Катування примусовим годуванням та його законодавча легалізація

Костянтин Глоба, адвокат, голова АО Barristers

Інна Вахліс, юрист АО Barristers

9 лютого 2023 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування до засуджених та осіб, які тримаються під вартою, заходів примусового годування» від 19.07.2022 № 2428-ІХ.

Зміни, передбачені зазначеним правовим актом та Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо застосування до засуджених та осіб, які тримаються під вартою, заходів примусового годування» від 19.07.2022 № 2428-ІХ, неоднозначно були сприйнятті вітчизняною правовою спільною.

Юлія Тимошенко, Юрій Луценко, Ігор Мосійчук, Надія Савченко, ув’язненні Замкової колонії — це далеко не вичерпний перелік осіб, які оголошували голодування під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень відносно них. У кожному із зазначених випадків голодування було актом протесту проти свавілля правоохоронних органів та бездіяльності й однобічності суду. Водночас до 2022 року національне законодавство не містило механізмів примусу особи до припинення голодування. А отже, й усунення небезпеки для її життя та здоров’я. З огляду на це нещодавні законодавчі зміни, з низкою суттєвих зауваг, видаються в цілому необхідними у державі, для якої людина є найвищою цінністю.

Відзначимо, що окреслені зміни передбачають таке:

• до підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, засудженого, який заявив про відмову від прийняття їжі, може бути застосовано примусове годування;
• примусове годування може бути застосованим виключно на підставі ухвали слідчого судді, суду;
• до клопотання про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, засудженого, обов’язково долучається висновок лікаря про те, що вказаним особам загрожує значне погіршення стану здоров’я;
• слідчий суддя, суд зобов’язані розглянути клопотання про примусове годування протягом 24 годин;
• строк дії ухвали про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може перевищувати 30 днів.

Водночас здійснення примусового годування доволі неоднозначно розглядається у практиці Європейського суду з прав людини. До прикладу, у рішенні ЄСПЛ у справі «Яковлєв проти України» (від 26.07.2012, заява № 181412/05) судом було констатовано порушення статті 3 Європейської Конвенції, а примусове годування у в’язниці було визнано катуванням та жорстким поводженням із ув’язненою особою. Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ у справі «Невмержицький проти України» (від 05.04.2005, заява № 54825/00) суд встановив, що примусове годування загалом не вважається поводженням, що принижує людську гідність. Як бачимо, кваліфікація примусового годування як катування, жорсткого чи нелюдського поводження залежить від конкретних фактичних обставин, а також способів та засобів його здійснення.

Однак, незважаючи на нові для національного законодавства процесуальні механізми врегулювання питання примусового годування засуджених осіб та осіб, які тримаються під вартою, вважаємо останні недосконалими. Зокрема, бачимо проблемою:

• обмеженість кола суб’єктів, відносно яких примусове годування може бути застосованим. Відтак, примусовому годуванню можуть піддаватися лише підозрювані, обвинуваченні відносно яких застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та засудженні особи. Водночас поза правовим регулюванням залишається питання примусового годування підозрюваних, обвинувачених, відносно яких застосовані альтернативні до тримання під вартою запобіжні заходи, що фактично створює правову нерівність осіб рівних за своїм процесуальним статусом. Ба більше, у цьому контексті вбачаємо й порушення конституційного принципу рівності всіх людей у своїх правах, адже будь-яка особа має право на життя і право на відмову від нього, зокрема й шляхом голодування, при цьому жодного державного примусу до неї застосовано не буде.

Тоді як для засуджених та осіб, які тримаються під вартою, конституційне право на життя перетворюється на обов’язок жити всупереч, що видається негуманним та нелюдяним;

• покладення обов’язку на лікаря щодо визначення виду примусового годування, а також своєчасності та правильності його застосування. Вважаємо, що у такому випадку релевантним буде запровадження саме комісії лікарів, які будуть з урахуванням поточного стану здоров’я, підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, а також його супутніх хвороб визначати вид примусового годування та спосіб його застосування;
• законодавча невизначеність строку припинення застосування примусового годування, у разі якщо відмова від прийняття їжі більше не становить загрози життю особи.

Вище були окресленні лише окремі недоліки проаналізованих законодавчих новел, яких насправді є набагато більше. І ключова проблема тут полягає у тому, що законодавець залишає поза увагою причини, беручись відразу до викорінення їх наслідків.

Чому особи, що тримаються під вартою, ув’язнені починають голодувати? Що є передумовою такого рішення? Хто або що спонукує засуджених та осіб, які тримаються під вартою, прийняти рішення відмовитися від їжі? Відповіді на ці запитання є простими та складними водночас. Жахливі умови тримання ув’язнених, жорстке ставлення до них з боку адміністрації установ виконання покарань, культура кримінального світу тощо нерідко є передумовою протестної поведінки засуджених.

Таким чином, сповідуючи гуманне ставлення до засуджених та осіб, що тримаються під вартою, передусім варто:

• створити належні умови перебування у місцях відбуття покарань та тимчасового тримання;
• здійснювати постійний контроль за дотриманням прав засуджених та дієвих механізмів реагування на такі порушення;
• встановлювати справжні причини протестної поведінки засуджених та боротися із їх наслідками.

Вважаємо, що саме тоді голодних протестів серед осіб, що тримаються під вартою та відбувають покарання, буде менше, а примусове годування як крайній захід реагування з метою збереження життя особи буде застосовуватися в поодиноких випадках!