пунктам. Проте для цього необхідно також зрозуміти, чи немає прав на металобрухт у когось іншого.

Власником металобрухту є юридична або фізична особа, яка володіє, користується і розпоряджається належним їй металобрухтом у межах, визначених законом.

Водночас покинута ворогом військова техніка формально належить міністерству оборони російської федерації, оскільки вказана техніка обліковується у встановленому відповідними актами порядку та підлягає списанню, а тому теоретично держава-агресор може заявити свої права на вказану техніку.

Проте в цьому випадку можна стверджувати про припинення такого права власності, оскільки власник не користується і не розпоряджається вказаним майном. До того ж, якщо її вже буде продано як металобрухт, то єдиною можливістю відстояти свої права є звернення до суду із позовом, а для цього необхідно знайти особу, яка цю техніку продала, купила, і знайти того, хто допоможе скласти позовну заяву і розраховувати, що українські суди такий позов задовольнять, що на території України здається неможливим.

Тому, якщо ви знайшли покинуту або знищену військову техніку, то переконайтесь та зафіксуйте, що вона не придатна до використання, після чого можете впевнено здавати її на металобрухт.

Автор: Андрій Левковець, адвокат, партнер АО «Баррістерс»