Як працює українське НЦБ Інтерполу — блог адвоката Володимира Богатиря

Питання боротьби зі злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі держави, вирішуються правоохоронними органами України виключно через Національне центральне бюро Інтерполу.

Історія, завдання та інструментарій

Україна, як самостійна держава, офіційно подала заявку та вступила до Інтерполу в 1992 році, а от українські правоохоронці почали працювати з Міжнародною організацією кримінальної поліції ще з часів СРСР.

Статус Національного центрального бюро уряд визначив у постанові від 25.03.93 № 220. В ролі Укрбюро тоді було Міністерство внутрішніх справ (сьогодні – Нацполіція). У зв’язку із цим для утворення робочого апарату було збільшено граничну чисельність працівників центрального апарату відомства на 35 одиниць.

На цей робочий апарат покладено завдання з координації наших правоохоронних органів, а також взаємодії з Генеральним секретаріатом Інтерполу та відповідними органами держав-членів. Щоб забезпечити це, Національне центральне бюро Інтерполу:

• надсилає партнерам запити про злочини і злочинців, розшукуваних осіб, предмети, документи, нагляд за особами, які підозрюються у скоєнні злочинів, тощо;
• приймає і контролює реалізацію аналогічних запитів із-за кордону;
• проводить для іноземних правоохоронців оперативно-розшукові заходи в Україні;
• повідомляє центр та партнерів про затриманих іноземців та злочини, скоєні ними,
• формує за результатами своєї роботи банки даних, подає звіти до Генерального секретаріату Інтерполу.

Зі щорічних звітів про результати діяльності Національного центрального бюро, які подаються головою Нацполіції, можна скласти уявлення, як все це працює на практиці і якими є показники діяльності НЦБ Інтерполу. Відповідні скан-копії за 2014–2021 роки були надані у відповіді на запит департаментом міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України.

Мовою цифр

Згідно із цими документами інтенсивність роботи українських правоохоронців по лінії міжнародної кримінальної поліції є дуже високою. Водночас виконання завдань за весь цей час залишається на паритетних засадах. Так, наприклад, у 2021 році НЦБ Інтерполу було опрацьовано 81.251 звернення (понад двісті запитів на день), зокрема:

• 192 – від правоохоронних органів України,
• 059 – від правоохоронних органів іноземних держав.

Географія співпраці характеризується стабільністю. За критерієм кількості опрацьованих документів найбільша співпраця протягом останніх восьми років відбувалась з рф, Польщею, Чехією, Німеччиною та Молдовою. Для порівняння: 6338 документів від рф за 2021 рік проти 3061 від Польщі, яка посідає друге місце.

Що ж стосується напрямів співпраці, то ключовими є:

• встановлення місця перебування осіб, які розшукуються, з метою їх затримання та подальшої видачі (екстрадиції), а також інших осіб чи об’єктів;
• надання чи отримання інформації, що стосується розслідування злочинів, кримінального минулого або злочинної діяльності громадян або запобігання злочинним проявам;
• ідентифікація осіб чи невпізнаних трупів;
• проведення криміналістичних досліджень;
• надання чи отримання інформації з питань публічної безпеки і порядку;
• ідентифікація загроз, організованих груп та злочинних організацій, тенденцій розвитку злочинності;

Найбільш поширеними злочинами, стосовно яких у 2021 році йшов обмін інформацією в українському НЦБ, є:

• шахрайства – 5461 (зокрема отримано від правоохоронних органів іноземних держав – 3153, від правоохоронних органів України – 1733);
• розшук транспортних засобів – 4902 (2270 та 2562 відповідно);
• грабежі та крадіжки – 4751 (2521 та 1828);
• вбивства – 2804 (1362 та 1302).

Нейтралітет з особливостями

Очевидно, на час повномасштабної війни цифри суттєво зміняться. І не в кращий бік. Оцінити сьогоднішні тенденції буде цікаво після появи чергового звіту наступного року.

Слід зазначити, що 10 березня 2022 року Генеральний секретаріат Інтерполу оприлюднив заяву у зв’язку з конфліктом в Україні:

«Для запобігання будь-якому потенційному зловживанню каналами Інтерполу з метою переслідування осіб, які беруть участь у конфлікті в Україні або за його межами, Генеральний секретар запровадив посилені заходи нагляду та моніторингу щодо росії, і це рішення було схвалено виконавчим комітетом.

З цього моменту дифузії більше не можуть надсилатися безпосередньо НЦБ Москви до країн-членів. НЦБ Москви тепер має надсилати всі дифузії до Генерального секретаріату для перевірки на відповідність правилам Інтерполу. Лише у випадку, якщо дифузія буде визнана такою, що відповідає вимогам, Генеральний секретаріат буде поширювати її країнам – членам Інтерполу. Ця процедура є доповненням до поточного процесу розгляду Генеральним секретаріатом усіх запитів на отримання повідомлень на відповідність вимогам».

Попри формальне продовження співпраці, рф була фактично урізана в правах щодо такої співпраці в межах Інтерпол, який неодноразово звертав увагу на зловживання, які допускались цією країною.

Незважаючи на отриману цікаву інформацію, яка висвітлює діяльність департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України, не вдалось отримати статистичну інформацію про кількість громадян України та іноземців, які перебувають у розшуку каналами Інтерпол, хоча така інформація зберігається та обліковується відповідно до Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол, затвердженої наказом МВС, ОГП, НАБУ, СБУ, ДБР, Мінфіну, Мін’юсту від 17 серпня 2020 року № 613/380/93/228/414/510/2801/5.

Але така інформація є цілком публічною в багатьох країнах. Зокрема, про це свідчить відповідь Австралійської федеральної поліції, яка вказує, що станом на 20 квітня 2016 року НЦБ Канберра випустило 12 “червоних карток” щодо громадян Австралії, яких розшукували правоохоронці Австралії.

Тож будемо сподіватись, що в наступних звітах українського НЦБ Інтерполу буде відображений цей статистичний показник.

 

Автор: Володимир Богатир, адвокат, заслужений юрист України