БАНКІВСЬКИЙ ПЕРЕПОЛОХ. МІСЦЕ НАПРУГИ – РОЗМІР ВІДШКОДУВАННЯ (ЧАСТИНА 2)

Завдяки Постанові Великої Палати у складі Верховного Суду у справі № 910/11027/18 за позовом Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб до посадових осіб банку «Укоопспілка» виник термін «мінімальна оцінка шкоди». Нагадаю у цій справі Велика Палата Верховного Суду, скасувавши рішення підлеглих судів, ухвалила нове рішення, яким з колишніх членів правління, наглядової ради, головного бухгалтера, членів кредитного комітету збанкрутілого банку солідарно було стягнуто76 295 559,41 гривень. Саме такої суми не вистачило позивачу аби розрахуватися з кредиторами, чиї вимоги були акцептовані в процедурі ліквідації названої фінансової установи.

Юристи люди прискіпливі, особливо коли йдеться про судове рішення, що стало взірцем правозастосування у аналогічних правовідносинах. Тож постали теоретичні та суто практичні питання, головне з яких: «а що це було?»

Давайте по-порядку. Правовідносини із відшкодування шкоди, завданої юридичній особі внаслідок порушення посадовими особами своїх фідуціарних обов’язків є деліктними. За правилами статті 1192 Цивільного кодексу у випадку не можливості відновлення майнового стану потерпілого, захист його права здійснюється шляхом стягнення збитків. Поняття «збиток» визначається у статтях 22 ЦК та статті 224 та 225 ГК України.

За загальними правилами, у деліктних зобов’язаннях неправомірна поведінка (дії/бездіяльність) та завдана шкода мають бути між собою пов’язані причинно-наслідковим зв’язком (conditio sine qua non ). У практиці відшкодування збитків у корпоративних правовідносинах (статті 92 ЦК та 89 ГК) звичайною є ситуація, розмір шкоди визначався за результатом оцінки наслідків певної неправомірної дії: відчуження спеціального дозволу, здійснення витрат, не пов’язаних із господарською діяльністю юридичної особи, надмірна сплата податків за третіх осіб (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86333859, https://reyestr.court.gov.ua/Review/90057586).     

У справі за позовом Фонду до посадових осіб банку Укоопспілка, а також у аналогічних справах за позовом Фонду до посадових осіб Банків «Траст» та «Тавріка» розмір збитків позивачем визначався без аналізу майнових втрат Банків від кожної окремої неправомірної дії, рішення, або бездіяльності, хоча всі ці дії/неправомірна бездіяльність та рішення у судових актах ретельно описані, та проаналізовані з точки зору додержання вимог законодавства.

У своїй Постанові у справі № 910/11027/18 Верховний Суд наступним чином обґрунтував настільки кардинальну зміну підходу до визначення розміру відшкодування:

«7.59. За загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

7.60. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо.

7.61. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку. У такому разі відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або уповноважена особа Фонду звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку; у разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду.

7.62. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн. Саме цю суму Фонд просить стягнути як розмір шкоди, завданої банку, з відповідачів солідарно.»

Такий самий підхід адаптований під час розгляду Верховним Судом і інших спорів із цієї категорії. Зокрема у позові Фонду до посадових осіб банку «Таврика», та «Траст». До речі, у постанові Касаційного господарського суду у справі № 910/9851/20 від 28.10.2021 року суд зазначає, що у редакції закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка діяла станом на дату звернення із відповідним позовом наявність такого показника як «недостатність майна банку» була умовою для пред`явлення такого позову. Зокрема такі дії як, виявлення недостатності майна банку, протиправної поведінки пов`язаних з банком осіб, шкоди, визначення її розміру тощо є діями Фонду, що вчиняються відповідно до положень чинного законодавства, чинного станом на дату вчинення Фондом таких дій.

Чи не натякає така позиція Верховного Суду на те, що розмір шкоди, завданій посадовими особами юридичній особі, яка в наступному стала неплатоспроможною, визначається розміром шкоди його кредиторів? І чи не втрачений той важливий елемент цивільного правопорушення: причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою і завданою шкодою.

Так, системний аналіз Постанови КГС у складі ВС справі № 910/9851/20 від 28.10.2021 року цілком наштовхує на висновок, що розмір відшкодування – розмір недостатності майна банку для розрахунку по акцептованих вимогах кредиторів (майнові втрати кредиторів) і є орієнтиром під час визначення розміру збитків у спірних правовідносинах, а причинно наслідковий зв’язок встановлюється між неправомірною поведінкою посадових осіб та недостатністю майна (тобто причинно-наслідковий зв’язок встановлюється між неправомірними діями посадових осіб і втратами кредиторів):

«Відповідно до заявлених позивачем предмету та підстав позову предметом доказування у цій справі та обставинами, що складають предмет дослідження судами, є …

3) розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір шкоди Банку та шкоди, завданої кредиторам Банку невиваженою внутрішньою політикою управління, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації Банку);

4) наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою (обставини того, що існуюча недостатність майна Банку є наслідком саме протиправних дій відповідачів).»

«Мінімальний розмір шкоди» – такий собі аналог субсидіарної відповідальності, який передбачений у процедурі банкрутства юридичної особи згідно із Кодексом з процедур банкрутства але у специфічному вигляді. На перший, погляд з такий підхід Верховного Суду з практичної точку зору не викликає нарікань. В постанові у справі № 910/11027/18 Верховний Суд зробив дисклеймер, щодо оцінки розміру збитку у сумі незадоволених вимог кредиторів як мінімального, зазначивши, що більший розмір відшкодування також може бути заявлений. Справа № 910/12930/18 (позов Фонду до посадових осіб банку «Даніель») є прикладом визначення збитків у більш конвенційний спосіб – сукупним розміром витрат банку на придбання «сміттєвих» цінних паперів. Крім того, погляньмо на частину 2 статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»: «2. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків». Finis sanctificat media (прим. – Мета виправдовує засоби).Чи досягається мета правового регулювання покладенням відповідальності у розмірі незадоволених вимог кредиторів? Вочевидь, що так.

Що непокоїть із таким підходом? Його генералізованість: чи враховує він інші чинники які також впливали на платоспроможність банку і в якій мірі? Наприклад у справі № 910/9851 відповідачі зазначали, що чинником, якій міг вплинути на платоспроможність банку став значний обсяг надання кредитів Банку на територіях проведення Антитерористичної операції . Тобто зовнішні чинники, які знаходяться поза волею пов’язаних із Банком осіб могли, суттєво вплинути на розмір активів банку, і, як наслідок на обсяг вимог кредиторів, що залишилися незадоволеними. Нажаль у справах, що розглядалися, ми не побачили активної захисної позиції з боку відповідачів, що мали б намалювати свою картину причин та чинників недостатності майна. Сподіваюсь, ці помилки під час подальшого розгляду будуть враховані.

Що ще важко сприйняти, визначення розміру шкоди банку розміром незадоволених вимог кредиторів прямо не передбачено законодавством. Частина 5 статті 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів» фізичних осіб зазначає, що недостатність майна є умовою для звернення із вимогою про відшкодування шкоди до визначених суб’єктів відповідальності. Твердити, що це зумовлює Фонд розраховувати збитки у спосіб, який переважає у судовій практиці, на мій погляд, не можна. У згаданих справах судами встановлено, що посадови особи системно порушували законодавство про банки, та цілеспрямовано керували банком у супереч його інтересам: виводили ліквідні активи, здійснювали інсайдерське кредитування без належного забезпечення, спотворювали звітність. Суттєве зменшення активів банків та їх ризикова діяльність призводили до збитковості їх діяльності, а в подальшому і до неплатоспроможності. Проте не слід забувати, що збитки кредиторів, які не змогли отримати свої кошти від банків, які виводилися з ринку є похідними, від недостатності активів банку. Теоретично, збитки, які зазнав банк від неправомірної поведінки відповідальних осіб, можуть бути значно більшими, або меншими за суму не погашених вимог.

Тож, аби законодавство в черговий раз має буде змінено, або треба розмірковувати над кращим обґрунтуванням саме такого правозастосування.