Зменшення строків перебування судді на адміністративній посаді як запобіжник проявів корупції у суді

Олена Ситнік, суддя Великої Палати Верховного Суду

Для виникнення та процвітання свободи і держава, і суспільство мусять бути сильними.
Між страхом і гнітом деспотичної держави, з одного боку, та насильством і беззаконням,
що породжені бездержав’ям, з другого, пролягає вузенький коридор до свободи.

Як досягти цього на практиці?  Потрібно створити захист прав громадян
від усіх загроз, зокрема з боку держави, еліт чи інших громадян.

Д. Аджемоглу, Д. Робінсон «Вузький коридор»

Протягом усього часу існування незалежної України у ній більш чи менш інтенсивно провадиться судова реформа. Кожна влада, політична партія, політична та економічна еліти, громадські організації вважають за необхідне внести зміни до системи судоустрою, статусу суддів, до процесуальних законів.

Світ не стоїть на місці, він розвивається, і природно, що суспільство вимагає від судової влади відповідати таким змінам.

Водночас за усіх змін і перетворень необхідно пам’ятати лише одне, але засадниче питання: навіщо існує судова влада, яким чином досягти балансу між ефективним її функціонуванням та збереженням принципів незалежності та безсторонності.

Лише гармонічне поєднання відповідальності та гарантування прав носіїв судової влади є тим інструментом, який уможливлює дотримання владою та суспільством громадського договору, за яким кожна людина передає частину своїх природних прав державі задля безпечного життя та добробуту при забезпеченні дотримання її прав і свобод.

Судова влада і є тим чинником, який забезпечує існування вузького коридору до свободи.

Принципи незалежності

Як кажуть, виховувати, лікувати та судити може кожен. Чи так це? Напевно, що ні. Адже саме якість відправлення правосуддя у всіх її проявах і є реалізацією судовою владою своїх повноважень.

Правосуддя як діяльність судової системи – це не про права чи повноваження, це передусім про відповідальність кожного судді.

Водночас відповідальність нерозривно пов’язана з дотриманням принципу незалежності судді (суддів) під час здійснення правосуддя.

Незалежність суддів полягає в їх самостійності, відсутності будь-якого стороннього впливу та втручання, вирішенні суддею судового спору за своїм внутрішнім переконанням, не скутості під час здійснення правосуддя будь-якими обставинами, іншою (окрім закону) волею.

Така незалежність, з іншого боку, доповнюється низкою обмежень носіям суддівської влади, що необхідно, розумно, усталено.

Однак судова гілка влади є найбільш вразливою з усіх гілок влади, оскільки може відчувати на собі негативні наслідки як від діяльності законодавчої гілки влади, так і виконавчої, які мають у своєму розпорядження усі матеріальні та інформаційні ресурси держави.

Критика певних дій суддів, проступків має бути, оскільки контроль громадянського суспільства поширюється на всі гілки влади. Водночас треба розмежовувати, що є необхідним і допустимим контролем, а що є свавільним втручанням у діяльність самостійної гілки влади.

Суспільство і держава у цьому питанні мають бути єдиними, оскільки авторитет судової гілки влади і забезпечує існування демократії, бо протилежне відкриває дорогу тиранії.

За практики постійного обвинувачення суддів і судів, апріорі визнання їх недоброчесними і злочинними чи буде у будь-кого довіра до такого суду і такої держави?

Необхідна зміна тональності у засобах масової інформації, виступах державних діячів щодо судової влади та її носіїв.

Не треба забувати, що такий публічний пресинг судів та суддів може мати на меті і опосередкований вплив на суддів, втручання у здійснення правосуддя саме через формування громадської думки.

Однак якщо у державі відсутній арбітр для вирішення спорів усіх категорій, тоді вступає в силу хаос, самосуд, а в наших умовах це вже не «вигострить сокиру», а більш серйозно – може потягти дестабілізацію.

Чи є майбутнє у держави, законодавча, виконавча чи судова влада якої не дотримується принципів демократії? Напевно, що ні. І яскраві приклади такого ми пережили за нашого життя з розпадом Радянського Союзу.

Саме існування демократичної держави залежить від існування незалежної судової влади, яка має розглядати спори, пов’язані із дотриманням сторонами громадського договору своїх зобов’язань, не допускаючи як тиранії влади, законодавчої чи виконавчої, або її узурпації, так і беззаконня громадянського суспільства.

 Парламентська реакція

Світовими демократіями напрацьовані принципи і процедури відповідальності суддів. Про гарантії незалежності судової влади написано томи. Вона закріплена у Конституції України, деталізована в Законах «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя» та інших.

Наразі вчергове пропонується внести зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У проєкті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо запровадження додаткових процедур для зміцнення довіри суспільства до судової влади» (№ 9454) пропонується посилити кримінальну відповідальність суддів за вчинення корупційних правопорушень, відповідальність колективу суддів конкретного суду в разі вручення підозри одному із суддів, проходження такими суддями перевірки, зокрема, із застосуванням поліграфа.

У пояснювальній записці до законопроєкту № 9454 підставами його розроблення названі зміцнення довіри суспільства до судової влади та інститутів правосуддя у зв’язку з низьким рівнем довіри суспільства, те, що у засобах масової інформації регулярно з’являються повідомлення про окремі обурливі приклади негативної поведінки суддів, які порочать звання судді та підривають авторитет системи правосуддя в очах суспільства, повідомлення про ймовірне вчинення Головою Верховного Суду корупційних діянь.

Водночас виникає здивування від того, що цей законопроєкт став реакцією Верховної Ради саме на повідомлення про ймовірне вчинення Головою Верховного Суду корупційних діянь. Але жодних змін щодо порядку обрання голів судів, у тому числі і Верховного Суду, не пропонується.

Не зроблено аналізу впливу голови суду, незалежно від інстанції суду (першої чи касаційної), на колектив суддів, на формування складу делегатів до органів суддівського самоврядування, кандидатів у члени органів, які безпосередньо формують судову систему та мають визначальний вплив на кар’єру та долю кожного судді.

Рекомендації КРЄС

10 листопада 2016 року Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) оприлюднила текст висновку № 19 (2016) «Про роль голів судів».

У цьому висновку зазначено, що голови судів діють як «охоронці незалежності, безсторонності та ефективності суду», а ключовими повноваженнями голів судів є «представництво суду та своїх колег-суддів, забезпечення ефективного функціонування суду та, у такий спосіб, удосконалення служби суду суспільству, здійснення юрисдикційних повноважень.

Голови судів ніколи не мають вдаватись до дій чи вчинків, які можуть бути загрозою суддівським незалежності та безсторонності.

З одного боку, строк перебування на посаді повинен бути достатньо довгим, щоб набути необхідного досвіду та дати можливість реалізувати задуми щодо кращого надання послуг користувачам судів. З іншого боку, строк перебування на посаді не має бути занадто довгим, оскільки це може призвести до встановлення однакового заведеного порядку та слугувати бар’єром для запровадження нових ідей. КРЄС рекомендує знайти, відповідно до національного інституційного контексту, належний баланс між окресленими двома напрямками. Також треба зважати, що кожні вибори чи призначення голови суду будуть справляти певний вплив на відповідний суд».

Строки і повноваження

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає порядок обрання голів судів усіх рівнів, строк їхніх повноважень та порядок і можливість переобрання на вказані посади.

Так, голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники обираються на посади зборами суддів відповідного суду з-поміж суддів цього суду строком на три роки, але не більш як на строк повноважень судді, у порядку, визначеному законом. Суддя, обраний на адміністративну посаду, не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки поспіль, якщо інше не передбачено законом.

Голову Верховного Суду та голову касаційного суду обирають строком на чотири роки з правом обіймати відповідну посаду не більш ніж два строки поспіль.

Тобто гіпотетично, і ця гіпотеза підтверджена практикою, одна і та сама особа, суддя відповідного суду, може очолювати суд першої чи апеляційної інстанції фактично 6 років, Верховний Суд чи касаційний суд — 8 років відповідно.

Такий тривалий строк перебування на посаді та можливість його продовження і є тим чинником, який містить корупційний складник, уможливлює вплив на голову суду з боку окремих представників інших гілок влади, правоохоронних органів, бізнесових структур, а через нього і опосередковано — на суддів відповідного суду, оскільки саме голова суду може створити погані умови для конкретного судді, який нелояльний до нього.

Такий вплив може проявитися і у визначенні делегатів на конференцію чи з’їзд суддів, а відтак і на результати голосування таких органів суддівського самоврядування, що має наслідком формування відповідних виборних органів чи членів відповідних органів, таких як Вища рада правосуддя, Рада суддів України, які, очевидно, відіграють вирішальну роль у долі кожного конкретного судді та мають визначальний вплив на судову гілку влади у цілому.

На рівні Верховного Суду така ситуація є більш небезпечною, оскільки Голова Верховного Суду входить за посадою до складу Вищої ради правосуддя і має можливість безпосередньо впливати на рішення вказаного органу у його дисциплінарній практиці.

Історична ретроспектива

Після Революції гідності 8 квітня 2014 року були внесені зміни до Закону України № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», у статтю 20, щодо порядку призначення суддів на адміністративні посади.

Частина 2 статті 20 Закону № 2453-VI передбачала, що голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, секретарі палат апеляційного суду, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники та секретарі палат призначаються на посади строком на один рік шляхом таємного голосування із числа суддів цього суду, але не більш як на строк повноважень судді.

Суддя, призначений на адміністративну посаду у порядку, визначеному цією статтею, не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки підряд.

Пізніше від такого строку перебування на адміністративній посаді у суді законодавча влада відмовилася і під час прийняття нової редакції Закону «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 1402-VIII), передбачила строк перебування на адміністративній посаді суддею відповідного суду три і чотири роки, а фактично – шість та вісім років. Хоча очевидно, що саме короткі строки перебування судді на адміністративній посаді і є одним із тих запобіжників корупції у суді, які потрібні суспільству.

Назрілі зміни

Події останніх років, а це і події у місцевому суді м. Полтави, інших судах, мали би спонукати задуматися над питанням повноважень і строку перебування судді на адміністративній посаді.

Тим більше, що останні зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фактично делегували частину адміністративних повноважень голови суду керівнику апарату.

Водночас система організаційного та фінансового забезпечення органів судової влади також  потребує істотного реформування, оскільки значні кошти витрачаються на утримання Державної судової адміністрації та її територіальних органів. Хоча на рівні структури ВРП, апеляційних судів можуть бути сформовані відповідні управління чи визначено конкретну посаду, які і забезпечуватимуть організаційно та фінансово належне функціонування судів.

Крім того, колективи суддів фактично усунені від вирішення питання про призначення керівника апарату суду. Це питання погоджує виключно голова відповідного суду, що є ще одним чинником можливого впливу на конкретного суддю через організацію роботи апарату суду, як-от забезпечення технікою, папером, робочим місцем не тільки судді, але і його помічника чи секретаря.

Тому, враховуючи необхідність подолання такої ситуації, унеможливлення будь-якого впливу на суддів із боку голів судів, необхідно обмежити строк їхніх повноважень на вказаній посаді одним роком без права переобрання на повторний строк. Слід запровадити мораторій на зміни до відповідних положень.

Такий порядок повинен зберігатися щонайменше 5, а то і 10 років для напрацювання сталої традиції. Посилання на необхідність “заглибитись у справи” не є підставою для відмови від таких змін, оскільки функціонування суду забезпечується керівником апарату та апаратом відповідного суду. А регламенти, положення, якими унормовано роботу судової інстанції, доводяться до відома кожного судді відповідного суду, а отже, і обраний голова суду має бути з ними ознайомлений.