«Україна повинна отримати одне з найсучасніших інвестиційних законодавств» — Руслан Стефанчук, Голова Верховної Ради України

Сьогодні на різних майданчиках ведуться активні дискусії щодо необхідності внесення змін у законодавство, яке регулює економічні відносити. До цього процесу долучилися представники законодавчої та виконавчої влади, судді різних юрисдикцій, науковці, міжнародні експерти й представники бізнесу, а також більшість правничих асоціацій. І одним із каталізаторів таких дискусій стала законодавча ініціатива, яка передбачає скасування Господарського кодексу та слугує початком для рекодифікації Цивільного кодексу.

Про те, чи призведе прийняття законопроєкту № 6013 до настання колапсу в економіці України, як відбувається дерадянізація українського законодавства загалом та оновлення цивільного законодавства зокрема, що сьогодні є пріоритетом для законодавців і, власне, що відбувається із судовою реформою, в інтерв’ю «Юридичній практиці» розповів Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук.

Дерадянізація
та оновлення законодавства

— Руслане Олексійовичу, у 2021 році в інтерв’ю для «ЮП» ви говорили про ревізію радянської спадщини в законодавстві. Чи цей процес триває нині?

— Здобувши незалежність і прийнявши свою Конституцію, Україна проголосила абсолютно новий лад. Насамперед необхідно було навести порядок у законодавстві, яке перепало нам у спадщину від радянських часів. І з подальшим розвитком України це старе законодавство дедалі більше не відповідало її сутності. На 31-му році незалежності в українському законодавстві були норми, які просто були несумісними з логікою розвитку незалежної України. Зокрема, Житловий кодекс на той час іще Української РСР містив норми, які передбачали, що ми сповідуємо ідею ленінського комунізму, а Кодекс законів про працю регулював питання, пов’язані з комсомольськими працівниками. Тобто була низка законодавчих актів, які просто руйнували систему українського права і українського законодавства. І тому було внесено ініціативу, а згодом і ухвалено закон про дерадянізацію українського законодавства.

Передусім ми визнали такими, що не застосовуються на території України (оскільки саме цю формулу передбачено перехідними положеннями Конституції України), цілу низку законодавчих актів, прийнятих упродовж тривалого часу.

Крім цього, така робота була поставлена на системний потік. Зокрема, зобов’язано Кабінет Міністрів України звернути увагу на те, що дерадянізацію необхідно здійснити і на рівні актів уряду, щодо актів міністерств та відомств. Дуже важливо пройти цей шлях. Щоб Україна, яка сьогодні є кандидатом до Європейського Союзу, чітко показала, що вже давно визначилася зі своїм напрямком.

На превеликий жаль, упродовж 32 років ця робота не проводилася. Тому для нас це стало пріоритетом, і перший крок ми вже зробили. І я дуже сподіваюся, що найближчим часом ми забудемо як страшний сон те, що в Україні є законодавство, яке діяло ще в період, коли відносини і ставлення до людини були абсолютно іншими.

— Декілька років тому розпочався процес рекодифікації цивільного законодавства. Науковці зазначають, що чинний ЦК є прогресивним для свого часу. Наскільки активно парламентарі (парламент у цілому) беруть участь у цьому процесі нині?

— Рекодифікація цивільного законодавства — це черговий логічний крок. Адже ми розуміємо, що, навіть попри те що Цивільний кодекс України розроблявся вже після здобуття Україною незалежності та прийнятий у 2003 році, дуже багато підходів, які закладені в ньому, були актуальними для того часу. А сьогодення вимагає оновленого підходу.

Також ми постійно спостерігаємо за процесами кодифікації законодавства, які здійснюють інші країни. Тож ми, як країна-кандидат, повинні впроваджувати найкращі практики з цивільного законодавства, яке існує в європейських країнах. Ми маємо орієнтуватися на регламенти Європейського Союзу, на рішення Європейського парламенту, і відповідно, відображати їхні положення в нашому національному законодавстві.

Саме з цією метою у Верховній Раді України була створена робоча група, яка комплексно займається питаннями рекодифікації цивільного законодавства. Ми почали з напрацювання концепції щодо того, як ми бачимо зміни в цивільному законодавстві, зміни ЦК України. Зокрема, що в нього має ввійти, що має бути інтегровано чи змінено, а що — розвинуто. Для нас це є пріоритетом. І я впевнений, що вже найближчим часом результат роботи цієї групи буде внесено до парламенту у вигляді законопроєкту.

Що стосується конкретики, то процес рекодифікації ми розпочинаємо з нової редакції книги першої ЦК України. Вона міститиме надзвичайно широку палітру змін, які будуть відповідати сучасним реаліям, враховувати специфіку й особливості суспільних відносин та сучасні тенденції, що мають багато передумов. Це і війна в Україні, і розвиток штучного інтелекту, і питання біологічної безпеки, й інші виклики, які постали перед світовим суспільством у цілому та Україною зокрема. Для нас дуже важливо, щоб вони адекватно відображалися в законодавстві, тож над цим і працюємо.

— Скільки на це знадобиться часу?

— Найскладніша справа — робити прогнози. Але я думаю, що десь до початку осені ми спробуємо узгодити всі положення, які стосуються книги першої ЦК України. Це найбільш важлива книга кодексу. Оскільки Україна є країною пандектного континентального права, то логіка побудови кодексу передбачає спочатку визначення загальних положень. Тому дуже важливо правильно виписати загальні положення, для того щоб розвинути інші книги, які міститимуть спеціальні положення цивільного законодавства. Я думаю, що до осені в нас уже буде на руках відповідний проєкт. І в разі якщо під час обговорення він буде схвалений, то відразу буде внесений до Верховної Ради України.

— Скільки може зайняти часу сам процес рекодифікації? Завершення цього процесу — завдання поточного скликання парламенту чи вже наступних?

— Чинний ЦК розроблявся десять років. Але ми не будемо затягувати роботу над рекодифікацією на такий тривалий період. Цей строк залежить від дуже багатьох обставин, зокрема від наших успіхів на воєнному фронті, питань, пов’язаних із можливістю мобілізації зали парламенту для роботи над цими змінами, фінансової оцінки впливу законопроєкту на майбутню економіку України. І це все ми робимо дуже виважено.

Для себе я ставлю строк два-три роки для того, щоб завершити всю рекодифікацію цивільного законодавства України. Але крім цього, я вважаю нагальною рекодифікацію інших галузей законодавства. Зокрема, ми вже сьогодні обговорюємо необхідність перегляду деяких підходів у сфері кримінального законодавства, чинних процесуальних кодексів та кодифікації законодавства в окремих сферах. Наприклад, це освітнє чи інвестиційне законодавство. До речі, у нас закон про інвестиції 1991 року! Вибачте, які інвестиції могли бути в 1991-му? А нам треба зробити сучасний закон, щоби після нашої перемоги Україна стала магнітом для інвестицій. І тому над цими блоками ми працюємо комплексно.

Інвестиційна необхідність

— Про пріоритетність реформування інвестиційного законодавства ви зазначали не один раз. Це буде окремий закон, що передуватиме рекодифікації ЦК? Які ключові положення матеріального права потребують удосконалення?

— Дійсно, ми провели зустрічі з фахівцями в галузі цивільного, економічного, підприємницького права, у сфері процесів та суддями Верховного Суду, на яких дійшли спільного погляду, що Україна повинна отримати одне з найсучасніших інвестиційних законодавств. Адже після нашої перемоги Україна повинна бути готовою до світової конкуренції в частині інвестицій. І тому, оновлюючи це законодавство, мені здається, ми будемо орієнтуватися на один, але комплексний законодавчий акт, який стане результатом напрацювань робочої групи. Вона буде створена на базі Верховної Ради України за участю представників Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, суддів, стейкхолдерів із бізнесу. Для нас важливо вибудувати єдині зрозумілі нормальні правила, які б дали можливість не тільки завести інвестиції в Україну, але й гарантувати інвестору їх захист. Нам справді необхідна реформа законодавства у цій сфері, і тому ми продумуємо відповідні моделі.

— Для світового бізнесу таким еталоном регулювання ділової активності вважається англійське право, вже озвучувалися ініціативи щодо створення вільних економічних зон, у яких буде діяти британське право. Чи можлива імплементація певних його елементів, наприклад щодо правочинів, до українського ЦК? Чи є це питання предметом обговорення робочої групи?

— Так, уже є дуже багато ініціатив стосовно створення окремих правових порядків, для того щоб інвестор отримав певну гарантію. Але я вважаю, що під час внесення будь-яких змін ми маємо орієнтуватися насамперед на Конституцію України. Ми не повинні створювати якихось паралельних юрисдикцій в межах однієї держави. І тому наше завдання — діяти в таких напрямах: по-перше, максимально спростити та забезпечити порядок розгляду господарських, зокрема й інвестиційних, спорів. Ці процеси має бути максимально спрощено, щоб до них була довіра і щоб інвестор, який звертатиметься в суд, розумів, що не буде судитися 30 років. Адже кожен день розгляду в суді — це дорого, це втрата грошей, це інші репутаційні ризики. Інвестор повинен отримати чітке, зрозуміле і справедливе рішення.

Крім того, необхідно вибудувати систему альтернативних способів вирішення спорів. Для цього і був прийнятий закон про медіацію, також ми працюємо в напрямі розвитку міжнародного комерційного арбітражу. А ще — у сфері можливого долучення до окремих юрисдикцій, але не в межах держави, а в межах договірного регулювання. Я думаю, що така концепція може бути прийнятною.

До речі, також висловлюються ідеї щодо створення окремого суду для інвестицій, можливо, і на базі Вищого суду з питань інтелектуальної власності, але це питання великих дискусій.

Передусім ми повинні почати із самого поняття матеріального права, що є інвестицією. Адже я ще раз підкреслюю, що закон про інвестиції ухвалено 1991 року і з нього взагалі не зрозуміло, що таке інвестиція — чи це великий внесок в Україну, чи це купівля жувальної гумки в супермаркеті. Ми повинні чітко визначити ці критерії, встановити механізми їх реалізації та захисту. Це три основні завдання, які стоять на порядку денному.

Скасування Господарського кодексу
та законопроєкт № 6013

— Скасування ГК — частина великої рекодифікації цивільного законодавства. Чому було прийнято рішення почати саме з цього, ще до напрацювання законопроєктів, спрямованих на зміну безпосередньо ЦК?

— Для того щоби побудувати новий будинок, необхідно знести старий, який не має фундаменту і трухлявий. І тому провести повноцінне оновлення цивільного законодавства неможливо, коли паралельно існує окрема кодифікація, що практично не має свого застосування в юридичній, судовій практиці.

По-перше, ми не боремося зі спеціальним законодавством. Воно залишається і є доволі розгалуженим, на ньому будується логіка регулювання економічних відносин.

По-друге, ми не боремося з господарськими судами, і я на цьому постійно наголошую. Тому що господарські суди існували і без Господарського кодексу, адже раніше були арбітражі, які існували без кодифікації. Ба більше, в Україні адміністративна юрисдикція якось існує без матеріального кодексу, маючи тільки процесуальний. І тому це хибна річ — пов’язувати наявність матеріального кодексу з наявністю процесів. Наприклад, буде створено Вищий суд із питань інтелектуальної власності, проте в Україні немає інтелектуального кодексу. Тому ми повинні бути чесними перед собою, що це не пов’язані речі.

І по-третє, ми не боремося з кафедрами господарського права. Вони повинні нести знання в маси про те, як здійснюється господарська юрисдикція.

Я рекомендую всім цим поборникам краще використати свою енергію на розробку якісного господарського процесуального законодавства. Його необхідно зробити простим і зрозумілим та запровадити низку інститутів, яких воно не містить, але які вкрай потрібні для швидкого господарського процесу. Зокрема, це стосується інституту визнання юридичних фактів, питань, пов’язаних зі спрощенням дослідження доказів, тощо. Самі ж судді зазначають, що це не та ідея, яка закладалася в господарський процес від початку. А у 2017 році вона була спотворена через намагання уніфікувати три процесуальні кодекси та вихолощення суті багатьох із них. Адже ГПК України втратив свою еластичність і швидкість. КАС України втратив ту сутність, яка в нього вкладалась, і подекуди перетворив адміністративний суд на адвоката держави, а мало бути навпаки.

Тож маємо бути чесними: скасування Господарського кодексу — це передумова для подальшого вдосконалення. Проте найбільш важливі положення ГК залишаємо чинними впродовж певного строку — семи років. Це перехідний період, який є абсолютно достатнім для переведення економічних процесів, що відбуваються в Україні, під стандарти Європейського Союзу. Тому ми готові до дискусії, тож давайте рухатися далі.

— Ви говорите про законопроєкт № 6013. Передбачений ним перехідний період дехто вважає занадто довгим, інші ж кажуть, що потрібно більше часу. Чому саме сім років, яке обґрунтування?

— Як показує практика, це найбільш сприйнятливий період, коли є можливість перевести на нові рейки економічну систему в державі. Під час його визначення ми враховували питання строків позовної давності, які можуть бути в цей період, також переходу юридичних осіб на зрозумілі для європейців та в цілому у світі організаційно-правові форми.

Іще враховували питання переходу правових титулів, закріплених у Господарському кодексі, — оцих жахливих творінь 1930 року, якими є оперативне управління і повне господарське відання, які навіть не можна перекласти на англійську мову. Дуже складно пояснювати нашим колегам за кордоном, перекладаючи контракти, що це і власність, і не власність, але якщо треба, це власність, а якщо ні, то управляючий суб’єкт може якось по-іншому нею розпорядитися.

Повинні бути чіткі, зрозумілі і сприйнятливі у всьому світі конструкції, а не «милиці», які були придумані під час НЕПу в 30-х роках для того, щоби виправити безгосподарність радянського періоду. І це теж складова частина процесу дерадянізації та оновлення нашого законодавства.

— Серед основних застережень щодо прийняття законопроєкту № 6013 ваші «опоненти» називають такі: скасування ГК під час війни, ризик «захоплення» державних стратегічних підприємств, виникнення хаосу в судовій практиці тощо. Що ви можете сказати на ці аргументи?

— Коли мені говорять про сталість судової практики, то я дивлюся на «окрему творчість» судів, коли за одним видом правовідносин правова позиція змінюється п’ять разів. Тож я не скажу, що ця практика є сталою.

Щодо змін під час війни, то є люди, які просто люблять спекулювати. Можна сидіти в теплих кабінетах у своїх наукових фантазіях і спекулювати на проблемах війни.

Якраз оперативне управління підприємством та майном держави нині має бути питанням № 1 на порядку денному. На сьогодні в Україні є значна кількість державних підприємств, які просто баластом висять на державному бюджеті. І з ними нічого не можна зробити — ні ліквідувати, ні реорганізувати. Ми ж формулюємо логіку вирішення цього питання: впродовж семи років необхідно перейти на інші організаційно-правові форми, які існують.

Уже досить тривалий час ведеться дискусія щодо цього законопроєкту. Висловлювалися різні думки, зокрема, що його прийняття створить суттєві труднощі для суб’єктів господарювання. Але люди, які застосовують це законодавство на практиці, оптимістичні. Вони лише просили звернути увагу на певні положення, що ми й врахували в поправках до законопроєкту № 6013 на етапі його підготовки до другого читання. Тож давайте ставати на рейки світової економіки. А то в нас виходить так, що, з одного боку, ми хочемо бути європейцями і здобуваємо статус кандидата на вступ до ЄС, а з іншого — відстоюємо інший формат рейок під вагонами, говорячи, що Європа має підстроїтись під нас. Так не буває. Ми повинні і в законах, і в нашому баченні переходити на стандарти ЄС і рухатись туди, якщо ми, звісно, обрали собі це за пріоритет. Але я переконаний, що і Президент, і Верховна Рада України, і уряд мають на меті якнайшвидше входження України до Європейського Союзу, а необхідною передумовою цього є приведення свого економічного законодавства до стандартів ЄС.

— Які ключові зміни законопроєкту № 6013 до другого читання? Кажуть, що їх більш ніж тисяча.

— Так, понад тисячу, і 75 із них подав я. Ми відразу говорили, що будемо реагувати за результатами дискусії та виправляти помилки. Дуже багато поправок подали наші колеги, з якими можна буде погодитися. Наприклад, судді господарського суду зазначили, що бажано з Господарського кодексу зберегти питання, пов’язані зі способами захисту. Це слушна пропозиція, і ми обов’язково врахуємо її.

Окрім цього, ми розширюємо можливості користувачів майном. Крім оренди та користування, ми пропонуємо впровадити інститут узуфрукту. Він існує в багатьох законодавствах світу і є стародавньою римською конструкцією розуміння можливості користування чужим майном. Також розглядаємо низку питань, пов’язаних із розширенням можливостей щодо реформування і реорганізації юридичних осіб.

Виникають питання щодо окремих видів юридичних осіб, які не були враховані в законопроєкті. Вибачте, але на 33-му році незалежності нема чіткого переліку юридичних осіб, які існують у такому катастрофічному балагані в реєстраційних документах. Тобто єдина наша мета — навести лад в економіці, який би був співвідносний з тим, що існує в Європі.

Питання судової реформи

— Чи розглядається можливість подальшої сегментації судових юрисдикцій та створення нових спеціалізованих судів додатково до ВАКС та ІР-суду, повернення до ідеї фінансового суду або створення, наприклад, спецсуду з питань банкрутства, інвестиційного суду тощо?

— Створення окремого суду не є самоціллю. Будь-які зміни в державі потрібно починати з функціоналу. Якщо цей функціонал потрібен і є інституція, яка його виконує, то треба вдосконалювати інституцію. Якщо її немає, але є така потреба, то тоді будемо створювати нову інституцію.

Тому питання про створення окремого суду чи вдосконалення господарської юрисдикції є дискусійним. Ми ж повинні розуміти, що новий суд — це не просто виділення господарської юрисдикції в окремий суд. До цього процесу додадуться інші юрисдикції, що стосуватимуться окремого об’єкта, яким, наприклад, є інвестиції. Це велика дискусія, яку ми проведемо публічно та ознайомимо суспільство з її результатами.

— Поділіться, будь ласка, інсайдами щодо проведення судової реформи, адже вона постійно є об’єктом обговорення, зокрема іноземними експертами, проте чітких позицій нема…

— Я особисто веду багато дискусій, які стосуються судової реформи, і постійно наголошую, що під час її здійснення потрібно не забувати про декілька фундаментальних речей.

По-перше, судова влада повинна завжди бути владою. Вона має незалежно ухвалювати рішення, які ґрунтуються на чинному законодавстві та на верховенстві права передусім.

По-друге, судова реформа неможлива без якісного законодавства. І з огляду на це я розділяю відповідальність із суддями. Адже сьогодні в Україні є чинними понад 1 мільйон 100 тисяч нормативно-правових актів. Це абсолютно ненормальна ситуація для країни. Додатково до цього відсутній їх повний реєстр. Для нас важливо створити єдиний реєстр нормативно-правових актів України.

Третім складником є розуміння того, що судова інституція повинна мати такий формат, який дав би можливість найбільш повно виконувати найголовнішу функцію — здійснювати правосуддя. Нам потрібно чітко зрозуміти, які роль і значення Верховного Суду, апеляційних та місцевих судів і співвідношення між ними, а також які роль і значення Великої Палати Верховного Суду, чи забезпечує вона єдність та сталість судової практики.

Але ми повинні запропонувати саме такі формулу і логіку, які дадуть можливість відновити довіру до суду, бо успішними є ті держави, в яких є довіра до суду і судових рішень. І сьогодні ми бачимо, що окремі судові інституції мають високий рівень довіри, а значить, процес розпочато і ми маємо рухатися в цьому напрямку.

Що є перемогою

— Як ви оцінюєте законодавчу ініціативу щодо перейменування в усіх українських законодавчих актах росії на московію, щоб відновити історичну справедливість?

— У XVIII столітті росія була московією та залишається нею за своєю суттю. Мені дуже подобається одна відома фраза: «На кожне складне запитання є дуже проста, всім зрозуміла і неправильна відповідь». Тому нам треба давати відповіді на будь-яке запитання, враховуючи всі нюанси. Як це вплине на рівень міжнародних договорів і зобов’язань, укладених у зв’язку з перейменуванням держав? Потрібно усвідомлювати правові наслідки, які можуть не бути сприйняті з того боку, зокрема щодо низки договорів і зобов’язань, які прийнято стосовно України. Треба розуміти, як це вплине на міжнародно-правовий порядок. Тож дуже багато запитань, не давши відповіді на які, ми не можемо приймати рішення.

Ми вже дали всі необхідні визначення російській федерації у Верховній Раді. І на рівні закону про заборону символів, і на рівні інших постанов. Для мене пріоритет один: нам треба здобути перемогу на полі бою і в юридичному блоці, тобто притягнути рф до відповідальності за все, що вона зробила в Україні, та отримати репарації, тому що за цю війну повинні заплатити путін і вся влада росії. Ці три речі для мене становлять поняття перемоги. І ми все зробимо для того, щоб ця перемога відбулась!

(Бесіду вів Анатолій Гвоздецький, «Юридична практика»)