Аналіз фінансово-господарської діяльності боржника у процедурах банкрутства

Денис Лихопьок, арбітражний керуючий

Одним з основних обов’язків арбітражного керуючого під час здійснення своїх повноважень у справах про банкрутство є проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника. Нагадаю, що якщо один арбітражний керуючий намагається займатись такою справу від початку до кінця, то Кодекс зобов’язує його робити це двічі: спочатку на стадії розпоряджання майном, а потім ще в ліквідації. Мета проведення такого аналізу відповідає цілям відповідних етапів справи про банкрутство. В розпоряджанні майном головна задача такого аналізу – об’єктивна оцінка боржника як суб’єкта господарювання та визначення можливості його санації в межах справи, тому на цій стадії аналізується фінансово-господарський стан, інвестиційна та інша діяльність боржника та його становище на ринках. У ліквідаційній процедурі як на фінальній стадії справи про банкрутство аналізується фінансовий стан банкрута, а також ознаки незаконних дій до та під час провадження у справі про банкрутство.

В умовах активного застосування законодавчих новел КУзПБ, а також з урахуванням розвитку судової практики з питань їх правозастосування значення та важливість проведення аналізу ФГД боржника значно зросли. Актуальна редакція відповідних норм Кодексу передбачає обов’язки арбітражного керуючого не лише виявляти, а й встановлювати за результатами проведення аналізу ФГД наявність або відсутність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, вчинення незаконних дій у разі банкрутства.

Безумовно, це значно підвищує процесуальне значення та відповідальність, а отже, й вимоги до якості проведення такого аналізу ФГД боржника.

Висновки арбітражного керуючого за результатами аналізу тепер не лише підтверджують майже зумовлений перехід до ліквідації боржника через недоцільність (неможливість) проведення його санації. Висновки за результатом проведеного аналізу ФГД – це головне підґрунтя для розшуку та повернення активів боржника та для можливості застосування інститутів солідарної та/або субсидіарної відповідальності осіб, причетних до банкрутства боржника.

Отже, вимоги до якості та відповідальності щодо цих функцій арбітражного керуючого збільшуються, але інструментарій, на жаль, залишається в сумному стані.

Вочевидь, перша та найбільш поширена проблема – відсутність у арбітражного керуючого документів та інформації для проведення аналізу ФГД боржника через бездіяльність, зловживання або взагалі відсутність керівника боржника. Новели Кодексу щодо впровадження запиту арбітражного керуючого і більш чітко визначені права на отримання доступу до інформації та документів дещо спростили відносини з тими, хто такі документи або інформацію має. Натомість дієвих механізмів відповідальності за відмову та затримку в переданні інформації на рівні, якій, наприклад, мають адвокати або приватні виконавці, не передбачено. Адміністративна відповідальність як форма захисту інформаційного складника професійної діяльності арбітражного керуючого, на жаль, досі забезпечується на рівні пересічного громадянина – через уповноваженого з прав людини.

Слушні ідеї, що непередання документації арбітражному керуючому автоматично має призводити до визнання боржника банкрутом, а керівника – до застосування щодо нього солідарної відповідальності, залишаються поки що лише побажаннями фахівців, які не набули відображення в проєктах, які напрацьовується законодавцем.

У таких умовах арбітражний керуючий змушений витрачати значні зусилля та ресурси на отримання необхідної інформації хоча б у мінімальних обсягах з альтернативних джерел: від органів статистики, податкової служби, банків, реєстраційної служби тощо. Кожен з арбітражних керуючих – практиків може розповісти, що далеко не всі відповідальні фахівці цих органів та установ адекватно сприймають повноваження та права на отримання такої інформації, отже, часто результат досягається лише шляхом ухвалення відповідних судових рішень.

До того ж можна нагадати про строки, в межах яких арбітражний керуючий мусить здійснити якісний, ґрунтовний та відповідальний аналіз ФГД, які, з урахуванням визначених проблем, не мають нічого спільного з «розумністю». Це, своєю чергою, породжує купу претензій з боку кредиторів та суду щодо їх дотримання, а також належної оплати цих зусиль арбітражного керуючого.

Наступним аспектом під час виконання цієї роботи є нормативно-методичне забезпечення проведення аналізу ФГД.

Чинна редакція методичних рекомендацій оновлювалась востаннє в 2010 році Міністерством економіки, яке тоді опікувалось процедурами банкрутства. З того часу в Україні відбулося багато змін у цій сфері: були впроваджені міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО), змінені форми бухгалтерської та статистичної звітності, впроваджена спрощена звітність малих підприємств. На сьогодні не кожен бухгалтер має достатній фаховий рівень, щоб адаптувати й використати інформацію та документи, які здобув арбітражний керуючий, для проведення необхідного і ґрунтовного аналізу ФГД за такою застарілою методикою.

Водночас навряд є потреба в революційній заміні цієї методики на принципово іншу, наприклад на методику оцінки ризиків, аналогічну аналізу звітності позичальників у банківській сфері.

Необхідно враховувати, що кожен із сотень сертифікованих арбітражних керуючих, що працюють, навчався та, підлаштовуючись, застосовує саме цю методику, яку, на мій погляд, має бути актуалізовано та модернізовано з урахуванням сучасної термінології, форм статистичної та податкової звітності й показників, з урахуванням галузевих особливостей діяльності боржника.

Суттєвих змін, я вважаю, також вимагає принциповий підхід до визначення й оцінки повноти та обґрунтованості проведення аналізу ФГД. Реалізація так званого прокредиторського підходу в проведенні процедури банкрутства боржника має бути забезпечена більшою взаємозалежністю прав та обов’язків учасників справи. Кредитори, які є головними зацікавленими особами в належному обранні оптимальної моделі ведення процедури, мають обрати прийнятну для них формулу подальших дій, яка складається, як відомо, з двох показників із трьох чинників: якість/час/ціна. Саме кредитори повинні опікуватись та фінансувати забезпечення глибокого, ґрунтовного та якісного аналізу ФГД з реальним пошуком активів та/або належних і переконливих доказів доведення боржника до банкрутства зацікавленими особами.

Водночас в особі державного органу, який проводить і забезпечує державну політику у сфері банкрутства, необхідно мати не контролера, який шукає привід перевірити формальні аспекти створення документа з правильною назвою, а наставника, який може запропонувати декілька алгоритмів дій для отримання необхідного результату з дотриманням арбітражним керуючим головних принципів достовірності та добросовісності у своїх діях.

Бажано, щоб на сучасному етапі втілення європейських практик і підходів ми опановували не формальні методики, формули та показники. Необхідно намагатися втілювати принципи гнучких та різноманітних підходів, зокрема в оцінюванні діяльності боржників, співпраці з кредиторами, залученні фахівців як для забезпечення якісних послуг санаційного управління, так і для найповнішого задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі в межах справ про банкрутство.