Тактика допиту в цивільній справі: практичні поради

Андрій Солдатенко, адвокат АО «Солдатенко, Лукашик та Партнери», м. Львів

Неможливо уявити адвоката-практика, який у своїй діяльності не стикався би у цивільному судочинстві  із допитом сторін, свідків, експертів.

Термін «тактика» в юридичному сенсі найчастіше наповнюється криміналістичним змістом і застосовується, як правило, щодо тактики проведення окремих слідчих дій, зокрема допиту у кримінальному провадженні. Саме собою поняття тактика означає сукупність науково обґрунтованих тактичних засобів та прийомів, використання яких сприяє отриманню достовірних доказових відомостей, а щодо допиту — повних і правдивих показань.

Абсолютно очевидно, що й у цивільному процесі також існують певні прийоми та методи, використання яких під час допиту особи допоможе адвокату якнайкраще з’ясувати дійсні, а не гадані чи бажані лише для однієї з сторін по справі обставини, зокрема, викрити допитувану особу у зловживанні процесуальними правами, неправдивих свідченнях, нав’язуванні суду спотворених фактів тощо.

Метою цієї публікації є розкриття сукупності таких прийомів і методів, застосування яких у практичній діяльності допоможе здійснити повноцінний допит особи під час судового розгляду цивільної справи. Актуальність теми зумовлена повною відсутністю викладання студентам юридичних факультетів тактики ведення цивільних справ у суді, зокрема й тактики допиту. Як наслідок, стажисти адвокатських об’єднань та молоді адвокати змушені опановувати відповідні навички навмання, що на практиці зводиться до певної кількості програних процесів, частину з яких за умови відповідного досвіду можна було б записати у свій актив, а не пасив. Старші ж колеги зазвичай не схильні ділитися секретами майстерності.

Присвячені допиту процесуальні норми є досить детальними і надають широкі можливості для з’ясування правдивої інформації у допитуваної особи.

Якщо адвокат представляє інтереси допитуваного учасника процесу, необхідно підготуватися  до давання свідчень, обговорити усі питання, які будуть поставлені цій особі її ж представником, можливі питання в процесі перехресного допиту від протилежної сторони, а також від головуючого у справі.

Нехтування підготовкою до допиту може нашкодити інтересам клієнта, спричинити прикрі і навіть дотепні ситуації. Адвокат, представляючи інтереси позивача у справі за позовом про зменшення розміру присуджених аліментів, ставить запитання своєму ж клієнту: «Скільки часу ви перебували у шлюбі із відповідачкою?». У повній тиші залу судового засідання лунає відповідь:  «Я із нею у шлюбі ніколи не перебував». На наступне запитання адвоката «Звідки ж тоді дитина?» відповідь прозвучала у вигляді кумедного зустрічного питання: «А хіба для народження дитини необхідно перебувати у шлюбі? Ці факти не пов’язані між собою. Дитина є, вона наша з відповідачкою, але народжена не у шлюбі». Якщо б адвокат готував клієнта до процесу, ці відомості він знав би заздалегідь.

Суд розглядає справу про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Адвокат відповідача ставить питання своєму ж клієнту: «Перебуваючи за кермом у день дорожньо-транспортної  пригоди, ви були тверезі?» Лунає відповідь: «Ні, я був напідпитку і погано пригадую події того дня». Навіть неюристу зрозуміло: нічого корисного така інформація для сторони процесу, яка її озвучила, не несе. Якщо учасник справи на питання свого ж адвоката визнав, що нетверезим керував транспортним засобом, у головуючого у справі складеться враження, що саме так і було незалежно від того, чи є на підтвердження цієї обставини письмові докази у справі. Найгіршим є те, що страждають у подібних ситуаціях не тільки інтереси клієнта, належний захист яких є професійним обов’язком адвоката. Не меншої шкоди зазнає гідність адвокатського звання, а також престиж усієї української адвокатури в цілому. Після настільки невдалих відповідей повернути довіру суду до показань допитуваної особи важко.

Нісенітні ситуації можуть траплятися і під час перехресного допиту. У справі про цивільно-правові наслідки завдання тілесних ушкоджень адвокат позивача ставить запитання відповідачеві за позовом: «У чому ви були вдягнуті на місці події, де між вами та позивачем стався конфлікт, який закінчився бійкою?». Відповідь: «У піджаку гірчичного кольору». Наступне запитання адвоката: «Це все?». Відповідь відповідача: «Ні, не все». «Які ще предмети одягу були на вас?». «Гірчична спідниця. Якщо ви уважні, можете побачити, що я і зараз у цьому самому костюмі». Адвокат позивача: «Шановна відповідач, дайте повну відповідь на моє запитання. Якось негарно окремо розпитувати вас про кожен предмет одягу?». Відповідь: «Хоч би що ви питаєте, ви і так виглядаєте негарно». У залі судового засідання лунає сміх. Головуючий у справі робить зауваження учасникам процесу.

Підсумок сформуємо у вигляді загального правила стосовно допиту власного клієнта:

адвокат, допитуючи особу, представником якої він є, повинен уникати запитань, які не обговорювалися з довірителем під час підготовки до слухання і на які може прозвучати небажана відповідь.

Не можна виключати, що усі питання, щодо відповіді на які немає впевненості, поставить протилежна сторона чи її представник у суді в процесі перехресного допиту. Тому практично кожному адвокату відоме відчуття внутрішньої напруженості, яке наростає в міру наближення процесуального опонента під час перехресного допиту до запитань, яких хотілося б уникнути взагалі. У справі про поділ майна подружжя допитується свідок, який ввіз в Україну кошти для передання одному з подружжя на купівлю спірної квартири. Під час перетину кордону ввезені гроші не декларувалися. Після запитань адвоката, за клопотанням якого викликано свідка, його перехресний допит розпочинає адвокат протилежної сторони. Ставиться низка запитань з приводу походження коштів. Нарешті звучить запитання: «Чи задекларували ви ввезені кошти під час перетину державного кордону України і чи сплатили пов’язані із ввезенням обов’язкові платежі?». Головуючий відхиляє клопотання адвоката протилежної сторони про зняття цього запитання як такого, що не стосується суті спору, і зобов’язує свідка надати відповідь. У залі судового засідання зависає напружена тиша. «Я мав із собою 30000 євро. Можна провозити, не декларуючи,  щонайбільше 10000. У машині, окрім мене, їхало ще два пасажири. Ми  поділити між собою перед кордоном кожному по 10000 євро і перетнули кордон, не декларуючи ці гроші. Уже в Україні склали ці кошти докупи, а я однією сумою передав відповідачу. Всі так роблять, порушень закону тут немає». Після цього адвокат відповідача полегшено зітхнув. Але на таке розв’язання проблемних питань розраховувати не варто. Свідки є різні за рівнем освіти, життєвим досвідом, кмітливістю. Ніхто з них не бажає потрапити у незручну ситуацію перед судом, коли не знатиме, як правильно відповісти на поставлене питання, але далеко не кожен свідок зорієнтується надати правильну відповідь на складне питання. Тому і важливо такі можливі питання, як і відповіді на них обговорювати з своїм клієнтом до засідання, щоб не потрапляти під час судового розгляду у неприємні ситуації. Обговорення допиту із свідком, а не стороною процесу, можливе лише тоді, коли ініціатор допиту сам спілкується з такою особою. Дуже часто суд, приймаючи рішення щодо клопотання про виклик свідка,  просить самого заявника цього прохання забезпечити явку такої особи до суду. Однак треба бути вкрай уважним під час спілкування з особою, яка буде допитуватися як свідок. Останній має певний процесуальний статус, і в разі виявлення у суді факту спілкування представника однієї з сторін процесу із свідком довіра до показань останнього може бути підірвана. В суді допитується експерт-психіатр, який дав висновок, що заповідач в момент нотаріального посвідчення заповіту не міг усвідомлювати своїх дій та керувати ними. До допиту адвокат відповідача робить перед судом заяву про те, що безпосередньо перед початком засідання викликаний для допиту експерт про щось пошепки довго спілкувався із позивачем у коридорі суду. Просить таку заяву зафіксувати у протоколі судового засідання. На запитання головуючого, чи відповідає зауваження адвоката дійсності, експерт відповів: «Ваша честь, я познайомився з позивачем в коридорі суду. Він відрекомендувався, коли секретар з’ясовував, хто з’явився в цій справі. Говорили ми з ним на загальні теми, не торкаючись суті спору». Головуючий з’ясовує в експерта тривалість стажу його експертної діяльності. Почувши відповідь, оголошує: «Ви тривалий час провадите судову експертну діяльність, а досі не знаєте, що ви як експерт можете робити, а що ні». Вислуховувати такі зауваження від суду неприємно як суб’єкту експертної діяльності, так і особі, за клопотанням якої він був викликаний. Проте і в такий тактичний спосіб можна породити сумнів у суду щодо правильності підсумків експертизи та правдивості показань експерта. Адвокат повинен володіти й іншими прийомами, здатними підірвати довіру до результатів використання спеціальних знань у процесі. До районного суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дорожньо-транспортної пригоди, викликано експерта, що провів судову автотехнічну експертизу. У вступній частині судового засідання суд з’ясовує явку учасників процесу. Секретар доповідає, що у судове засідання з’явилися сторони у справі та їх представники. Адвокат позивача просить слова і заявляє, що на судовий розгляд  для допиту з’явився також судовий експерт Д., який очікує у коридорі суду. Адвокат протилежної сторони просить слова і заявляє відвід викликаному експерту. Недовіру автору експертного висновку мотивує тим, що гадки не має, як виглядає експерт, з яким не знайомий.  Звідки протилежна сторона може знати, що серед досить великої кількості людей, присутніх у приміщенні суду, є експерт, який провів експертне дослідження, збагнути неможливо. Інформація протилежної сторони свідчить лише про те, що ініціатор процесу спілкується з експертом у непроцесуальний спосіб, що неприпустимо. Довіряти підсумкам експертизи або показанням автора і підписанта висновку за таких обставин не можна.

Суд, відхиливши відвід експерту, допитав цю особу, але після цього за клопотанням сторони відповідача призначив додаткову експертизу з аналогічними запитаннями і доручив її проведення іншій особі.

Готуючись до допиту або надання пояснень своєї сторони, треба враховувати, що на практиці часто судовий розгляд є тривалим у часі, а проміжки між судовими засіданнями можуть бути досить значними. Добре підготовлений до допиту клієнт у разі відкладення судового розгляду або оголошення у ньому перерви через два тижні може вже погано пам’ятати, які відповіді на ті чи інші запитання він узгодив із своїм адвокатом.

Як наслідок, допит чи пояснення після перерви у судовому розгляді можуть обернутися неприємним сюрпризом для сторони та її адвоката. Тому доцільно у разі тривалих перерв між засіданнями, якщо клієнт так і не був вислуханий  судом, перед судовим розглядом знов пройтися із довірителем по поясненнях і запитаннях. Адвокати з досвідом знають, наскільки несподіваними можуть бути, здавалось би, узгоджені з клієнтом відповіді після певної перерви між засіданнями.

Готуючись до засідання, слід обговорити із довірителем питання про формат виступу сторони перед судом.

Процес передбачає вступне слово кожного учасника або допит сторони за її згодою як свідка (ст. 92, ст. 234 ЦПК України). Існування цих двох форм викладу правової позиції зумовлене вичерпним переліком джерел доказів (ст. 76 ч. 2 ЦПК України), серед яких законодавець не передбачив пояснення сторін. Останні, однак, можуть бути допитані як свідки, якщо дадуть на це згоду і якщо обставини справи відомі їм особисто. Ініціювати допит може будь-яка особа, що бере участь у справі, зокрема й сторона, яка клопоче, щоб допитали саме її. За яких обставин варто ініціювати перед судом допит свого клієнта або процесуального опонента як свідка? Вважаємо, що заявляти таке клопотання доцільно, якщо в учасника процесу є вагомі докази на спростування правової позиції протилежної сторони. Позивачка у справі про поділ спільного майна подружжя заявила вимогу про збільшення своєї частки у спільному майні з огляду на інтереси малолітньої дитини, посилаючись при цьому на ст. 70 ч. 3 СК України. У позовній заяві зазначено, що після припинення шлюбу малолітня дитина сторін мешкає із мамою — позивачкою у справі, а відповідач ухиляється від сплати аліментів. Але у розпорядженні останнього є постанова апеляційного суду про відмову позивачці у стягненні аліментів, оскільки дитина по черзі проживає як з батьком, так і з матір’ю,  що закріплено  укладеною між цими сторонами і затвердженою судом мировою угодою у справі про визначення місця проживання дитини. У майновому спорі доцільно ініціювати допит позивачки як свідка, маючи у своєму розпорядженні акти правосуддя, які заперечують її право на стягнення аліментів взагалі, а отже, спростовують юридичну можливість відступу від принципу рівності часток подружжя у спільному майні.  Якщо ж сторона, про допит якої заявлено клопотання, не надасть своєї згоди на давання показань як свідок, ініціаторам допиту доведеться опитувати таку сторону після її вступного слова. Під час ставлення таких питань у суді доцільно використовувати ті самі правила і прийоми, висвітленню яких і присвячена ця публікація. Вони є однаковими незалежно від того, виголошує сторона процесу вступне слово чи допитується як свідок.

Важко уявити справу, в якій після вільних пояснень чи показань у адвокатів не виникло б жодних запитань до допитуваної особи. Насамперед слід застерегти від запитань заради запитань.

Розглядається справа про цивільно-правові наслідки дорожньо-транспортної пригоди. Допитується відповідач у справі, який і заподіяв шкоду зіткненням автомобілів. Запитання адвоката: «Що ви робили безпосередньо перед тим, як сіли за кермо?». Відповідь: «Вечеряв вдома із товаришем, з яким потім поїхав у справах». Наступне запитання «Що ви їли під час вечері?». Відповідач дає детальну відповідь. «В той день, коли ви вечеряли, у вашому будинку вимикали світло?». Головуючий перериває допит: «Адвокат, поясніть суду, для чого ви це з’ясовуєте?». Відповідь адвоката: «Щоб допомогти суду розібратися у справі». Головуючий: «Яким чином допоможе у з’ясуванні обставин справи те, що їв відповідач у день події?». У суді не місце для непотрібних запитань. Кожне запитання адвоката повинно мати певне значення для доведення правової позиції клієнта перед судом. Сам адвокат повинен бути готовим у будь-який момент процесу пояснити суду, чому він поставив те чи інше запитання. Не можна виключити ситуацій, коли головуючому незрозумілий зміст певного питання. Адвокат з’ясовує у представника колекторської компанії, за яку ціну ця юридична особа придбала право вимоги до боржника за кредитом. Головуючий уточнює в адвоката, яке значення ця інформація має під час розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Адвокат пояснив, що залежно від ціни, за яку придбано право вимоги (номінальна, більша чи менша за заборгованість з кредиту), договір про відступлення вимоги може бути кваліфікований як правочин з факторингу з усіма юридичними наслідками. Після таких пояснень головуючий зобов’язав представника заявника надати відповідь на поставлене запитання.

Наступний прийом можна сформулювати так:

намагаючись довідатися правдиву інформацію в опитуваної особи з певного питання, не варто ставити це питання прямо.

Доцільно завуалювати головне питання іншими, щоб, відповідаючи на них, допитувана особа, можливо, і не збагнула, що надає учасникам процесу і суду більше інформації, аніж у неї запитувалося. Наведемо приклад. Розглядається справа за позовом директора приватного підприємства про стягнення заборгованості з заробітної плати. Відповідач – приватне підприємство, захищаючись від позовних вимог, надало суду підписаний позивачем наказ про відправлення трудового колективу у відпустку без збереження заробітної плати. Почеркознавча експертиза ідентифікувала підпис на наказі як виконаний позивачем, обґрунтовуючи свій висновок максимально спрощеним варіантом об’єкта дослідження. У суді допитується засновник відповідача. Наведемо приклад допиту, проведеного з використанням вказаного вище прийому. Запитання адвоката: «Чому позивачу тривалий час не нараховувалася заробітна плата?» Відповідь: «Через відсутність замовлень на підприємстві сам позивач, бувши його керівником, відправив трудовий колектив у відпустку без збереження заробітку. Отже, він і сам перебував у такій відпустці, що виключало нарахування йому заробітної плати за цей період». Наступне запитання: «Чому наказ про відправлення усього трудового колективу у відпустку без збереження заробітної плати, підписаний позивачем, поширюється і на самого підписанта?». Відповідь: «Згідно зі статутом нашого підприємства усі кадрові питання вирішує його директор. Він також є членом трудового колективу. Таким чином, підписаний ним наказ стосувався безпосередньо і його самого». Запитання: «А хто підписав наказ про прийняття позивача на роботу?». Відповідь: «Я, як засновник підприємства». Запитання: «А хто визначив розмір оплати праці позивачу під час прийняття на роботу?». Відповідь: «Також я. Це все вирішено у наказі про прийняття на роботу». Наступне запитання: «Хто підписував накази про надання директору щорічних відпусток?». Відповідь: «Також я, як засновник та власник підприємства». Запитання: «А ви, як засновник, приймали рішення про відправлення позивача у відпустку без збереження заробітної плати?». Відповідь «Ні». Запитання: «Свідок, як так виходить: на роботу позивача приймали ви, заробітну плату визначили також ви, у щорічні відпустки відправляли також ви, але у відпустку без збереження заробітної плати позивач себе чомусь сам відправив?». Свідок не зміг надати чітку відповідь на це запитання. Насправді головне запитання в процесі допиту так і не прозвучало. Адвокат позивача не з’ясовував прямо, чи може в одній особі збігатися дві сторони трудового договору – роботодавець і працівник, але отримав відповідь шляхом ставлення інших запитань, безпосередньо не пов’язаних із головним, і довідався, що функції працедавця стосовно директора підприємства здійснював свідок у справі, а тому він і повинен був видати наказ про відправлення позивача у відпустку без збереження заробітної плати. Оскільки такого рішення засновника підприємства не було, заробітна плата керівнику повинна була нараховуватися. Позов було задоволено.

Трапляється, що, отримавши на поставлене запитання сприятливу відповідь, адвокат намагається підсилити враження від почутого перед судом, сфокусувати увагу головуючого на цій інформації. Це велика помилка, яка, навпаки, може нівелювати навіть вже здобутий результат.

Розглядається справа про відшкодування шкоди, заподіяної побиттям позивача. У суді допитується таксист, який бачив бійку між сторонами у справі. На запитання адвоката позивача він свідчить, що бачив, як відповідач вдарив рукою позивача в обличчя, від чого той впав на землю. Натхненний успіхом адвокат кидається в атаку і ставить низку запитань про те, якою рукою завдавався удар: правою чи лівою, розкритою чи кулаком. Свідок в процесі ставлення додаткових запитань починає вагатися, а чимдалі навіть плутатися у показаннях. Відповідає нечітко, кажучи, що купляв у цей час цигарки і бачив усе боковим зором, вже сутеніло, пройшло багато часу, а тому деталі пригадати не може. Остаточно псує допит адвокат протилежної сторони в процесі перехресного допиту. Його запитання сконцентровані на тому, за якими ознаками свідок ідентифікував особу, яка завдала удару, саме як відповідача у справі. Чи був нападник в окулярах під час завдання удару, у чому був вдягнутий, яку мав зачіску, якого був зросту,  яким було взаємне розміщення тіл у момент завдання удару? Поведінка свідка свідчить уже про перебування в шоковому стані від прибуття до суду. На останнє запитання, чи може він категорично ствердити, що особою, яка на місці події завдала удару позивачу, є саме відповідач, зніяковівши, тихо відповідає: «Я не впевнений, що це був він». Якщо порівняти першу відповідь свідка з останньою, видно, що вони діаметрально протилежні. Яку доказову користь має адвокат позивача, намагаючись допитати свідка так, щоб жоден суд не міг відкинути його свідчення? Такий адвокат своїми ж діями звів нанівець будь-яке доказове значення цих показань. Тому важливим правилом є утримання від бажання підсилити враження від сприятливих для клієнта показань. Водночас у процесі надання свідком вільних показань щодо низки обставин можна з великою часткою вірогідності передбачити, як на певні запитання він відповість.

Після завершення вільного викладення показів можна поставити низку запитань, усвідомлюючи наперед, якими будуть відповіді. Як наслідок, у розпорядженні суду з’явиться важлива доказова інформація. Головне в разі використання цього прийому своєчасно зупинитися, отримавши сприятливу відповідь.

Заборона ставити навідні запитання свідку є нормою процесуального законодавства, але таких запитань слід уникати під час будь-якого допиту. Небезпека полягає у тому, що у самому навідному запитанні міститься відповідь або її частина. Слід бути готовим, що жодне з навідних запитань не залишиться поза увагою протилежної сторони, яка проситиме суд зняти таке запитання або зобов’язати його автора переформулювати так, щоб воно не було навідним.

Трапляється й навпаки. Попри всі зусилля  адвоката, свідок твердо стоїть на своєму. Слід пам’ятати: не можна змусити людину в суді сказати щось інше, якщо вона цього не бажає. В таких випадках треба рухатися далі в процесі допиту.

Ще один важливий прийом, про який не можна не згадати.

Маючи на меті з’ясувати важливі обставини справи, часто доцільно поставити низку неважливих, на перший погляд, коротких запитань, за якими сторона чи свідок не побачать суті з’ясовуваних відомостей.

Допитується ініціатор процесу про поділ майна подружжя. З’ясовано, що через декілька років після укладення шлюбу позивачка переїхала до своїх батьків, мотивуючи переселення більш зручним маршрутом добирання до роботи. Її адвокат ставить своїй клієнтці запитання, чи вела вона спільне господарство із позивачем після відселення. Ініціатор процесу відповідає ствердно. Насправді які обставини справи встановив цим запитанням адвокат? Нічого конкретного не прозвучало. В процесі перехресного допиту були поставлені такі запитання: «Позивачка, після відселення з квартири ви часто там бували?”. Відповідь: «Не часто, але бувала». «Чи брали ви участь у сплаті комунальних послуг за цю квартиру?» – «Звісно». – «Яким чином?» – «Я давала відповідачу частину грошей, щоб він вніс їх за комунальні послуги?» – «Як визначалася сума, яку ви передавали?» – «Суми мені називав відповідач». – «Вони були сталі чи різні?» – «Я зараз не можу пригадати». – «Чи маєте ви якесь документальне підтвердження своєї участі в оплаті комунальних послуг?» – «Ні, я довіряла чоловікові». – «Де після відселення зберігалися розрахункові книжки з оплати комунальних послуг?» – «У квартирі». – «Чи можете ви назвати суду розмір квартирної плати за це помешкання?» – «Не можу пригадати, він, здається, мінявся». – «Чи мали ви спільний бюджет із чоловіком після переселення?» – «Чоловік говорив мені, що на частину заробітної плати живе, а частину заощаджує як наш спільний бюджет». – «Ви знали, яка саме сума заощаджується?» – «Ні, все робилося на довірі». – «А самі ви заощаджували щось як спільний бюджет?» – «Ні, в мене невеликі доходи». – «Чи мали ви спільний відпочинок із чоловіком після вашого відселення?» – «Так». – «Де ви відпочивали?» Позивачка називає популярний курорт. Запитання: «Ви жили там разом?». Відповідь: «Ні». «Позивач, а як так виходить: відпочинок спільний, а жили не разом?» – «Це було наше спільне рішення». – «Як пояснити, що у мотивувальній частині рішенні суду про припинення вашого шлюбу, яке вже набрало законної сили,  зазначено, що ви тривалий час не ведете з чоловіком спільного господарства?» Відповідь: «Я маю свого адвоката, хай він і пояснить». Адвокат відповідачки звертає увагу суду, що обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, є встановленими і не можуть відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуватися повторно або мати інше трактування у процесах за участю тих самих сторін. В процесі цього допиту, розбивши опитування про ведення спільного господарства на низку коротких запитань про конкретні обставини справи, адвокат встановив, що спільного господарства сторони після відселення позивачки не вели. Жодних доказів участі в оплаті комунальних послуг ініціаторка процесу не надала, особами, що отримали туристичні послуги, в договорі значаться вона сама і її донька, тільки вони перетнули державний кордон у країну відпочинку. Не говорячи вже про наявність преюдиціальних обставин, викладених в акті правосуддя, ухваленому за участю тотожних сторін. Важливою в цьому прикладі є і послідовність запитань: зауваження про неможливість повторного доказування обставин, констатованих у судовому рішенні за участю тих самих сторін, адвокат залишив на кінець допиту, розташувавши перелік підготовлених запитань у міру наростання доказового значення відповідей на них.

У допитах різних осіб не варто ставити запитання в одній і тій самій формі, слід намагатися кожному наступному допитуваному поставити хоч і те саме запитання, однак перефразувавши його.

Завдяки цьому правилу можна почути набагато більше корисної доказової інформації, ніж пропонуючи усім допитуваним один і той самий перелік запитань. У справі про цивільно-правові наслідки побиття допитуються декілька свідків. Кожного з них розпитують про те, чи є відповідач саме тією особою, що завдала позивачці ушкоджень. Одному з свідків адвокат відповідача ставить запитання: «Між завданням тілесних ушкоджень і судовим засіданням минуло декілька місяців. Як ви запам’ятали і так ствердно упізнали мою довірительку як особу, що побила позивачку?». Відповідь свідка: «Ви знаєте, я вперше в житті бачив, щоб одна жінка так гамселила іншу. Спробуй таке не запам’ятай!». З усіх допитаних свідків показанням саме цієї особи було приділено найбільше уваги в судовому рішенні.

На завершення слід наголосити на декількох важливих правилах, яких слід дотримуватися під час допиту в будь-якій цивільній справі.

Адвокат завжди зобов’язаний ставити запитання у максимально коректній формі.

Це його професійний обов’язок. Складається надзвичайно неприємне враження, коли в запитаннях представник однієї з сторін намагається не з’ясувати обставини справи, а показати своє негативне ставлення до допитуваної особи, відкрити у відкритому судовому засіданні охоронювані законом відомості, які стосуються приватного життя особи. Поширеним у практиці, особливо молодих колег, є необґрунтована квапливість у ставлення запитань. Ставиться декілька запитань до того, як сторона чи свідок встигнуть відповісти на кожне з них послідовно. Це прояв непрофесіоналізму. Адвокат позбавляє і самого себе, і суд доказового матеріалу. До наступного запитання не варто переходити, допоки свідок не дасть вичерпну відповідь на попереднє. Свідок, до якого лунає низка запитань одразу, починає плутатися у відповідях, збивається з пантелику і в кращому випадку дасть відповідь лише на частину з них, а в гіршому – дасть не до кінця достовірні показання.

У процесі допиту неприпустимі нетактовності щодо допитуваної особи.

Можна радити до будь-якого допитуваного звертатися по імені і по батькові, оскільки анкетні дані встановлюються до початку допиту. Надзвичайно неприємно чути під час звертання до  свідка – особи, яка виконує свій обов’язок перед правосуддям, – запитання на межі образ. Розглядається справа про недійсність заповіту. У суді допитується як свідок лікар психоневрологічного диспансеру, де стаціонарно лікувався заповідач. Адвокат позивача дуже детально розпитує свідка про усі події його робочого дня в дату посвідчення заповіту, напередодні цього та в день після посвідчення заповіту. Свідок каже: «Я розумію. Ви хочете перевірити, чи добре я пам’ятаю ті обставини». Адвокат зі свого місця проголошує: «Саме так. Ви розумна дівчинка, як я бачу». Адвокат протилежної сторони встає і просить головуючого зробити зауваження адвокату протилежної сторони. Свідок – людина передпенсійного віку, лікар із понад тридцятирічним лікарським стажем, а до неї звертаються «дівчинка».

На практиці досі часто трапляються випадки, коли в процесі допиту свідку ставляться запитання з його особистого листування, зокрема щодо змісту електронних листів, СМС-повідомлень, телефонних розмов. Адвокати, які допускають такі грубі порушення, ігнорують, що всі ці відомості охороняються законом і збирати, а тим більше розголошувати їх у суді без згоди особи, якої вони стосуються, заборонено.

Слід утримуватися також від запитань, які виставляють у невигідному світлі фізичні особливості людини.

Ставиться запитання людині пенсійного віку і кремезної статури з приводу її особистої участі в будівництві спірного будинку: «Які роботи на будові виконували особисто ви?». Відповідь: «Я набирала у два відра цеглу і несла хлопцям нагору, щоб вони її клали». «Сходи нагору тоді вже були?» – «Ще ні». – «Як ви тоді піднімалися?» – «По драбині, приставленій до стіни». – «Даруйте, як із наповненими цеглою двома відрами за вашої ваги ви могли піднятися драбиною нагору?» Головуючий знімає запитання і робить зауваження адвокату: «Представник, давайте ставити коректні запитання і виявляти повагу до усіх присутніх у залі».

Такими є загальні правила, якими можна користуватися під час допиту особи, намагаючись з’ясувати правдиві за змістом і повноцінні за обсягом показання. Ідеального допиту не існує, проте прагнути досягнути цього рівня — обов’язок кожного адвоката.