Вектори розвитку інституту неплатоспроможності в Україні визначали учасники дискусії на VI Форумі з реструктуризації та банкрутства

У Києві проходить VI Форум із реструктуризації та банкрутства — головний майданчик для обміну думками фахівців у сфері відновлення платоспроможності, організований газетою «Юридична практика». Цього року форум підтримали партнери: генеральний — EQUITY, експертний — «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери», професійний — L.I.Group та стратегічний — ADER HABER.

Олег Маліневський, партнер EQUITY, відкриваючи першу дискусію щодо напрямку розвитку ринку, зауважив, що сьогодні проходить уже шостий такий захід:

«За роки проведення Форуму з реструктуризації та банкрутства наше життя дуже змінилося. Те, що ми обговорювали на перших заходах, стало реальністю: ми маємо окремий Кодекс із процедур банкрутства, окрему самоврядну професію».

Тому зараз можна говорити, що питання відновлення платоспроможності йдуть шляхом розвитку. А куди саме веде цей шлях, Олег Маліневський запросив висловитися учасників дискусії.

Говорячи про питання платоспроможності державних підприємств, Даніїл Федорчук, директор із правових питань ДК «Укроборонпром», к.ю.н., доцент, зазначив, що, принаймні на основі цього консорціуму, треба розуміти, що всі державні підприємства успадковані з часів СРСР або ще доімперських часів. Колись вони забезпечували весь СРСР і партнерів Варшавського договору. Наразі Україні такі потужності, площі, цехи фізично не потрібні, але їх утримання потребує коштів.

«Проте щойно ти запропонуєш продати якісь частини старих підприємств — чекай кримінального провадження і виклику на допит», — з сумом зауважив пан Федорчук.

Тим часом Українські оборонні підприємства перепрофілюються, поступово заходять на імпортозаміщення, однак уже не користуються комплектованням із Росії. Водночас запущено процес відмови Укроборонпрому від усіх підприємств, які вже не працюють на оборону (18 уже передано Фонду державного майна).

Водночас у процесі банкрутства перебувають 13 підприємств консорціуму (з них 7 — на непідкронтрольних територіях). І для консорціуму тривалі банкрутства і мораторії становлять ще більшу загрозу. Проте такі рішення прийняла держава.

«Дуже часто держава просто не хоче ухвалювати непопулярні рішення, наприклад, закрити підприємство і віддати майно на продаж, або виплатити борг, або простити, і просто консервує ситуацію мораторіями, деякі з них тривають уже десятиліттями», — пояснює ситуацію Даніїл Федорчук.

На його особисту думку, треба було б забезпечити, щоб підприємства в процедурі банкрутства могли виплачувати хоча б ті борги, з якими можуть розрахуватися, у відсотках до прибутку за період, а не накопичувати їх. Інша проблема — обов’язок керівника протягом місяця від моменту, коли підприємство втратило змогу заплатити за всіма зобов’язаннями, подати заяву про банкрутство. Це автоматично робить підприємство неблагонадійним для контрагентів, з ним розривають контракти, і воно заходить у замкнене коло банкрутства.

«Нам треба популяризувати процедури банкрутства як спосіб вибратися з боргової ями», — закликала колег Наталія Тищенко, керуючий партнер ЮК Nobili, наводячи приклади з практики, коли арбітражного керуючого сприймають як мародера.

Вона висловила також думку, що реформа системи відновлення платоспроможності не запрацювала — система чинить опір, ще й досі дуже сильно популяризують схему ухилення від боргів через так звані «ями». Адже ще побутує думка, що борги платять тільки слабаки. Тому Кодекс та інші норми щодо процесу відновлення платоспроможності має бути зорієнтовано на забезпечення інтересу кредитора, який вклав кошти і не може їх ні повернути, ні отримати дивіденди. Хай там що, на думку пані Тищенко, вина за неплатоспроможність має бути насамперед на боржникові, який умисно чи з необережності ухвалив рішення, які завели компанію у складний фінансовий стан.

Наталія Тищенко зупинилася на проблемі виплати винагороди арбітражному керуючому. Зокрема, вона вважає, що вирішення питань компенсації коштів має покладатися на особу, яка ініціює банкрутство. Тобто на того, хто найбільш зацікавлений у процесі.

«Я ніколи не вважала, що арбітражний керуючий не може бути повністю незалежним. Це міф, від якого варто відмовитися на користь конструктивної роботи», — каже Наталія Тищенко.

Звернути увагу на потенціал інститутів реструктуризації закликала Ірина Кальницька, партнер GOLAW. На її думку, коли йдеться про борги, чомусь говорять більше про банкрутство, тимчасом як реально можна було б борги реструктурувати. Проте це потребує пильності кредиторів та їх юридичних радників. Найперше треба слідкувати за тими активами, які передано як забезпечення, завжди перевіряти інформацію, яку отримують від боржника. Насамперед перевіряти їх фінансовий стан (можливо, там не буде навіть формальних ознак неплатоспроможності) та об’єкти застави чи інше забезпечення.

«Найчастіше українські компанії вважають, що кредити іноземним банкам не обов’язково повертати», — поділилася цікавим спостереженням пані Кальницька. Адже дуже часто вони, розуміючи складність доведення будь-чого в Україні, списують борги як безнадійні.

Попри те що Кодекс є прокредиторським, сама процедура банкрутства неефективна для кредиторів. Тому треба намагатися задовольнити свої вимоги до боржника до початку цієї процедури.

«Працювати над реструктуризацією треба починати, щойно уклали договір із контрагентом, до того як боржнику вдасться заскочити в процедуру банкрутства, з якої повернути вже нічого не можна», — порадила Ірина Кальницька.

Продовжив розмову про перспективи реструктуризації Юрій Моісеєв, радник ЮК L.I.Group. Він навів статистку очищення від безнадійних боргів банків, зауваживши, що в 97 % випадків кейси з реструктуризації були успішними та дали змогу вивільнити значні кошти, запустивши їх у роботу. Водночас цим користуються великі компанії з різних сфер. Такі процедури мають гарантії: законодавець передбачив, що договори, укладені в рамках реструктуризації, не може бути переглянуто в разі подальшого банкрутства.

«Головне в цьому – спільне бажання сплатити борги й отримати виплати, хоч і на інших умовах», — вважає Юрій Моісеєв.

Однак самі договори не є простими, вони потребують проведення ретельної оцінки незалежними експертами. Водночас за новим Кодексом потрібні заяви про затвердження плану санації. На думку спікера, популярність цього інструмента буде зростати відповідно до того, як буде формуватися судова практика, зокрема на рівні касаційної інстанції (і перше таке рішення є), щодо затвердження досудової санації судом. Проте пан Моісеєв закликав спільноту виступити проти змін законодавства до того моменту, як напрацюється стала практика, яка дасть змогу оцінити результати.

«Попри очікування, процедура ініціювання банкрутства особливо не спростилася, але суттєво подорожчала, — оцінив зміни за Кодексом Олександр Удовиченко, радник ADER HABER, к.ю.н. – Це стосується і застави коштів для арбітражного керуючого: додався судовий збір, який сплачується як за справи позовного провадження, коли такі вимоги розглядаються в рамках банкрутної справи».

Водночас спікер звернув увагу на беззаперечний позитив від переведення реалізації банкрутного майна на електронні торги — більше немає можливості таємного продажу за безцінь своїм. Також позитивним трендом є поєднання в одну справу всіх спорів за участю банкрута або щодо його майна.

Решта висновків не такі оптимістичні. Строки розгляду справ не скоротилися, хоча боржнику вже не цікаво переховуватися, є інші способи затягування. Усе це вчиняється для того, щоб кредиторам стала нецікавою справа.

Крім того, нові процесуальні правила поки що проходять апробацію, а тому розгляд окремих питань гальмується формуванням судової практики з процедурних питань. І хоча є надія, що це матиме позитивні наслідки в майбутньому, однак значно затягується розгляд конкретних справ.

Тому певні зміни Кодексу вже потрібні, і саме в процедурних аспектах. Наприклад, пан Удовиченко запропонував спростити перехід від реструктуризації та санації до ліквідації у випадку, коли відновлювальні процедури виявилися неефективними.

Володимир Клименко, голова наглядової ради ПАТ «Українська інноваційна компанія», розповів про власний досвід відновлення платоспроможності банку. Попри те що банк (ідеться про «Укрінбанк») довів незаконність свого виведення з ринку, відновити банківську діяльність не змогли. Водночас компанія зайшла в процедуру банкрутства задля того, щоб розрахуватися з боргами. Показово, що компанія добровільно виплатила півтора мільярда гривень фізичним особам, що мали депозити понад 200 тисяч, які відшкодував їм Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. А коли дійшли до кредиторів і боржників — юридичних осіб, виявилося, що їм вигідно працювати саме з Фондом.

Хоча відновити роботу банку нереально наразі, так само як і повернути борги боржників банку, компанія намагається вести діалог із державою, щоб провести цивілізовані процедури. І довести, що банкрутство може бути ефективним і для боржника, і для кредиторів.

Окремо пан Клименко висловив сподівання, що йому вдасться пролобіювати можливість відновлення фінансової діяльності його банку, з огляду на те що у світовій практиці є юрисдикції, де це можливо.

«Ми зможемо відкрити новий банк в Україні, проте ми б хотіли не втратити нашу історію, адже «Укрінбанк» був першим комерційним банком, і сьогодні понад 800 тисяч фізичних та юридичних осіб є його акціонерами», — зауважив пан Клименко.

“Усі мають домовитися, це головний принцип ефективного відновлення платоспроможності”, – підсумував доповіді колег Олег Маліневський. Він зазначив, що спікери зробили оптимістичні прогнози для процедури банкрутства, адже вона повинна бути шляхом відновлення платоспроможності та економічної діяльності, а не кінцевим пунктом для розвитку бізнесу.