Закон бумеранга: історія процесуального протистояння правоохоронної та судової системи — блог адвоката Івана Яковчука

Широкого розголосу та резонансу набули події останніх днів, пов’язані з проведенням «невідкладних» слідчих дій (обшуку без дозволу слідчого судді) в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва за участю слідчих Державного бюро розслідувань.

Спробуємо розкрити такі питання:

• чи можна проводити обшуки в приміщенні суду?
• чи існує правова процедура отримання дозволу на обшук, чи відповідає вимогам КПК проведення обшуку без дозволу слідчого судді та чому це стає нормальною практикою?
• чи став Дніпровський райсуд м. Києва «жертвою» інституту слідчих суддів і чим закінчиться протистояння правоохоронної та судової системи?

Отже, перейдемо до суті.

Дніпровський райсуд Києва на сторінці у Facebook повідомляє (цитата): «9 січня 2024 року в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Пластова (колишня – Сергієнка Івана), буд. 3, де здійснюють свою діяльність судді Дніпровського районного суду м. Києва та апарат суду, заступником керівника другого відділу управління Головного слідчого управління Державного бюро розслідування Терьохіним Д.Г. за участю старших оперуповноважених та оперуповноваженого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, з 10 години 47 хвилин до 15 години 47 хвилин проведено невідкладний обшук без будь-якого судового рішення «у зв’язку з невідкладним випадком (пов’язаним із врятуванням майна)».

Статистична звітність Вищого антикорупційного суду за 2023 рік «Звіт про осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, та види покарань» за формою № 1-ПП ВАКС, затвердженою 10.01.2024, відображає, що за звітний період притягнуто до кримінальної відповідальності ВІСІМ суддів.

Вказане свідчить про те, що окремі представники судової гілки влади можуть бути причетні до кримінально-протиправних діянь. Посади суддів, згідно з приміткою до ст. 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII, віднесено до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а отже, проведення слідчих дій відносно окремих суддів у приміщеннях судів (із чітко дотриманою правовою процедурою) може вважатися виправданим.

Водночас порядок проведення обшуку визначається ч. 2 ст. 234 КПК України, яка декларує таке: «Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, – на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду».

Однак кожен правоохоронець, готуючись до проведення важливої слідчої дії, вживає заходів щодо недопущення витоку інформації та її розголосу зацікавленим особам. Задля досягнення вказаної мети в колах правоохоронців стало «популярним» проведення обшуків до прийняття ухвали слідчого судді, в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, яка надає право ввійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення.

Чи вважається винятковим випадком «відшукання, вилучення та здобуття речового доказу в кримінальному провадженні» та чи співвідноситься вказана підстава із винятковим випадком «врятування майна»? Це залишається дискусійним питанням та врегульовується судовою практикою.

Як свідчить судова практика, переважна більшість клопотань сторони обвинувачення про «легалізацію обшуку» задовольняється слідчими суддями, які фактично самоусуваються від виконання завдань, покладених на слідчих суддів, та обирають метод «пряника», а не «батога», чим щоденно нівелюють належну правову процедуру здійснення досудового розслідування та сприяють обмеженню прав людини всупереч Конституції України без вмотивованого рішення суду.

Не є винятком і слідчі судді Дніпровського районного суду м. Києва.

Ухвали слідчих суддів у вказаній категорії справ не підлягають апеляційному оскарженню, а аналіз їх змісту свідчить про переважно формальний підхід до розгляду клопотань сторони обвинувачення, відсутність належного обґрунтування неможливості отримання ухвали слідчого суддів перед обшуком, відсутність обґрунтованості проведення «невідкладного обшуку», що в сукупності призводить «до прийнятності подібної процесуальної поведінки» та відсутності негативних процесуальних наслідків для сторони обвинувачення.

Тобто правовий нігілізм під час розгляду клопотань щодо «легалізації обшуків» став нормою для більшості слідчих суддів, що, як виявилося, стало ведмежою послугою. (Вислів «ведмежа послуга» означає допомогу, яка в підсумку заподіяла шкоду, а не принесла користь. Однак про злий намір мова не йде. Помічник діє з благих намірів і не розраховує перетворитися на джерело неприємностей. Але через власну недалекоглядність, а часом і дурість він не розв’язує проблему, а тільки посилює її.)

Через відсутність належного судового контролю правоохоронці почали користуватися «невідкладними обшуками» як зручним механізмом, від якого постраждали самі ж представники Феміди.

Як свідчить повідомлення Дніпровського райсуду Києва на сторінці у Facebook, останні б’ють на сполох (цитата):

«11 січня 2024 року зборами суддів Дніпровського районного суду м. Києва прийнято рішення щодо звернення до Вищої ради правосуддя, Ради суддів України та Офісу Генерального прокурора із заявою про втручання в діяльність суду щодо здійснення правосуддя.

Крім того, зборами суддів Дніпровського районного суду м. Києва підтримано звернення судді Іваніної Ю.В. до Вищої ради правосуддя з приводу незаконного втручання в її діяльність щодо здійснення правосуддя».

Отже, тепер оцінку вказаному «невідкладному обшуку» буде надавати не лише слідчий суддя місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває орган досудового розслідування, з ініціативи ДБР та/або ОГП, але й Вища рада правосуддя, Рада суддів України та Офіс Генерального прокурора – з ініціативи процесуальних опонентів.

Таке процесуальне протистояння правоохоронної та судової системи повинне було виникнути рано чи пізно, його вирішення має стати початком узгодження правової процедури проведення обшуків з КПК України, оскільки згідно зі ст. 1 Конституції Україна є правовою державою, а вигодоотримувачем від цього стануть звичайні люди.

Це важливо та можливо у площині того, що до повноважень слідчих суддів належить здійснення в порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України). Через недобросовісне виконання вказаних повноважень почав діяти закон бумеранга, який, на щастя, має зворотну дію.

Блог — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Як незалежне видання, «Юридична практика» може публікувати статті, що мають дискусійний характер або стосуються тих чи інших спірних питань. Точка зору редакції “ЮП” може не збігатися з поглядом автора блогу.