В який строк слід оскаржувати дії реєстратора до Мін’юсту та що про це каже судова практика

Костянтин Гиров, партнер  Dynasty Law & Investment

Олександр Федорко, адвокат  Dynasty Law & Investment

Як відомо, в Україні запроваджено низку антирейдерських заходів та встановлено дієві запобіжники з метою запобігання протиправному захопленню підприємств і незаконному заволодінню нерухомим майном. Одним із них є наділення Міністерства юстиції України (Мін’юст) повноваженнями щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора.

Ми не беремось оцінювати ефективність або юридичну доцільність виконання Мін’юстом цих повноважень, оскільки в правничій спільноті є різні думки щодо оцінки дій Мін’юсту стосовно розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора.

Пропонуємо розглянути питання щодо часових меж існування правоможності Мін’юсту розглядати скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора.

Наразі у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» (Закон) відсутня норма, яка би передбачала можливість або неможливість поновлення строку для подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність реєстратора до Міністерства юстиції України, встановленого Законом.

Позиція законодавства

Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 02.07.2014 року (Положення), Мін’юст є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Як випливає з пункту 2 Положення, Мін’юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Так, відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін’юсту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 року (Порядок), розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін’юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Водночас статтею 34 Закону встановлено, що рішення, дії або бездіяльність реєстраторів можуть бути оскаржені до Мін’юсту, його територіальних органів або до суду.

За приписами наведеного Закону Мін’юст розглядає, зокрема, скарги на проведені реєстраційні дії, а також на рішення, дії або бездіяльність реєстраторів.

Законом чітко встановлено, що особа, права якої порушено, може оскаржити рішення, дії або бездіяльність реєстратора до Мін’юсту чи його територіальних органів протягом двох місяців із дня, коли така особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення своїх прав, однак у будь-якому випадку не пізніше за один рік із дня прийняття рішення, вчинення дій або бездіяльності, які оскаржуються.

Слід зауважити, що формулювання з присічним строком з’явилося в Законі не так давно, а саме його поява пов’язана з набранням 22.06.2022 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» № 2255-IX від 12.05.2022 року. До прийняття вказаного закону можна було звертатися з відповідними скаргами до Мін’юсту протягом 60 календарних днів із дня прийняття такого рішення або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав.

Однак, як вже зазначалося, 22.06.2022 законодавець запровадив однорічний присічний строк на подання скарги до Мін’юсту, і цей строк слід рахувати з дня вчинення оскаржуваної реєстраційної дії.

Після спливу такого строку право на адміністративне оскарження автоматично втрачається, оскільки за змістом пункту п’ятого Порядку Мін’юст чи його територіальний орган приймає наказ про відмову в задоволенні скарги без її розгляду по суті, зокрема, з підстави пропуску передбаченого законом строку для подання відповідної скарги.

Позиція судів

Для правильного тлумачення повноважень Мін’юсту в частині наявності права поновлювати або продовжувати процесуальні строки варто розглянути, чи є такі повноваження дискреційними. На законодавчому рівні дефініцію поняття дискреційних повноважень суб’єкта владних повноважень не закріплено, проте судова практика містить чітку сформовану позицію щодо цього поняття.

З огляду на практику суду касаційної інстанції під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один із кількох можливих варіантів свого рішення.

Водночас повноваження адміністративних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб’єкта владних повноважень. Тобто в разі настання визначених законодавством умов суб’єкт владних повноважень зобов’язаний вчинити конкретні дії, і якщо він їх не вчиняє, його можна зобов’язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то варіанти рішення чи дії слід обирати з-поміж варіантів, які прямо або опосередковано прописані на законодавчому рівні. Слід зауважити, що важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без узгодження з будь-ким.

З аналізу постанов Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 22.08.2018 у справі № 826/10548/17, від 19.05.2021 у справі № 640/17492/20 видно, що 60-денний строк, встановлений статтею 34 Закону до внесення змін, є присічним та за будь-яких обставин не може бути продовжений або поновлений Мін’юстом.

У постанові від 25.07.2023 у справі № 910/6143/23 Верховний Суд зазначає, що оскільки Закон не містить вказівки про можливість продовжити або поновити однорічний строк на оскарження рішення, дій або бездіяльності реєстратора, Міністерству юстиції України не залишається нічого іншого, як відмовляти у задоволенні скарги, якщо вона подана з порушенням встановленого строку, оскільки в цьому випадку повноваження Мін’юсту не є дискреційними.

З цього робимо висновок, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» Мін’юст позбавлено дискреційних повноважень щодо вирішення питання поважності причин пропуску та поновлення строків на оскарження рішення, дії або бездіяльності реєстраторів, адже це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив.

Таким чином, пропуск однорічного строку зумовлює не тільки автоматичну відмову в задоволенні скарги, а й її нерозгляд по суті. Тобто встановивши, що скаргу на рішення, дії або бездіяльність реєстратора подано з порушенням однорічного строку, Мін’юст не переходить до її розгляду по суті, а відразу безумовно відмовляє в її задоволені.

Отже, недотримання особою, яка подає скаргу, передбачених законом вимог щодо строків її подання, виключає можливість розгляду скарги та є безумовною підставою для відмови в її задоволенні.

Що маємо в результаті?

На підставі проведеного аналізу нормативних актів та правових позицій Верховного Суду можна дійти висновку про неможливість поновлення встановленого частиною 3 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» річного строку на оскарження в Мін’юсті рішення, дій або бездіяльності реєстратора незалежно від поважності причин такого пропуску, оскільки Міністерство юстиції України не має права вирішувати, чи є підстави для пропуску встановленого законом строку поважними, бо це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив.

Варто зауважити, що вказаний Закон не містить строків звернення з позовом про визнання протиправним та скасування рішення, дій або бездіяльності реєстратора до суду, втім передбачає право звернення з відповідним позовом.

Таким чином, якщо ви пропустили встановлений ч. 3 ст. 34 Закону однорічний строк, ви можете оскаржити рішення, дії або бездіяльність реєстратора в суді, підготувавши належні та допустимі докази підтвердження моменту, коли саме ви дізналися про порушення своїх прав, і ті докази, які підтвердять неможливість дізнатися про це раніше. Наприклад, певний проміжок часу у 2022 році був обмежений доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, а також до інших державних реєстрів.