Правосуддя воєнного часу – в центрі уваги XІІ Міжнародного судово-правового форуму

Друга сесія XІІ Міжнародного судово-правового форуму була присвячена проблемам правосуддя воєнного часу. Модератором дискусії став Назарій Адамчук, партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери».

Чи доцільно відновлювати військові суди в Україні? Суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук висловився однозначно: нам потрібно відновлювати військові суди, які не діють в Україні з 2010 року:

«У січні ц.р. Президент завив, що в лавах ЗСУ налічується 880 тис. військовослужбовців. Це велика частина суспільства, яка потребує правового і соціального захисту. І ці питання мають вирішувати саме військові суди».

Він зазначив, що у сфері військового права діють десятки тисяч нормативних актів, які мають застосовуватися компетентними в питаннях військового права людьми. Інакше немає кваліфікованого судового розгляду, а є намагання вирішити справу справедливо і законно.

Є дуже  багато питань, які невійськова людина зрозуміти і осягнути не може. Для прикладу він навів декілька судових рішень з ЄДРСР щодо відповідальності військовослужбовців.

За його словами, за два роки війни суди України у своїх рішеннях 500 тис. разів згадували про соціально-правовий захист військовослужбовців. У 63 тис. випадках застосовувався Статут внутрішньої служби, 50 тис. разів – Дисциплінарний статут. Це специфічні нормативні акти, з якими мають бути знайомі судді, що такі справи вирішують.

«Саме відновлення військових судів зможе забезпечити права і свободи військовослужбовців не тільки у кримінальних чи дисциплінарних справах, але й у справах, які стосуються захисту прав і свобод», – наголосив Олег Ткачук.

На його думку, суддями у військових судах мають бути лише особи, які пройшли військову службу.

Олена Фонова, суддя-спікер Господарського суду Луганської області, к.ю.н., зробила доповідь на тему «Процесуальні строки під час війни: нормативне регулювання та судова практика».

Вона зауважила, що є певна проблематика, пов’язана з необхідністю вчасного звернення до суду, процесуальних звернень. Водночас є певні підстави, які слугують для того, щоби поновити такі строки.

Так, законодавці ще з часів ковіду і під час повномасштабного вторгнення внесли низку процесуальних змін, що впливали на можливість поновлення процесуальних строків, які були пропущені у зв’язку з таким обставинами.

Суддя зазначила, що якщо питання карантину було відображено в процесуальних кодексах, зокрема перехідних і прикінцевих положеннях ГПК, ЦПК, і це є підставою для поновлення пропущеного строку, то така норма щодо воєнного стану в кодексах не міститься.

Втім, згадки про воєнний стан є в Кодексі України з процедур банкрутства у Прикінцевих і перехідних положеннях і в Цивільному кодексі щодо позовної давності.

«На період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупиняється. І це треба пам’ятати під час розгляду справ, коли інша сторона заявляє про наслідки пропуску позовної давності», – акцентувала Олена Фонова.

Про вплив воєнного стану на строки йдеться, зокрема, в абз. 5 п. 1-6 Прикінцевих та перехідних положень КУзПУ, а також в п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Олена Фонова розвіяла і деякі міфи, пов’язані з процесуальними строками.

Міф 1: воєнний стан є підставою для поновлення процесуальних строків.

Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку.

Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого строку (постанова ВП ВС від 10.11.2022 у справі № 990/115/22).

Міф 2: волонтерська діяльність є підставою для поновлення процесуального строку.

Ведення волонтерської діяльності не є беззаперечним та абсолютним свідченням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення внаслідок того, що волонтер добровільно веде соціально спрямовану неприбуткові діяльність шляхом надання волонтерської допомоги, яка має суб’єктивний для нього характер і не свідчить про наявність об’єктивно непереборних причин неподання належним чином оформленої апеляційної скарги у встановлений законом строк (постанова ВС КГС від 11.12 2023 у справі № 913/785/17).

Міф 3: подання стороною клопотання про відновлення строку зобов’язує суд автоматично відновити цей строк.

Факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов’язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на положення ст. 256 ГПК України має містити обґрунтування поважності пропуску такого строку.

Поважними визнаються такі обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій (постанова ВС КГС від 05.07.2023 у справі № 910/185/21).

Міф 4: зазначення норм права, цитування законодавчих актів та/або правових позицій є достатнім обґрунтуванням підстав визнання поважними причин пропуску процесуального строку.

Саме собою посилання на відповідну статтю та на підзаконні нормативно-правові акти, наведення цитат із законодавчих та інших актів не свідчить, що перед судом порушується особою (заявником, скаржником) питання про поновлення строків. Вказівка на норми права, цитати із законодавчих актів та/або правових позицій не є тотожними зазначенню/обґрунтуванню обставин, не слугують підставами для визнання поважними причин пропуску процесуального строку  (постанова ВС КГС від 05.07.2023 у справі № 910/185/21).

Міф 5: відкладення підготовчого засідання у справі до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи (відкладення підготовчого засідання), здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження.

Суд першої інстанції відклав підготовче засідання без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили відкладення підготовчого засідання (до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану). Тобто суд першої інстанції фактично зупинив провадження у справі. Такі ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному суді (постанова ВС КГС від 07.12.2022 у справі № 908/859/22).

Міф 6: 15  років – недостатній період для відмови в поновленні процесуального строку.

Колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу в цій справі подано зі значним пропуском строку (понад 15 років), підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у цій справі, наведені в клопотанні скаржника, визнані судом апеляційної інстанції неповажними (постанова ВС КГС від 21.03.2024 у справі № 22/96-10/90/08).

Правосуддя воєнного часу – в центрі уваги учасників XІІ Міжнародного судово-правового форуму.

Людмила Куса, партнер GRACERS, у своєму виступі розповіла про проблему тримання під вартою в умовах воєнного стану.

Свій виступ доповідачка розпочала з фрази прокурора, яку почула, коли ще працювала в суді, про те, що якби працівників суду і суддів час від часу водили в СІЗО показати, що там відбувається, то під вартою перебувало б набагато менше людей.

Сенс цієї фрази, як зізналася пані Куса, вона зрозуміла, ставши адвокатом.

«Те, що зараз відбувається із застосуванням ст. 615 КПК, а саме чч. 5 та 6, дещо не відповідає нормам Конвенції, Конституції. І інколи здається дивним, що ст. 62 Конституції України досі існує», – зазначила доповідачка.

За її словами, норми, які містяться в чч. 5, 6 ст. 615 КПК, дають підстави вважати продовженим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, якщо в суду немає можливості провести підготовче засідання або коли строк дії ухвали сплинув і суд не може продовжити запобіжний захід. Такі речі відбуваються зараз у судах Києва, Полтавській, Вінницькій, Кіровоградській області тощо.

Іще зрозуміло, коли у прифронтовій зоні неможливо провести підготовче засідання. Проте у своєму кейсі адвокатка зіткнулася з тим, що обвинувальний акт було передано до суду 2 квітня, а 19 квітня клієнту автоматично продовжили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не пояснивши при цьому, в чому полягала неможливість проведення підготовчого засідання протягом цього часу.

Ухвали у таких справах, які містяться в ЄДРСР, доповідачка назвала «жахом».

Вишенькою на торті вона вважає ситуацію, коли наступне судове засідання призначається через місяць, бо треба зачекати, коли суддя повернеться з відпустки.

Натомість ЄСПЛ говорить, що не може законодавство містити ось такі «порожні» норми. Під ними все одна має бути якась база. Зокрема, обґрунтованість того, що особа дійсно має перебувати під вартою.

Тримання під вартою – це винятковий суворий запобіжний захід. Але він, згідно зі ст. 615 КПК, застосовується автоматично. Проте так не має бути.

Окрім цього, виникають іще декілька запитань під час застосування цієї норми, а саме:

• таке рішення ухвалюється в судовому засіданні чи ні?
• із виходом до нарадчої кімнати чи без?
• за клопотанням прокурора чи без?
• оголошується таке рішення особі чи ні?
• чи повинен бути залучений захисник?

«Практика в різних судах різна, а найбільша проблема в тому, що ухвала оскарженню не підлягає», – виснувала Людмила Куса.

Вона додала, що роз’яснень Верховного Суду з цього приводу немає. Деякі адвокати вже подали конституційні скарги, тож висловила надію, що за кілька років отримаємо результати в ЄСПЛ:

«Автоматичне продовження тримання під вартою людини в демократичному суспільстві є незаконним. Матимемо надію, що своєю адвокатською діяльністю будемо ламати цю систему і змінювати підходи!».

«Спори у сфері енергетики як індикатор необхідності відповіді правосуддя на виклики воєнного часу» – такою була тема доповіді Ольги Савченко, партнерки ЮК «Альтело».

Спорів в енергетиці, за її спостереженнями, стає дедалі більше. Серед проблем не лише знищення об’єктів, відновлення генерації, а й неплатежі, так звані кругові борги на ринку тощо. Так чи інакше, сторони опиняються в судах.

«Існує багато причин впливу позаправових факторів на прийняття рішення. Наразі в енергетиці дедалі більше рішень, де на суд впливає загальний інформаційний порядок денний, кон’юнктура, певне розуміння, що зараз головне – держава, критична енергетика. Відповідно, коли у нас опиняється справа, де є держава і енергетика, то очевидно, яким чином варто застосовувати правовий формалізм, щоб він ставав правовим реалізмом», – зазначила Ольга Савченко.

Експертка також навела кілька показових прикладів із судової практики в галузі відновлюваної енергетики.

Зокрема, справа, де виробник електроенергії з відновлюваних джерел звертається до державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення коштів за відпущену ним електричну енергію. Такі справи почали з’являтись наприкінці 2022 року і набули масового характеру у 2023 році. Це пов’язано з тим, що середній рівень розрахунків Гарантованого покупця від початку війни з виробниками, єдиними приватними інвесторами в галузі енергетики в державі, становив 50-55%.

Наразі таких справ близько 50 на різних стадіях.

Складність, як зазначила доповідачка, полягає в тому, що на ринку електроенергії НКРЕКП видало накази № 140 і № 206. Обидва вже втратили чинність, але один із них діяв до 1 травня 2024 року.

Вони встановлювали, що для того, щоби підтримати галузь, запроваджується обов’язковий відсоток рівня розрахунків, якого має дотримуватися ДП «Гарантований покупець». І розподіляється відсотково рівень розрахунків із коштів, які надходять на рахунки Гарантованого покупця за електроенергію виробників, залежно від джерела, яке генерує електроенергію.

Суть цього наказу полягала в тому, що потрібно встановити мінімальний відсоток розрахунків, якого має дотримуватися Гарантований покупець. І треба розподілити кошти таким чином, щоб галузі функціонували.

Коли справи почали потрапляти до суду, постало основне питання – застосування цих наказів. Українським законодавство чітко визначені зобов’язання держави на 100% розраховуватись із виробниками відновлюваної електроенергії. Зокрема, є постанова № 641 НКРЕКП, яка регулює порядок таких розрахунків.

Проте Гарантований покупець наполягав, що повинен платити 18%, а більше – якщо будуть кошти.

«Є ієрархія нормативно-правових актів, превалювання законів над розпорядчими актами Міненерго, але через певну кон’юнктуру в нас демонізована сфера відновлюваної енергетики, в також Гарантований покупець розповідав про відсутність коштів. Через ці речі суд почав сумніватися і з’явилися суперечності в практиці. Натомість Верховний Суд вказав, що такі накази жодним чином не звільняють Гарантованого покупця від виконання обов’язків щодо розрахунків», – зауважила Ольга Савчук.

Вона додала, що якщо говорити про кон’юнктуру та власні переконання, треба визначити, що має бути основним: захист держави чи захист інвестора, від якого залежить, чи буде взагалі енергетика працювати. Єдиний спосіб енергетичного сектору економіки вижити – це приватні інвестори. Ні держава, ні міжнародна фінансова допомога не в змозі забезпечити відновлення енергетичного сектору в тому обсязі, який нам потрібен.

На завершення сесії Олександр Строкань, партнер, керівник практики вирішення спорів Mitrax, розповів про судову практику щодо стягнення з рф шкоди, заподіяної воєнними діями.

Він погодився з попередньою спікеркою, що в судових спорах суди стають на бік держави.  Адже навіть коли ми говоримо про відшкодування шкоди, заподіяної рф, йдеться насамперед про відшкодування Україні. Але про український бізнес чи українських громадян не йдеться.

Як зазначив доповідач, українські суди ухвалили щонайменше 400 рішень щодо відшкодування шкоди, заподіяної російською агресією. І їх кількість зростає.

«Звертатись до суду однозначно потрібно. Всі ми знаємо про проблеми механізму реалізації вказаних судових рішень, але звертатися за відшкодуванням варто», – зазначив спікер.

За його словами, процесуальні особливості вказаної категорії справ полягають у відсутності необхідності сплати судового збору, а також ця категорія справ може слухатися за місцем проживання або реєстрації позивача. Ба більше, на сьогодні іншу сторону навіть не повідомляють, у зв’язку з розірванням дипломатичних стосунків із рф, про розгляд таких справ, лише опубліковують цю інформацію на ресурсі «Судова влада».

«Якщо хочете згодом легалізувати судове рішення за кордоном і звернути стягнення на майно рф, вам, як позивачу, необхідно самостійно виконати свій обов’язок щодо повідомлення іншої сторони. Зокрема, рекомендується надсилати у найближчі європейські посольства рф відповідні процесуальні документи, а також на відомі електронні адреси уряду рф, міністерств тощо», – зауважив Олександр Строкань.

Єдина проблема, з якою стикаються під час розгляду справ у цій категорії нині, існує в рамках господарського судочинства, коли бізнес звертається з позовом про відшкодування шкоди. Деякі суди відмовляють, говорячи про те, що рф не може бути відповідачем у господарському процесі, це виключно в компетенції судів загальної юрисдикції. Тому варто звертатися туди.

Такі ухвали варто оскаржувати в апеляційному порядку.

На що буде впливати розмір шкоди і можливість отримання судового рішення?

Моральну шкоду в кожному окремому випадку суд оцінює індивідуально, з урахуванням психоемоційних особливостей особи і страждань, яких вона зазнала. Як правило, це можуть бути висновки експертів, виписки про лікування, інформація, що людина є внутрішньо переміщеною особою, тощо.

В такому випадку слід звернути увагу, що люди часто просять захмарні суми. Розрахунку в цьому питанні немає. Суди передусім беруть до уваги досвід ЄСПЛ.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди, тут слід підтвердити факт завдання збитків. Водночас у позивачів можуть виникнути з цим проблеми через, наприклад, окупацію. Проте суд, послуговуючись навіть супутниковими знімками чи відеозаписами, доходив висновку про втрату особою житла і необхідність компенсації.

До уваги береться судова оцінна експертиза. Але також можуть братися до уваги, наприклад, правоустановчі документи.

Інформацію для подальшого відшкодування сьогодні можна подавати в «Дії». Тож все в руках самих позивачів. І стягувати з юридичних осіб рф потрібно.

Насамкінець експерт спрогнозував, що позивачі будуть звертатися з позовами до юридичних осіб, які безпосередньо пов’язані з рф (працюють із державними контрактами, уряд рф є бенефіціарним власником тощо). І будуть винесені судові рішення про фактичне стягнення збитків з таких юридичних осіб. Бажано, щоб майно цих юросіб було на території ЄС або інших держав – партнерів України. Це дасть можливість виконати позов, адже не буде застосовано міжнародний імунітет, який так бояться порушити всі країни.