КЦС ВС: вибачення за поширення недостовірної інформації не є способом захисту гідності, честі чи ділової репутації

Суд не має права зобов’язувати відповідача просити вибачення в позивача у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації не передбачене законом.

На цьому наголосив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 712/10999/22.

За обставинами справи

Позивач зазначав, що відповідач розмістив у відкритій групі у фейсбуці допис із відверто недостовірною та негативною інформацією про нього, а під дописом було розміщено образливі наклепницькі коментарі. Поширена інформація стала відомою широкому колу осіб і негативно вплинула на ділову та громадську репутацію позивача.

Він просив суд визнати поширену інформацію такою, що є недостовірною, не відповідає дійсності та принижує честь, гідність, ділову репутацію; зобов’язати відповідача публічно попросити вибачення та спростувати поширену інформацію у відповідній групі у фейсбуці; стягнути з нього 60 тис. грн моральної шкоди.

Районний суд, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, частково задовольнив позов. Суд визнав недостовірною та принизливою інформацію; зобов’язав відповідача спростувати її шляхом розміщення у відповідній групі у фейсбуці повідомлення, що відповідач приносить публічні вибачення позивачу і просить вважати поширену інформацію недостовірною; стягнув із відповідача 20 тис. грн моральної шкоди.

Також апеляційний суд зазначив, що відповідач, поширюючи недостовірну інформацію про позивача, застосував слова об’єктивно образливого змісту, які за семантичним значенням не можна віднести до тих, що вживаються в допустимій для спілкування у суспільстві мові, тому вважати їх оцінним судженнями, про що необґрунтовано зазначає скаржник у поданій апеляційній скарзі, підстав немає.

Позиція ВС

КЦС ВС скасував рішення, відмовив у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання недостовірною інформації та спростування поширеної інформації, стягнув із відповідача моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн за образливі висловлювання.

Верховний Суд зробив такі правові висновки:

• з контексту всієї поширеної інформації щодо позивача видно, що вона не містила безспірних тверджень про достовірні фактичні дані, а ґрунтувалася на інформації, що містила оцінні судження і стосувалася критики особи та дій позивача;
• відповідно до статті 277 ЦК України оцінні судження не є предметом судового захисту. Суду слід розрізняти факти та оцінні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оцінних суджень – не можна. Що стосується оцінних суджень, цю вимогу неможливо виконати, а також вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою частиною права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»);
• відповідач не поширював інформацію про факт, а оспорювана позивачем інформація, по суті, є оцінним судженням відповідача, яке, своєю чергою, містить образливі вислови щодо особи позивача.

Водночас не можуть бути спростовані думки, які виражені мовними засобами, зокрема вживанням гіпербол, алегорій, сатири, і за формою є брутальними.

Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

КЦС ВС вказав на помилковість висновків судів про спростування недостовірної інформації шляхом розміщення на сторінці групи у фейсбуці публічних вибачень.

У цьому контексті КЦС ВС підкреслив, що частина 1 статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не має права зобов’язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачене в статтях 16, 277 ЦК України.

Зазначене узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини в рішенні від 25 травня 2011 року (заява № 33014/05) у справі «Редакція газети «Правовоє дєло» та Штекель проти України».

Читайте також: ВП ВС висловилась щодо можливості
підвищення ціни товару та його максимального
розміру за договором публічної закупівлі