ВП ВС вказала, за яких умов арбітражне застереження поширюється на іншу особу, яка стала гарантом виконання зобов’язання

На гаранта, який взяв на себе всі зобов’язання покупця за контрактом, поширюється дія арбітражного застереження як умови контракту.

На цьому серед іншого наголосила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 1 листопада 2023 року у справі № 910/3208/22.

За обставинами справи

Завод звернувся в господарський суд із позовом до ТОВ, в якому просив стягнути суму основного боргу та неустойки за контрактом постачання товару, укладеним заводом та іноземною компанією.

Позов обґрунтовував тим, що за додатковою угодою до контракту з постачання товару ТОВ як гарант взяло на себе всі зобов’язання покупця (іноземної компанії), що випливають із контракту, з урахуванням усіх змін та доповнень до контракту, як наявних, так і майбутніх.

Також основний контракт містив арбітражне застереження, що будь-які спори, що виникають із нього або в його межах, підлягають вирішенню в арбітражі згідно з Арбітражними правилами Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA Arbitration Rules Nо. 125).

Господарський суд залишив без розгляду позов заводу, встановивши, що сторони контракту з урахуванням додаткової угоди уклали арбітражне застереження, яке є дійсним, не втратило чинності та щодо якого сторони не встановили неможливості його виконання.

Це рішення скасував апеляційний господарський суд, вказавши, що додаткова угода до контракту є окремим договором, який не містить арбітражного застереження.

Висновки ВС

Велика Палата ВС задовільнила касаційну скаргу ТОВ та скасувала постанову апеляційного суду, а рішення господарського суду залишила в силі, акцентувавши таке:

• передбачене контрактом арбітражне застереження є умовою, погодженою сторонами, та умовою, яку прийняв відповідач, уклавши додаткову угоду до контракту;
• за усталеною практикою Європейського суду з прав людини добровільна відмова від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі “Suovaniemi and others  v. Finland”, заява № 31737/96, 23.02.1999), тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме собою не становить неприйнятного обмеження доступу до суду;
• спір, який виник із приватноправових відносин з іноземним елементом між юридичними особами, зареєстрованими в Україні, може бути переданий на вирішення іноземного арбітражу за положеннями Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, Законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про міжнародний комерційний арбітраж», з урахуванням обмежень, які встановлює внутрішнє законодавство, зокрема норми процесуального закону про виключну юрисдикцію українських судів

«Включення сторонами до договору арбітражного застереження як умови має як результат поширення дії цього арбітражного застереження і на правовідносини за цим договором за участі іншої особи, яка вступила у ці правовідносини як сторона, взяла на себе відповідні права та обов’язки сторони цього договору, і водночас сторони не припиняли дії арбітражної угоди, не виключали певний спір з-під її дії, не позбавляли її обов’язкової сили для такої сторони, і арбітражна угода не втратила чинності внаслідок інших обставин», — виснувала ВП ВС

ВП ВС зауважила, що суди не встановили, а сторони у справі не посилались на те, що вони припинили арбітражну угоду, виключили її поширення на спори з участю ТОВ або що вона іншим чином втратила чинність чи не має обов’язкової дії для ТОВ.

Тож визнала правильним висновок господарського суду про те, що арбітражна угода, яка передбачає вирішення спорів за Арбітражними правилами Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами, поширюється і на спір за участю ТОВ стосовно виконання контракту.

Також читайте: «Найчастіше скарги надходять від суддів
через неявку адвокатів у судові засідання» —
Володимир Поліщук, голова КДКА Київської області