Види збитків та галузеві особливості відшкодування шкоди: фахове обговорення

II конференція «Відшкодування шкоди заподіяної внаслідок війни» завершилася сесією про види збитків та галузеві особливості відшкодування шкоди.

Модераторами сесії став Олексій Менів, партнер АО «Шкребець і Партнери». Він зауважив, що позаяк адвокатське об’єднання, в якому він працює, розташоване в Харкові, підняті питання особливо чутливі. Зокрема, як зауважив модератор, на літо 2023 року в місті нараховувалося близько 5 тис. прямих влучань в різні будівлі. Тож проблема відшкодування збитків стає дедалі актуальнішою.

Про нюанси відшкодування шкоди у сфері енергетики розповів Максим Юрков, директор із правових питань НЕК «Укренерго». Експерт зауважив, що з вересня 2022 року об’єкти «Укренерго» стали основною ціллю росіян, які намагалися створити в Україні блекаут. Зафіксовано більш ніж 240 влучань в підстанції та інші об’єкти енергетичної інфраструктури. На жаль, серед працівників Укренерго є загиблі.

А оскільки зміни в розташуванні енергетичних об’єктів, які до того ж будувалися дуже давно, не відбулося, росіяни знали, куди саме завдавати ударів.

Щодо специфіки відшкодування Максим Юрков зазначив: «У компанії є досвід відшкодування, ми всередині процесу за кримські активи з рф. Процес, як інвестиційний спір, триває за угодою про захист взаємних інвестицій. Як і наші колеги з інших компаній, ми намагаємося отримати позитивний результат. Є певні зрушення, але ми розуміємо, що шкоду, заподіяну внаслідок збройної агресії, не буде відшкодовано в цьому напрямі».

Специфіка в енергетичні сфері також полягає в тому, що удари по енергетичних об’єктах завдають не лише прямої шкоди, а й додаткової. Адже відновлення енергопостачання також потребує ресурсів.

Але основна проблема, як зазначив експерт, полягає в тому, що наразі не існує реального механізму виставити росіянам рахунок за завданні збитки. Тому сьогодні всі роблять, що можуть: збирають докази, складають акти тощо.

Максим Юрков також звернув увагу на співпрацю з міжнародними організаціями, відзначивши, зокрема, підходи Міжнародного кримінального суду. Певний хаб щодо захисту інтересів компаній, які зазнали шкоди, створили європейці. Туди надійшло вже більш ніж 50 звернень від міжнародних компаній.

Втім, як зазначив доповідач, компанії очікуватимуть певних дій від держави. А юристи шукають шляхи вирішення проблеми вже зараз.

Якою є ситуація з визначенням розміру реальних збитків унаслідок втрати, пошкодження чи знищення культурних цінностей, спричинених збройною агресією рф, розповіла Наталя Ковтюх, судовий експерт-оцінювач культурних цінностей, завідувач відділу мистецтвознавчих досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Експерт наголосила, що великих руйнувань та пошкоджень зазнали не лише будівлі музеїв, а й колекції. І ці збитки теж потрібно обраховувати. З огляду на це вона звернула увагу на розроблену Фондом держмайна та Мінекономіки методику визначення збитків підприємств від агресії рф. Зокрема, на розділ 8, який має одну сторінку і не містить жодної конкретики, тому потребує допрацювання.

Наталя Ковтюх також зауважила, що цифри не враховують вартості рухомих речей, що розміщені в будівлях, вартості ікон, фресок тощо. Так, в Харкові знищені дві наукові колекції, зокрема українських ґрунтів та зерна. Подібні колекції мають як наукове, так і культурне значення.

Музеї потребують механізму для розрахунку упущеної вигоди, адже значна частина з них не працює.

Викрадені і вивезені до рф предмети з музейних колекцій повернути дуже важко. Але робота з фіксування триває, і експерти, як зауважила пані Ковтюх, намагаються бути в діалозі з Фондом державного майна та культурним середовищем.

Ганна Юдківська, партнер Equity, розповіла про особливості відшкодування збитків у практиці ЄСПЛ. Вона відзначила створення Реєстру збитків, який має допомогти Україні в ЄСПЛ обґрунтувати вимоги щодо справедливої сатисфакції. «Наразі на розгляді ЄСПЛ 10 міждержавних справ, поданих Україною проти рф. Деякі з них об’єднані, є окремі рішення. І є тисячі індивідуальних скарг про порушення, що чекають на відповідний розгляд. Ці речі пов’язані, і спочатку суд розгляне міждержавні справі, де, найімовірніше, визначить, яким чином надаватиметься компенсація, і потім перейде до розгляду індивідуальних заяв», – зазначила екссуддя ЄСПЛ.

Яким є теоретичне підґрунтя і яким чином суд підходитиме до розгляду подібних питань, Ганна Юдківська проаналізувала на конкретних справах. В контексті порушення державою зобов’язання відшкодувати за міжнародною правовою нормою вона згадала міждержавну справу «Кіпр проти Туреччини», де суд вперше вказав, що стаття 41 Конвенції щодо відшкодування застосовується до міждержавних справ. Але питання, чи є виправданим надання справедливої сатисфакції державі-заявником, буде оцінюватися судом в кожній конкретній справі.

У цій справі Кіпр подав скаргу щодо двох об’єктивно ідентифікованих груп осіб. Одна – щодо зниклих безвісти, інша – щодо мешканців анклаву греків-кіпріотів, чиї права були порушені під час вторгнення Туреччини. Кіпр вимагав компенсації. Взявши до уваги всі відповідні обставини справи, оцінивши на засадах справедливості, суд присудив уряду Кіпру 30 млн євро компенсації моральної шкоди родичам зниклих безвісти осіб (приблизно 20 тис євро на кожного) і також 60 млн євро компенсації шкоди, заподіяної мешканцям кіпрського анклаву. Ці кошти уряд мав розподілити між жертвами окремих порушень.

Погана новина, як зауважила пані Юдківська, полягає в тому, що це рішення ЄСПЛ було ухвалено у 2014 році – через 40 років після того, як Туреччина вторглася на північний Кіпр. Але разом із цим Туреччина відмовилася виконувати рішення суду.

Та ключовим моментом у рішенні суду, як зауважила експерт, було те, що держава-заявник подала вимогу щодо достатньо точної та об’єктивно визначеної групи осіб, які стали жертвами порушень.

Також вона навела як приклад дві індивідуальні заяви в ЄСПЛ, які стосувалися конфлікту в Нагорному Карабасі 1992 року, коли ані Вірменія, ані Азербайджан ще не були підписантами Конвенції і жодна з держав не запроваджувала механізму відшкодування.

Ще одна справа, на яку звернула увагу Ганна Юдківська, – «Грузія проти росії». Після того як рф окупувала Південну Осетію, шкоди зазнавали серед іншого й мешканці буферної зони. І тут для суду також важливі достатні докази.

Суддя Харківського апеляційного суду Віктор Яцина присвятив свій виступ особливостям судового керівництва в цивільних справах щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок російської агресії.

Передусім суддя зауважив, що сьогодні постають виклики воєнного часу, і порушив питання, чи поставлена загалом перед судами місія щодо відшкодування шкоди, чи є інституційна можливість в українських судах захистити порушені права та інтереси потерпілих осіб від російської агресії.

На думку Віктора Яцини, сьогодні найбільші виклики воєнного часу – це:

• процесуальні перешкоди у доступі до суду;
• проблеми визначення предметної та територіальної компетенції суду (підсудність спору);
• забезпечення права на справедливий суд та ефективний захист порушеного права;
• проблеми дотримання розумних строків розгляду справ, запобігання зловживання правом;
• фактична нерівність сторін;
• виклики стосовно міжнародного визнання рішень національних судів.

«Принцип судового керівництва в законодавстві прямо не зазначений, але імпліцитно він присутній в нормах цивільного процесуального права, – зауважив суддя. – І функціонально визначає активну процесуальну роль суду у сфері реалізації своїх дискреційних повноважень, спрямованих на керування судового процесу з метою досягнення основного завдання цивільного судочинства – справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду й вирішення цивільних справ для ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави».

Судове керівництво, за словами Віктора Яцини, також виявляється в тому, що суддя скеровує розгляд справи на забезпечення пропорційності використання процесуальних засобів сторонами, що може бути вкрай важливим, залежно від складності справ, а також контролює та регулює рух цивільного процесу для досягнення мети судочинства – справедливого розгляду й вирішення приватноправових спорів. Тож судове керівництво балансує між приватними інтересами та публічними. А дотримання цього принципу якраз і вимагається від суду.

Викликом суддя назвав дотримання принципу змагальності сторін у справах, де відповідачем є рф, оскільки він фактично відсутній. Водночас суд має з’ясування об’єктивну істину, і національні суди перебувають перед вимогою не порушувати публічний порядок, інакше рішення українських судів не буде визнано в іноземних юрисдикціях.

Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість:

• керує перебігом судового процесу;
• сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
• роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій;
• сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК;
• запобігає зловживанню учасникам судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків (ч. 2 ст. 12 ЦПК).

Доповідач також звернув увагу на зміни в процесуальному законодавстві, адже відповідно до новацій діє і суд. Зокрема, основні напрями реалізації принципу судового керівництва містять ч. 5 ст. 12, ст. 214 ЦПК.

«Принцип судового керівництва взаємодіє з іншими принципами цивільного судочинства та слугує реалізації основних принципів цивільного судочинства під час здійснення судом дискреційних повноважень у межах відповідних судових проваджень з метою виконання завдання цивільного судочинства», – пояснив суддя.

Щодо дискреції суду служитель Феміди зауважив, що вона поділяється на три типи: імперативний, інтерпретаційний та диспозитивний. Кожен із цих типів має свій характер, що також має значення для підсудності.

Досвідом фіксування шкоди, заподіяної агресією рф «Метінвесту», поділилася Наталя Щербакова, начальник відділу адміністративного судочинства, взаємодії з КО та ПО ТОВ «МБС» (група “Метінвест”).

«Поки законодавець та міжнародна спільнота обговорювали ймовірні юрисдикції, в яких мають відбуватися такі судові процеси, на першому етапі перед нами постало питання підготовки, збирання та фіксування доказів, які в майбутньому стали основою таких позовів проти країни-агресора», – зазначила доповідачка. Вона додала, що наразі на національному та міжнародному рівні можна виокремити два можливі шляхи відшкодування збитків: стягнення збитків в судовому порядку в національному суді, а також звернення з позовом до ЄСПЛ. Проте жоден із них не є універсальним, який би забезпечував відшкодування збитків.

Водночас особливої важливості набувають докази. І окрім допустимості і належності, доказ повинен мати певну фізичну форму та підтверджувати певні факти. Саме тому першочерговим завданням є збір доказів, які можна підтвердити якимись документами. Адже з часом докази можуть бути втрачені або знищені.

У нас не було жодного законодавчого акта, яким було би передбачено повний та чіткий порядок фіксування шкоди, заподіяної внаслідок саме військової агресії, а постанови КМУ мають різні сфери поширення. Не існує чіткої відповіді, яким саме органом може бути проведена така фіксація доказів. Яким вона може здійснюватися на окупованих територіях, а відповідно, і яким чином розраховувати завдані збитки.

«Зважаючи на неможливість створення комісії за участі державних органів, які нам відмовляли, посилаючись на те, що неможливо здійснювати огляд об’єкта через бойові дії,  ми вирішили створити робочі групи та комісії на кожному з підприємств, до складу яких увійшли представники фінансової служби, профільні фахівці, представники дирекції охорони праці та, звісно, керівники, які очолювали комісії», – поділилася Наталя Щербакова.

Згодом був розроблений локальний нормативний акт – інструкція щодо фіксації руйнувань та пошкоджень об’єктів власників майна

Експерт порадила такий зміст та форму акта фіксації шкоди:

1. Складення переліку майна із зазначенням його балансової вартості.
2. Визначення координат знаходження майна за допомогою Google Maps.
3. Підтвердження права власності на майно шляхом зазначення в акті наявних правоустановчих документів, договорів оренди та інші.
4. Опис подій, а також причинно-наслідковий зв’язок подій та наслідків, що настали.
5. Висновки щодо причин втрати майна та контролю над ним.
6. Відомості, що були отримані на запити щодо втрати контролю щодо майна.
7. Інформація про публікації у ЗМІ щодо подій.
8. Додатки, що підтверджують обставини викладені у акті.

Наталя Щербакова також зупинилася на перевагах та недоліках положень розробленої Мінекономіки та Фондом держмайна Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих агресією рф. А на завершення зазначила: «На сьогодні в результаті кропіткої праці великої команди нами були зібрані докази, що зафіксовані у понад 1700 актах, які у майбутньому ми будемо використовувати в судових процесах, спрямованих на стягнення шкоди, заподіяної підприємствам компанії «Метінвест»!».

Альона Карпенко, начальник юридичного департаменту Lifecell, розповіла про особливості доказової бази в спорах про відшкодування завданих війною збитків у сфері електронних комунікацій.

Представниця мобільного оператора зауважила, що, попри заподіяну шкоду, компанія проводить роботи з відновлення обладнання. Зокрема, після деокупації територій фахівці ремонтують базові станції, подеколи у співпраці з саперами.

За інформацією пані Карпенко, за час повномасштабного вторгнення пошкоджень зазнали близько 900 базових станцій в 11 областях, з яких близько 60% перебували або перебувають на окупованій території.

Компанія прийняла рішення збирати докази, щоб далі йти до суду і, як зауважила доповідачка, подаватиме позови проти рф.

Що саме має доводити позивач в суді – доповідачка порадила таке:

• підтвердити право власності на майно на момент початку повномасштабного вторгнення;
• довести факт повного знищення або часткового пошкодження майна;
• довести факт обмеження права власника володіти та розпоряджатися майном, що розташоване на тимчасово окупованій території;
• підтвердити незалежною оцінкою або експертизою вартість майна.

Сьогоднішня специфіка телекомунікаційних послуг полягає в наявності великої кількості пошкодженого майна. Відповідно, доводити заподіяння школи потрібно щодо кожної базової станції, і це величезний обсяг роботи.

Попри те що відновлення відбувається за першої можливості, до його початку важливо здійснити фотофіксацію пошкоджень, скласти доповідні записки, створити інвентаризаційні описи робочими комісіями.

Процес збирання документів ускладнює широка географія пошкоджень, адже це потребує комунікації, в т.ч. з держорганами, архівами тощо.

Насамкінець доповідачка поділилась корисними лайфхаками, які можуть стати у пригоді:

• визначити стандартний набір документів для кожної з категорій майна;
• визначити осіб, які мають надати необхідну інформацію;
• зробити тестовий збір документів на невелику кількість майна;
• створити інструменти для відстежування надання інформації;
• проводити регулярні статус-update;
• встановити реалістичні дедлайни.

Завершила сесію Юлія Суха, адвокат, доцент кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету ім. Івана Франка, яка виступила з доповіддю «Особливості відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням об’єктів електронних комунікаційних мереж».

Звертаючись до національних механізмів відшкодування збитків, доповідачка виокремила два: подання заяви про вчинення кримінального правопорушення (пошкодження майна тощо) та звернення з позовною заявою до рф про стягнення збитків. Ще одним механізмом може бути включення в Реєстр збитків, але, за словами експертки, цей механізм недієвий, адже базові станції не є рухомим майном.

Вона також звернула увагу на те, що подеколи виникають питання, чи належить підприємство або пошкоджений об’єкт до критичної інфраструктури.

Оскільки оператори мобільного зв’язку віднесено до надавачів критичних послуг, це важливо в межах кримінальних проваджень, адже впливає на правову кваліфікацію злочину. Судова практика щодо пошкоджень об’єктів електронних комунікацій вже існує.

Також доповідачка проаналізувала стягнення збитків на підставі рішення національних судів, де важливим є предмет позову. І варто розуміти, чи можливе виконання такого рішення за кордоном.