Умисне вбивство з мотивів національної нетерпимості — аналіз актуальної практики ККС ВС

Алла Радзівілл, помічник судді Верховного Суду

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 14 лютого 2023 року розглянув у касаційному порядку кримінальне провадження щодо особи, яка обвинувачувалась у вчиненні умисного вбивства з мотивів національної нетерпимості. Оскільки практика Верховного Суду в Україні посідає важливе місце, а рішення касаційного суду є пріоритетними та формують доктринальні підходи до деяких правових проблем, проаналізуємо, що ж таке вбивство з мотивів національної нетерпимості, а також більш детально розглянемо висновки, які зробив Верховний Суд у своєму рішенні.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях акцентував увагу на тому, що держави зобов’язані належним чином розслідувати можливі расові та національні мотиви злочинів. Держави – учасниці Конвенції, в тому числі й Україна, взяли на себе зобов’язання забезпечити прийняття належного законодавства, збирання статистичних даних, ретельне розслідування і судове переслідування злочинів на ґрунті ненависті.

Злочини ненависті (англ. Hate Сrimes) — це насильство і протиправні діяння, яким передує знецінення, дегуманізація або профанація певних соціальних груп за ознаками національності, релігії, раси, кольору шкіри, мови, статі, сексуальної орієнтації, гендеру, фізичних ознак, релігії. Слід зауважити, що останнім часом злочини на ґрунті ненависті мають тенденцію до збільшення, а злочинці вважають свої дії морально виправданими. Злочинам на ґрунті ненависті, як правило, властива ескалація: ті, хто починає з незначних правопорушень і кого вчасно не впіймали і не зупинили, надалі тяжіють до більш насильницьких дій. А отже, навіть не дуже тяжкі злочини, вчинені з мотивів упереджень, небезпечні та потребують жорсткої реакції.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) — найстаріший серед регіональних договорів про права людини та найбільш авторитетний міжнародно-правовий документ із прав людини в Європі. Зокрема, безпосередньо у Конвенції терміни “нетерпимість” та “злочини ненависті” не вживаються, однак низка її положень пізніше стали основою для рекомендацій ЄСПЛ щодо боротьби з цими явищами. Так, у статті 14 Конвенції зазначається, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження – або за іншою ознакою.

Європейський суд з прав людини зазначив, що під час розслідування інцидентів, пов’язаних із насильством, державні органи зобов’язані вживати всіх розумних заходів для викриття можливих дискримінаційних мотивів. Суд підкреслює, що органи влади повинні робити все, що є розумним за конкретних обставин, для збирання та забезпечення доказів і ухвалення повністю обґрунтованих, неупереджених та об’єктивних рішень, не оминаючи увагою підозрілі факти, які можуть свідчити про насильство, спричинене нетерпимістю або дискримінацією. Розглядати насильство та жорстокість з дискримінаційними мотивами нарівні з випадками, які не мають такого підтексту, означало б заплющувати очі на специфічну природу дій, які руйнують основоположні права.

Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою; ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено вище.

Визначальну роль у протидії нетерпимості та розпалюванню ненависті відіграє стаття 17 Конвенції, яка встановлює заборону зловживання правами, наданими Конвенцією, зокрема щодо зловживання свободою вираження поглядів через такі способи самовираження, які становлять собою мову ненависті, а антидискримінаційні заходи були деталізовані, зокрема, у Європейській хартії регіональних мов та мовних меншин 1992 р., відповідно до якої сторони зобов’язуються усунути, якщо вони цього ще не зробили, будь-які необґрунтовані розрізнення, виключення, обмеження або переваги, які стосуються використання регіональної мови або мови меншини та які мають на меті перешкодити чи створити загрозу її збереженню або розвиткові.

Злочини на ґрунті ненависті розвиваються, як правило, по спіралі: такі злочини посилають дуже потужні сигнали, оскільки від злочину на ґрунті ненависті потерпають конкретні люди, а вся їхня громада чує сигнал про її неприйняття. Якщо потерпілі від таких злочинів та їхні громади відчувають себе в небезпеці та не мають захисту від державних органів, вони, імовірно, вдадуться до помсти тим, кого звинувачують у нападах. Це може призвести до подальших протиправних дій і утворити спіраль насильства, яка, своєю чергою, призводить до серйозних жертв.

В Україні від злочинів на ґрунті ненависті найчастіше потерпають: іноземці та члени різних етнічних громад; члени релігійних меншин та їхнє майно (церкви, синагоги, мечеті, кладовища), а також приватна власність; роми. Члени цих спільнот вкрай уразливі для злочинів на ґрунті ненависті, особливо за відсутності статей закону, які надають відповідний захист. Напади на таких осіб часто відбуваються в громадських місцях.

Так, зокрема, за змістом рішення Верховного Суду було встановлено, що органом досудового розслідування Особа 1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 14 ч. 2 ст. 115 КК, тобто в умисному вбивстві з мотивів національної нетерпимості.

Втім, суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши докази в цьому провадженні, незаконно перекваліфікував дії Особи 1 з п. 14 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 КК, дійшовши помилкового переконання, що надані обвинуваченням докази не свідчать про наявність умислу обвинуваченого на вбивство саме з мотивів національної нетерпимості, оскільки «неприязні стосунки між засудженим та потерпілим виникли не до будь-якої особи азербайджанської національності, а саме до померлого, який нібито образливо для обвинуваченого відмовився вживати разом із ним самогон».

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, прокурор оскаржив вирок суду в апеляційному порядку з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, у зв’язку з чим просив ухвалити новий вирок, яким визнати Особу 1 винним у вчиненні злочину, передбаченого п. 14 ч. 2 ст. 115 КК, та призначити йому за цим законом покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років; у решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Зокрема, прокурор стверджував, що конфлікт виник на підставі того, що потерпілий, який був азербайджанцем, проживав на території України; Особа 1 вживав слова, які принижують та ображають честь та гідність потерпілого, під час затримання показав, що він вбив особу іншої національності ножем, який викинув у лісі. Водночас, обґрунтовуючи невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, прокурор послався на ненадання судом належної оцінки всім дослідженим у судовому засіданні доказам, що істотно вплинуло на його висновки. Окремо наголошував на тому, що суд не врахував мотивів національної нетерпимості; тих обставин, що обвинувачений з потерпілим раніше знайомі не були, конфлікт виник між ними на підставі того, що потерпілий, бувши азербайджанцем, проживав на території України.  Водночас суд не мотивував, чому узяв до уваги одні докази і відкинув інші. На переконання прокурора, ці всі порушення в сукупності призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Незважаючи на те що апеляційна скарга прокурора містила численні мотивовані аргументи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до неправильної кваліфікації дій Особи 1 та призначення покарання, яке є невідповідним тяжкості вчиненого злочину через м’якість, апеляційний суд доводи апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив і не надав відповіді на твердження прокурора, зазначені в апеляційній скарзі. Також не врахував апеляційний суд і того, що фактично він є останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, що покладає на апеляційний суд певний обов’язок щодо дослідження й оцінки доказів, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Всупереч наведеному, погоджуючись із висновками, викладеними у вироку, апеляційний суд обмежився лише формальним посиланням на те, що показання засудженого про події цього дня є правдивими та достовірними, Особа 1 посварився з потерпілим через особисті неприязні стосунки, не знаючи конкретно, якої потерпілий національності, не допускав висловлювань щодо нетерпимості до осіб певної національності, а лише стверджував, що він українець, перебуває на своїй землі, а тому потерпілий не має жодного права наказувати йому що робити.

Перевіривши матеріали провадження, колегія суддів касаційного суду визнала таке рішення апеляційного суду незаконним з таких мотивів. Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішення неодноразово наголошував на необхідності жорстких послідовних та системних законодавчих відповідей на дискримінаційне насильство та інші злочинні прояви нетерпимості. З системного аналізу кримінального та кримінального процесуального законодавства випливає, що матеріальні склади злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів національної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 121; ч. 2 ст. 122 КК), обов’язково передбачають настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді певної шкоди життю та здоров’ю потерпілого, яка може полягати і в заподіянні смерті. Суспільно небезпечним наслідком умисного вбивства, вчиненого з мотивів національної нетерпимості, є настання смерті іншої людини.

Важливою ознакою об’єктивної сторони матеріальних складів злочинів, вчинених із мотивів національної нетерпимості, є причиновий зв’язок, тобто об’єктивний, закономірний і необхідний зв’язок між суспільно небезпечним діянням особи і шкідливим результатом, що настав. Відсутність або наявність причинового зв’язку між діянням, спрямованим на заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень, та наслідком повинна бути очевидною. У тому разі, якщо відсутній причиновий зв’язок між дією (бездіяльністю) винного та шкідливим результатом – настанням смерті, відсутній і відповідний склад злочину з мотивів національної нетерпимості.

Так, за змістом кримінального закону умисне вбивство, вчинене з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК) має місце тоді, коли винний прагне продемонструвати людську неповноцінність потерпілого через належність останнього до конкретної раси, нації (національності) чи етнічної групи та внаслідок цього виявляє своє упереджене ненависницьке ставлення до нього.

Під час перегляду провадження щодо Особи 1 апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про вчинення вбивства з мотивів національної нетерпимості.

Зокрема, про таку нетерпимість можуть свідчити висловлення образливого змісту, що відображають нетерпимість до представників іншої національності, релігії тощо; використання слів, що принижують національні, релігійні або інші почуття.

Крім цього, засуджений відкрито вживав слова, які принижують та ображають потерпілого саме як азербайджанця, що підтверджується показаннями свідків. Отже, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів дійшла переконання, що наведені вище ознаки характерні для вбивства за мотивами нетерпимості та бажання показати «перевагу» представників однієї національності над іншими, про що, зокрема, свідчить і наявність ознак ненависті відносно особи, що мала специфічні ознаки зовнішності певної етнічної групи населення; сам злочин мав  відкритий, демонстративний характер; дії з приховання слідів злочину майже відсутні, а місцем здійснення злочину було громадське місце.

Допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону Верховний Суд визнав істотними, оскільки вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що спричинило неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме – незастосування судом закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 14 лютого 2023 року скасував ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Більш детально ознайомитися з повним текстом рішення Верховного Суду можна за активними посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/109157234.