ВАКС та санкційне судочинство: динаміка практики — блог Володимира Ващенка

 Згідно з рішеннями Великої Палати ЄСПЛ національні суди при розгляді санкційних справ зобов’язані встановити ключові обставини справи та перевірити наявність достатніх та належних підстав для застосування санкцій державними органами.

Проте у санкційному судочинстві законодавець призначив Вищий антикорупційний суд (ВАКС) органом, який не перевіряє чуже рішення, а за поданнями Міністерства юстиції приймає рішення про застування такої санкції як стягнення активів в дохід держави. Тобто, ВАКС виступає суб’єктом відповідних владних повноважень.

На даний момент ВАКС у першій інстанції розглянув вже більше 30 справ за позовами Міністерства юстиції про застосування цієї виключної санкції. Доробок Апеляційної палати дещо скромніший – 8 опублікованих постанов по суті спору.

Проте покладання на ВАКС не властивої судовій владі ролі та офіційних повноважень створило низку викликів і для першої інстанції, і для Апеляційної палати – щодо строків розгляду справи, щодо стандарту доказування, щодо строку звернення до суду, щодо дії закону у часі з урахуванням ст. 58 Конституції України.

Відповідна судова практика у санкційних справах, ні у першій інстанції, ні у Апеляційний палаті ВАКС не була однозначною та послідовною. Різні судові колегії викладали власну позицію, а окремі судді писали особливі думки. При цьому у даній категорії справ не передбачено касаційне оскарження. Тому Верховний Суд не може переглядати ці справи та виконувати функцію забезпечення єдності судової практики.

Однак, все ж таки не можна не зазначити окремі вироблені підходи та тенденції.

Санкційні справи – адміністративні справи незначної складності?

Кодекс адміністративного судочинства (КАС України) відносить санкційні справи до так званих термінових справ, для яких встановлені скорочені строки та особливості розгляду.

Закон від 13.07.2023 р. № 3223-IX вніс зміни до КАС України, якими збільшив строки розгляду справ з 10 до 30 днів першою інстанцією та з 5 до 15 Апеляційною палатою Водночас судові колегії і до цих законодавчих змін обґрунтовували (цитата) необхідність виходу за встановлені строки об’єктивними факторами, які пов’язані з значною кількістю учасників справ, складністю справи, кількістю матеріалів, які мав дослідити суд, кількістю і природою активів,  значенням питання, порушеного у позові.

Законодавчо визначений строк для розгляду цієї справи такої категорії не зміг би забезпечити повноту і об’єктивність судового розгляду, повноцінну змагальність.

Однак, посилання на складність та об’єктивні фактори логічно суперечать загальному процесуальному рішенню розглядати справи за правилами спрощеного провадження. Адже за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (ч. 1 ст. 257 КАС України).

То чи є санкційні справи, які пов’язані із втручанням у право власності та позбавленням права власності, справами незначної складності? Вочевидь, що ні.

Оцінка доказів та стандарт доказування

За загальними правилами статті 90 КАС України адміністративний суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

У санкційних же справах суд ухвалює рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно із сукупністю доказів іншої сторони (ч. 6 ст. 283-1  КАС України).

За тлумаченням ВАКС, (цитата) при розгляді таких справ застосовується стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів» (preponderance of the evidence) або так званий баланс імовірностей (balance of probabilities). Тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж ні.

Внаслідок цього внутрішнє переконання судді у санкційних справах набуває вирішального значення для ухвалення рішення, а не для оцінки доказів.

Дії, тотожні розпорядженню активами = відносини контролю

Санкція стягнення у дохід держави застосовується до (1) активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також (2) активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

ВАКС у судових рішеннях констатував відсутність у законодавстві визначення змісту «дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» та мав виробити підхід.

Для тлумачення розпорядження через інших осіб ВАКС використав положення Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». З урахуванням визначень Закону, ВАКС розтлумачив можливість вчинення розпорядження через інших осіб як спроможність вирішувати долю цих активів, прийняття управлінських рішень, використання та/або отримання доходів.

Іншими словами судова практика фактично прирівняла розпорядження до відносин контролю.

При цьому, на думку ВАКС, (цитата) доказування зв’язку підсанкційної особи може зводитись до співставлення версій сторін, а вирішення судом питання переваги доказів трансформується у питання: яка з протилежних версій сторін видається більш переконливою і такою, що заслуговує на довіру.

Тобто знову внутрішнє переконання, але вже не у питанні фактів, а у питанні довіри до протилежних версій сторін. Але, оскільки у більшості санкційних справ відповідачі не представлені, то доказування зв’язку підсанкційної особи трансформується у питання довіри до версії Міністерства юстиції.

Строк звернення до адміністративного суду

Не була однозначною і практика щодо строку звернення до адміністративного суду.

У перших рішеннях восени 2022 року Суд констатував, що для Міністерства юстиції як позивача тримісячний строк на звернення до суду розпочався із дати накладання РНБО санкції у виді блокування активів відповідача. За заявами Міністерства Суд визнавав причини пропуску цього строку поважними та поновлював строк ухвалами.

Але такий підхід ймовірно створював значні незручності. Вже  у грудні 2022 року інші судові колегії ВАКС дійшли іншого висновку (цитата):

У суб’єкта звернення виникає право на пред’явлення визначених законом позовних вимог не з моменту винесення указу Президента України про введення у дію відповідного рішення РНБО, а з моменту виявлення активів підсанкційних осіб, (що, в свою чергу, залежить від інших державних органів), а також встановлення належності їм цих активів.

Очевидна спірність такого правозастосування зрештою була вирішена Законом від 13.07.2023 р. № 3223-IX, який передбачив, що загальний тримісячний строк не поширюється на санкційні справи, а  Міністерство юстиції може подати позови протягом строку дії воєнного стану.

Такі законодавчі зміни відповідала закріпленому у Законі «Про санкції» положенню, що санкція «стягнення активів у дохід держави» є виключною та може застосовуватися лиже у період дії вказаного правового режиму.

Ретроактивна дія санкцій

На відміну від питання строку позиція різних судових колегій щодо застосування статті 58 Конституції України тривалий час була одностайною (цитата):

Оскільки положення ст. 58 Конституції України поширюються і на п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції», суду необхідно перевірити, чи вбачаються у діях відповідача підстави абз. 1 ч. І ст. 5-1 Закону України «Про санкції», які виникли або існували та продовжили існувати після набуття змін до цього Закону (набуття чинності Законом України № 2257-ІХ), а саме станом на 24.05.2022.

У рішенні від 20.03.2023 р. у справі № 991/1914/23 для вирішення питання щодо допустимості ретроактивної дії санкцій ВАКС вперше дійшов висновку, що санкція у виді стягнення активів у дохід держави може бути застосована до особи, яка вчинила діяння  до 24 травня 2022 року. Судова колегія послалася на те, що збройний конфлікт в Україні триває з лютого 2014 року, а положення міжнародного права щодо категоричної заборони збройної агресії діяли задовго до внесення змін до Закону «Про санкції», якими 24.05.2022 р. було лише запроваджено конкретний обмежувальний захід у виді стягнення активів у дохід держави.

Загалом Вищий антикорупційний суд знайшов правові підходи до вирішення більшості викликів через покладення на нього додаткової функції, до того ж у незвичному форматі адміністративного судочинства. Законодавчі зміни у липні 2023 року дозволили зняти низку правових проблем.

Водночас неодностайність та неоднозначність судової практики на початковому етапі не завадила загалом виконувати суспільний запит – стягувати активи резидентів рф та колаборантів для подальшого наповнення Фонду ліквідації наслідків збройної агресії.

 

Блог — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Як незалежне видання, «Юридична практика» може публікувати статті, що мають дискусійний характер або стосуються тих чи інших спірних питань. Точка зору редакції “ЮП” може не збігатися з поглядом автора блогу.