Видавництво 
 |
Дмитро Михайленко, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, доцент, д.ю.н. |
 |
Юрій Боднарук, помічник судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, доцент, к.ю.н. |
Суб’єкти та засоби доказування
Прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), які зазвичай представляють державу у цих справах, НАБУ та НАЗК надані широкі повноваженнями для виявлення необґрунтованих активів та формування доказової бази.
Так, у межах своєї компетенції для зазначених цілей:
- прокурорам надано прямий доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування;
- для визначення вартості активів з ознаками необґрунтованості вони можуть залучати спеціалістів та експертів (ч. 8 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- директор НАБУ своїм рішенням, погодженим із прокурором, може витребовувати від інших правоохоронних органів оперативно-розшукові справи та кримінальні провадження (незалежно від підслідності);
- працівники НАБУ можуть знайомитися в державних органах, органах місцевого самоврядування із документами та іншими матеріальними носіями інформації;
- керівники структурних підрозділів НАБУ уповноважені витребовувати інформацію, зокрема відомості про майно, доходи, видатки, фінансові зобов’язання осіб, які ними декларуються (ст. 17 Закону України «Про НАБУ»);
- органам прокуратури, НАБУ та НАЗК розкривається інформація, що містить банківську таємницю, стосовно юридичних та фізичних осіб (про їхні банківські рахунки, залишки коштів, проведені операції тощо) за запитами в обсягах, передбачених п.3 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
НАЗК здійснює серед іншого повну перевірку антикорупційних декларацій, в тому числі з метою виявлення ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів (ст. 51-3 Закону України «Про запобігання корупції»).
Спосіб захисту інтересів держави
у справах про цивільну конфіскацію
Приміром, в одній зі справ позивач як один із доказів опосередкованого володіння квартирою надав інформацію із системи відеоспостереження міста Києва «Смарт сіті», за якою фіксувалось пересування автомобіля відповідача протягом тривалого часу поблизу спірного об`єкта нерухомості. Можливим доказом на доведення неможливості відповідача придбати те чи інше майно є виписка з банківських рахунків про обсяг здійснених витрат (що зменшують дохідну спроможність особи порівняно з даними декларації).
На відміну від особливого порядку кримінального провадження щодо деяких категорій осіб (гл. 37 Кримінального процесуального кодексу України) законодавець у ст. 290 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) не визначав спеціального суб’єкта (приміром керівника САП, його першого заступника чи заступника) на подання позову стосовно суддів, депутатів чи інших осіб зі спеціальними гарантіями – таким суб’єктом є прокурор САП.
Гарантії незалежності та недоторканності судді (суддівський імунітет), визначені стст. 48 та 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зокрема щодо можливості ініціювання стосовно судді певних процесуальних питань конкретним суб’єктом), не поширюються на випадки подання позову щодо судді в порядку ст. 290 ЦПК, подання такого позову проти судді не є заниженням чи втручанням в суддівський імунітет.
Суд також звертав увагу, що законом не передбачена необхідність встановлення певних підстав для ініціювання процесу виявлення необґрунтованих активів та початку збору відповідних доказів уповноваженими органами (пп. 38, 55 постанови АП ВАКС від 14.12.2022 у справі № 991/366/22).
Сторона відповідачів може надавати додаткові докази на підтвердження обсягу законних доходів, наприклад отриманих від продажу нерухомості, транспорту чи з інших джерел (але не відображених у відомостях податкового органу).
У багатьох справах відповідачі посилаються на тривалий період накопичення грошових активів, конвертованих в іноземну валюту, своїми родичами чи іншими офіційними власниками (що не суб’єктами антикорупційного декларування). Вказані твердження об’єктивно важко як підтвердити, так і спростувати через сплив значного часу, тому часто, щоб довести переконливість своєї позиції, відповідачі вдаються до виклику своїх родичів, друзів, знайомих у ролі свідків. Водночас суд іноді критично оцінює такі показання з огляду на упередженість самих свідків та суперечливість повідомленої ними інформації.
Опосередковане володіння
необґрунтованими активами:
що це та яким чином встановлюється судом?
Під час вирішення питання про можливість врахування періодичних доходів у складі накопичень особи (з допущенням їх конвертування в іноземну валюту) у кожній конкретній справі слід враховувати серед іншого: (1) наявність доказів про конвертацію чи збереження заощаджень в іноземній валюті; (2) період отримання доходів (з огляду на чинні в той час вимоги до оформлення валюто-обмінних операцій та час, що минув і міг стати причиною втрати відповідних доказів); (3) рівень доходу у зіставленні з рівнем витрат (стилем життя) особи, у тому числі докази здійснення дорогих придбань; (4) забезпеченість особи житлом, домашнім господарством тощо; (5) перебування особи на утриманні інших осіб та інші обставини (п. 43 постанови АП ВАКС від 23.08.2023 у справі № 991/2175/23).
Стандарт доказування та оцінка версій сторін
У справах цієї категорії суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч. 4 ст. 89 ЦПК). Тобто застосовується стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів» (preponderance of the evidence) або так званий баланс імовірностей (balance of probabilities). Тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж ні. Такий підхід під час оцінювання доказів становить процесуальну особливість інституту цивільної конфіскації (п. 5.13.8 рішення ВАКС від 13.07.2022 у справі № 991/366/22).
У принципі, судячи з тлумачення, наданого Верховним Судом (пп. 80-81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17), такий стандарт доказування характерний взагалі для цивільного та господарського судочинства, але буквально законодавець таке формулювання в ст. 89 ЦПК застосував лише для справ цивільної конфіскації, що може створити враження про спеціальний характер цієї норми.
Як доказування зв’язку суб’єкта декларування з активом (ствердження чи заперечення опосередкованого набуття його через третіх осіб), так і доказування необґрунтованості активу за вартісним критерієм зрештою може зводитись не тільки і не стільки до надання кожною з протилежних сторін своєї сукупності доказів на підтвердження своєї позиції, які суд має зважити (зіставити) і визначити ту сторону, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно із сукупністю доказів іншої сторони, скільки до зіставлення версій сторін, пояснення ними фактів, встановлених на підставі загальної сукупності доказів, наданих суду. Вирішення судом питання щодо «переваги більш вагомих доказів» або «балансу імовірностей» в такому випадку може трансформуватися в питання, яка з протилежних версій сторін видається більш переконливою (правдоподібною) і такою, що заслуговує на довіру. Зазначене відповідає положенням стст. 80 та 89 ЦПК (п. 115 постанови АП ВАКС від 14.12.2022 у справі № 991/366/22).
«Арифметика» під час перевірки
вартісних критеріїв необґрунтованості
активів у практиці АП ВАКС
Впевненість суду в переконливості версії відповідача можуть похитнути такі обставини, як невідповідність її даним з офіційних джерел (наприклад, невідображення особою доходів у майновій чи податковій декларації за наявності відповідного обов’язку); невідповідність пояснень здоровому глузду, звичайній практиці чи непослідовність (зміна) версій про використані джерела доходів. Наприклад, якщо особа на етапі надання пояснень НАЗК під час повної перевірки декларації чи моніторингу способу життя давала одні пояснення, а під час судового розгляду їх змінила.
При цьому суд не завжди у своїх висновках віддає перевагу даним саме поданих декларацій (за наявності інших вагомих доказів, наприклад договорів, платіжних документів тощо), адже під час їх заповнення особа може добросовісно помилитись чи внести завідомо недостовірну інформацію. Іншими словами, доходи, не зазначені в декларації, не завжди тотожні їх відсутності, суд може встановити їх наявність на підставі інших джерел доказів.
Наведемо кілька прикладів щодо оцінки версій сторін із розглянутих справ.
У першій справі «цивільної конфіскації» суд, задовольняючи позов, визнав необґрунтованими доходи відповідача від надання в оренду майна (жомова яма та гараж), встановивши ознаки фіктивності правочину, зокрема, через те, що: (1) компанія-«орендар» насправді не орендувала нерухоме майно (жомова яма та гараж) у відповідача (територія земельної ділянки поросла бур`янами); (2) сам відповідач ще в 2010 році видав довіреність на відчуження «об’єкта оренди», який в тому самому році був проданий третій особі; (3) протягом 10 років відповідач не укладав договорів щодо постачання електроенергії, комунальних послуг, послуг охорони чи здійснення інших платежів задля утримання спірного майна, такі витрати несло інше підприємство.
У справі № 991/3346/23 версія відповідача (на час розгляду справи був депутатом сільської ради) полягала у тому, що для придбання спірного автомобіля MERCEDES-BENZ моделі S 450 4 MATIC long (2021 р.в.) вартістю 3,6 млн грн він мав достатньо законних доходів, які включали, зокрема, кошти позики у сумі 2,1 млн грн, отримані його дружиною для купівлі подарунка до ювілею в липні 2021 року. Суд не визнав цю версію переконливою. Сумнівними були свідчення, за якими дружина відповідача зателефонувала другу свого чоловіка, з яким сама особисто не спілкувалася та не мала дружніх стосунків, і попросила у нього в борг 2,1 млн грн, на що останній дав згоду без обговорення цього питання з самим другом (відповідачем). До того ж, за твердженням прокурора найближчий «ювілей» відповідача припадав на червень 2022 року, тобто придбання спірного автомобіля відбулось майже за рік до його святкування.
У справі № 991/5169/23 суд не визнав переконливою версію відповідачки про придбання спірної квартири у Львові (площею 103 кв. м.) її матір’ю, у тому числі за рахунок позики в 2 млн грн. Зокрема, було встановлено, що позика нібито була надана позичальниці, яка є пенсіонеркою, без процентів і на тривалий період – 5 років. Водночас майновий стан позикодавця не давав йому змоги надати позику в такому розмірі. Додатковими свідченнями того, що матір діяла в інтересах суб’єкта декларування та набула спірну квартиру за дорученням доньки, були: проживання відповідачки у м. Львів у зв`язку з переведенням по службі та необхідністю мати житло за місцем роботи; показання свідка щодо огляду квартири не безпосередньо особами, які її згодом придбали; дарування квартири доньці на наступний день після її придбання.
В іншій справі суд відхилив доводи позивача про необхідність виключення зі складу законних доходів відповідачів доходу, отриманого від бабусі, що дорівнює її надходженням від продажу нею домоволодіння в 2001 році, через ненадання доказів обміну отриманих від покупця коштів у гривні на валюту євро. Погодившись із цим висновком, суд апеляційної інстанції зазначив, що вимога документального підтвердження відповідачами валюто-обмінних операцій такої давнини була б для них надмірним (чи навіть недосяжним) тягарем доказування не тільки через об’єктивні (втрата, пошкодження документів тощо, вицвітання на них фарби, чорнил тощо) чинники, але й суб’єктивні, зокрема неусвідомлення потреби в їх збереженні з огляду на відсутність на дату імовірної валюто-обмінної операції правового регулювання інституту «стягнення необґрунтованих активів» чи будь-якого подібного правового механізму.
Завантажується ...