Як воєнний стан в Україні вплинув на роботу Нацбюро Інтерполу — блог адвоката Володимира Богатиря

Із повномасштабним вторгненням рф на територію України багатьом установам і організаціям довелося відкоригувати свою роботу. Не став винятком і Інтерпол, через який правоохоронні органи окремих країн борються із транснаціональними злочинами.

Що робить НЦБ

Нагадаємо, в Україні міжнародна поліція представлена Національним центральним бюро Інтерполу (НЦБ), функції якого виконує Нацполіція відповідно до постанови Кабміну від 25.03.93 № 220. Окремо виділений робочий апарат координує роботу наших правоохоронних органів, а також взаємодіє з Генеральним секретаріатом Інтерполу та відповідними органами держав-членів. У рамках реалізації завдань НЦБ:

• надсилає партнерам запити про злочини і злочинців, розшукуваних осіб, предмети, документи, нагляд за особами, які підозрюються у скоєнні злочинів тощо;
• приймає і контролює реалізацію аналогічних запитів із-за кордону;
• проводить для іноземних правоохоронців оперативно-розшукові заходи в Україні;
• повідомляє центр та партнерів про затриманих іноземців та злочини, скоєні ними,
• формує за результатами своєї роботи банки даних, подає звіти до Генерального секретаріату Інтерполу.

Про роботу, виконану за рік, НЦБ звітує в січні. Тож ми запитали у МВС і отримали відповідну інформацію щодо підсумків 2023 року. Враховуючи, що питання вже аналізувалося у «довоєнний» період, цікаво порівняти, що саме змінилося у напрямах і підходах за останні два роки.

Мінус рф

Навіть після окупації у 2014 році Криму та окремих регіонів Донецької та Луганської областей рф залишалась ключовим партнером України по лінії Інтерполу аж до моменту повномасштабного вторгнення. Так, у 2021 році від рф було опрацьовано 6338 документів. Для порівняння: на другому місці тоді була Польща з удвічі меншим показником активності у 3061 документ.

У звіті НЦБ за 2023 рік росія вже не згадується. Утім, робота все ж ведеться. І це не дивно. Адже 10 березня 2022 року Генеральний секретаріат Інтерполу оприлюднив заяву у зв’язку з конфліктом в Україні, згідно з якою для запобігання переслідування осіб, які беруть участь у конфлікті в Україні або за його межами, були запроваджені посилені заходи нагляду та моніторингу щодо росії. Так звані дифузії більше не могли надсилатися безпосередньо з НЦБ москви до країн-членів. Увесь обмін інформацією з рф був організований через Генеральний секретаріат, який здійснював попередню перевірку.

Очевидно, через це зменшилася і загальна кількість опрацьованих в Україні звернень по лінії Інтерполу — з 81,3 тис. у 2021 році до 77,2 тис. у 2023 році.

Найбільш інтенсивна співпраця за останній рік здійснювалася з правоохоронними органами Німеччини (3760), Чехії (3599), Польщі (3108), Молдови (1748), Румунії (1741), та Угорщини (1664). Ці самі країни (хіба що вибула з топу рф, додалися Румунія та Угорщина) були ключовими партнерами й раніше. Як кількісно змінилися показники — див. інфографіку.

Замість убивств — безвісти зниклі

Ключові три напрями співпраці за кількістю опрацьованих документів також залишилися незмінними. Але обмін інформації за ними дещо зменшився. Це:

• шахрайство — 5106 (у 2021 році — 5461). При цьому отримано від правоохоронних органів іноземних держав каналами Інтерполу — 3212 та від правоохоронних органів України — 1894;
• розшук транспортних засобів — 4100 (у 2021 р. — 4902). Від іноземних органів — 1722, органів України — 2378;
• грабіж, крадіжка — 3022 (у 2021 р. — 4751). Зокрема, від іноземних правоохоронців — 1562, вітчизняних органів — 1460.

У 2021 році до топу напрямів обміну інформацією входили також убивства з показником 2804 документи. Минулий рік показник цього напряму суттєво упав. Його замінили безвісти зниклі дорослі — 1986 документів. Зокрема, 968 — отримано від правоохоронних органів іноземних держав, 1009 — від правоохоронних органів України. Очевидно, це є ще однією властивістю воєнного стану в країні.

Статистика розшуку

Досить цікавими є тенденції співпраці у сфері супроводження розшуку осіб.

Так, упродовж 2023 року було виявлено 335 осіб, інформація відносно яких міститься в обліках Генерального секретаріату Інтерполу з метою затримання, а також визначення місце перебування та інформування (для порівняння: у 2021 році таких було 578, тобто, в 1,7 раза більше).

Серед них минулого року:

• 62 особи було виявлено та затримано на території України, які розшукувались правоохоронними органами іноземних держав з метою арешту та екстрадиції: Молдови (15), Азербайджану (9), Чехії та Німеччини (по 6), Казахстану та Польщі (по 4), Туреччини, Румунії та білорусі (по 3), Ізраїлю, Литви та Кувейту (по 2), ОАЕ, росії та Латвії (по 1). Показник 2021 року — 419 осіб;
• 125 осіб — виявлено та затримано на території іноземних держав, які розшукувались правоохоронними органами України з метою арешту та екстрадиції: Польщі (48), росії та Чехії (по 13), Італії (10) Молдови, Болгарії та Іспанії (по 6), Угорщини (4), Франції (3), білорусі, ОАЕ та Румунії (по 2), Бельгії, Вірменії, Грузії, Кіпру, Йорданії, Австрії, Данії, Монако, Греції та Словаччини (по 1). Показник 2021 року — 111 осіб;
• 33 особи — встановлено на території України, які розшукувались правоохоронними органами іноземних держав з метою визначення місця перебування, отримання інформації та з метою попередження про злочинну діяльність: Молдови (20), росії (7), Бельгії, Мальти, Азербайджану, Франції, Пакистану та ОАЕ (1);
• 73 особи — встановлено на території іноземних держав, які розшукувалися правоохоронними органами України з метою арешту та екстрадиції, встановлення місця перебування, отримання інформації та з метою попередження про злочинну діяльність: Німеччини (39), Польщі (11), США (3), росії, Молдови, Чехії, Швеції та Кіпру (по 2), Франції, Естонії, Швейцарії, Казахстану, ОАЕ, Болгарії, Великої Британії, Словаччини, Греції та Австрії (по 1);
• 41 особу — встановлено на території іноземних держав, які розшукувались правоохоронними органами України з метою встановлення місця перебування як зниклі безвісти, зокрема в: Польщі (17), рф (7), Чехії та Німеччині (по 5), Норвегії, Туреччині, Словаччині, Ірландії, Фінляндії, Данії та Литві (по 1);
• 1 особу встановлено на території України, яка розшукувалася правоохоронними органами Швеції з метою встановлення місця перебування як зникла безвісти.

Екстрадиція

Цікавою є й статистика щодо видачі осіб за запитами Інтерполу.

Так, у 2023 році за безпосередньої участі НЦБ Інтерполу було здійснено екстрадицію в Україну 25 осіб. Понад усе — з Польщі (19). По одному українцю видали також видали Швеція, Грузія, Бельгія, Литва, Казахстан та Словаччина. Зі свого боку, Україна екстрадувала на територію інших держав 34 особи, в тому числі до Чехії (10), Молдови (8), Азербайджану (5), Казахстану (3), Польщі та Німеччини (по 2), Словаччини, Ізраїлю, Румунії та Литви (по 1).

У цьому аспекті можна говорити, що показники змінилися через припинення видворення з рф та до рф. Адже у 2021 році було екстрадовано в Україну 45 громадян. Зокрема, 22 з росії. Іноземним державам було видано 78 осіб (16 — до росії).

В цей самий період українські адвокати успішно оскаржували розшукові запити рф щодо політиків та бізнесменів, які виїхали до ЄС, і щодо громадян України у зв’язку з політичними мотивами та поглядами.

На процес екстрадиції з країн ЄС до України під час дії режиму воєнного стану суттєво вплинула Директива ЄС про введення тимчасового захисту та її продовження, що забезпечує колективний захист переміщених осіб, а також поширює на таких осіб гарантії, передбачені як Директивою ЄС про статус біженців 2004 року, так і Конвенцією ООН про статус біженців 1951 року.

З іншого боку, під час розгляду європейськими судами питання про екстрадицію в Україну прямо впливають також і заяви України про відступлення від виконання гарантій та зобов’язань, передбачених як Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Ці відступлення виникли внаслідок дії режиму воєнного стану і змін, внесених до Кримінального процесуального кодексу України.

Політична мотивація

У результаті аналізу ситуації з розшуком та подальшим розглядом справ про екстрадицію привертають увагу декларації, прийняті в Осло (2010 р.), Монако (2012 р.), Стамбулі (2013 р.) і Баку (2014 р.), Парламентською асамблеєю Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), яка висловила стурбованість з приводу політично мотивованих повідомлень, і зокрема, зловживань системою червоних повідомлень державами, судові органи яких системи не відповідали міжнародним стандартам. Зокрема, у Стамбульській декларації ПА ОБСЄ наводяться конкретні випадки такого судового переслідування з боку білорусі, російської федерації та України.

Інший чинник виділяє Державний департамент США, який у своєму звіті зазначає, що в умовах воєнного стану «умови утримання в тюрмах і центрах утримання під вартою [були] поганими, не відповідали міжнародним стандартам і часом становили серйозну загрозу життю і здоров’ю ув’язнених. Постійними проблемами були фізичне насильство, відсутність належної медичної допомоги та харчування, погані санітарні умови та відсутність достатнього освітлення».

На жаль, в цей самий період були зафіксовані приклади неправомірного використання та зловживання каналами Інтерполу, зокрема й Україною, що було детально викладено в документі, датованому лютим 2022 року, підготовленому на замовлення Департаменту політики Європейського парламенту з прав громадян та конституційних питань.

У зв’язку з цим серед європейських та американських юристів продовжується запекла дискусія щодо пошуку балансу між засобами ефективного виконання правоохоронних функцій та захистом приватних даних і забезпеченням основних прав людини та їх гарантій. Так, директор із політики Гельсінської комісії США Кайл Паркер (органу Конгресу США з прав людини) зазначив, що для країн, які хочуть зловживати Інтерполом, «це спосіб простягнути руку для переслідування опонентів — політичних чи економічних».

***

Викладене дає можливість зробити кілька висновків. Інтенсивність взаємодії іноземних країн з Україною впала, хоча ключові напрями залишилися майже тими самими. Досить суттєво (у 6,8 раза) зменшилася кількість осіб, виявлених та затриманих на території України, які розшукувались правоохоронними органами іноземних держав з метою арешту та екстрадиції. Це можна пояснити як ускладненням роботи через воєнні дії, так і зменшенням території, підконтрольної українській владі.

Попри повномасштабну агресію, співпраця України з рф триває. Хоча і не в таких обсягах, які були до 2022 року. Офіційна статистика не афішує інформаційний обмін між правоохоронними органами, однак очевидно, що така робота ведеться. Принаймні одна особа, яка розшукувалася у рф, була виявлена та затримана на території України. Ще сім громадян, місце перебування яких з’ясовувала країна-агресор, були встановлені НЦБ на території України. Водночас 13 громадян, які розшукувались правоохоронними органами України, були виявлені та затримані на території рф. Ще двох осіб, місце перебування яких з’ясовувала Україна, було встановлено на території рф.

Для стороннього спостерігача взаємодія правоохоронних органів країн, що ведуть війну, може видатися дивною. Втім, від виконання міжнародних зобов’язань за лінією Інтерполу не звільнялися і не заявляли про відступ ні Україна, ні рф. Але на рівні як ЄС, так і окремих країн (Велика Британія, Литва, Україна) були заклики про припинення або суттєве обмеження співпраці рф і рб з Інтерполом.

Блог — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Як незалежне видання, «Юридична практика» може публікувати статті, що мають дискусійний характер або стосуються тих чи інших спірних питань. Точка зору редакції “ЮП” може не збігатися з поглядом автора блогу.