Системність від супротивного

Потураючи прокурорам, суди штовхають інститут адвокатури у прірву професійної деградації

Аналіз останніх «трендів» розгляду спорів, пов’язаних із набуттям права на заняття адвокатською діяльністю, виявив доволі цікавий аспект. Суди почали вважати, що оскаржувати кваліфікаційні процедури можуть лише здобувачі професії. Особливо яскраво це простежується у справах колишніх військових прокурорів. Куди це заведе адвокатуру?

Оскарження за розділами

Ідеться про рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій, пов’язані із допуском особи до кваліфікаційного іспиту, а також затвердженням результатів цього іспиту та видачею свідоцтва про його складання.

Нагадаємо, за законом особа, яка виявила бажання стати адвокатом, звертається із пакетом документів до КДКА регіону. Там перевіряють додержання усіх вимог (освіта, стаж у галузі права, відсутність обставин несумісності тощо) та ухвалюють рішення про допуск до іспиту або про відмову в цьому (ст. 8 закону). Аналогічно у КДКА приймають рішення за результатами складання самого іспиту – видають свідоцтво або визнають особу такою, що не склала кваліфікаційний іспит для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні (ст. 9 закону).

Звісно, у кандидата, який в рамках набуття права на заняття адвокатською діяльністю (розділ ІІ закону) отримав негативне для себе рішення, є можливість оскаржити його протягом тридцяти днів до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. І таке право додатково закріплено щодо обох можливих випадків відмови – у ч. 4 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 закону відповідно.

Але на практиці можливі (і іноді справді трапляються) випадки, коли у КДКА під час прийняття документів чомусь поверхово підійшли до їх вивчення і кандидат насправді не відповідає вимогам, встановленим законом. Або ж з’ясувалося, що іспит для поважного в області юриста, наприклад колишнього судді чи прокурора, був профанацією…

Тоді це вже інша історія, пов’язана з організацією самого адвокатського самоврядування (цим питанням присвячено розділ VII закону). У такому разі на подібні порушення звертають увагу вже інші суб’єкти – самі ради адвокатів регіонів або РАУ. І для цих випадків законодавець також встановив загальне правило ч. 8 ст. 50 закону про те, що рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено протягом тридцяти днів із дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.

Ігри у загальне і спеціальне

Звісно, коли ВКДКА після виявленого порушення скасовує рішення, що було вигідне для всіх учасників кваліфпроцедур (здобувача і КДКА), але неправомірне по суті, тоді і виникають невдоволення, з якими кандидати у професію йдуть до суду.

І потурання судів прагненням окремих осіб закріпитися в адвокатурі шляхом довільного тлумачення норм закону може мати вкрай негативні наслідки для всього інституту захисту.

Річ у тім, що суди стали вважати, що положення ч. 4 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 закону про право здобувача професії оскаржувати негативне для нього рішення є спеціальними щодо норми ч. 8 ст. 50 закону.

Так, у сумнозвісній справі колишніх військових прокурорів, які стали адвокатами  (коли органи адвокатури встановили факти, що здобувачі в день іспиту в Луцьку офіційно були на роботі в Києві) суд дійшов висновку про те, що оскаржувати рішення КДКА області має право не будь-яка особа, якій сталі відомі такі порушення порядку, а «виключно лише особа, стосовно якої безпосередньо винесені комісією відповідні рішення, якщо така особа вважає, що ці рішення якимось чином порушують особисто її права, свободи та законні інтереси» (рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі № 140/15977/20).

В іншій справі № 640/23050/20 цієї самої категорії суд зробив висновок про те, що «рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту не підлягає оскарженню, водночас рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено тільки особою, відносно якої його прийнято. Крім того, саме особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може оскаржити таке рішення до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Законом не передбачено можливість оскарження рішення про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, оскільки будь-якого негативного впливу на права зазначених осіб вони не мають». І прикрим є той факт, що це висновок апеляції!

Звісно, така зручна конструкція не могла не мати подальшого практичного застосування. Нещодавно вже Київський окружний адміністративний суд ухвалив аналогічне рішення в пересічній справі № 320/7308/20. Рада адвокатів регіону виявила факт недостатності в здобувача стажу роботи в галузі права і звернулася до ВКДКА. Там рішення КДКА скасували. Суд із цим не погодився. Посилаючись на «системний аналіз змісту норм», що додає ваги аргументації, там зробили висновок про те, що рішення про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту взагалі не підлягають оскарженню! А загальна норма ч. 8 ст. 50 закону (без конкретизації переліку відповідних рішень, можливих суб`єктів їх оскарження та відповідного порядку, що визначено в інших спеціальних нормах щодо кожному конкретного випадку) не підлягає широкому тлумаченню стосовно суб`єктів оскарження.

Безкарність породжує вседозволеність

Одним із поширених у математичній логіці методів є доведення певних тверджень «від супротивного». Тож давайте припустимо, що такі висновки судів (які вже починають брати на озброєння кандидати в професію) є істинними.

Тобто у кваліфікаційних процедурах оскаржити до ВКДКА чи суду можна лише негативні рішення КДКА. Водночас звернутися зі скаргою може лише сам здобувач, оскільки це стосується його інтересів.

У такому разі будь-яке рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту або рішення про затвердження результатів іспиту та видачу свідоцтва про його складання, по-перше, є правомірним апріорі, по-друге, таким, що неможливо скасувати ні у ВКДКА, ні в суді. Дотримання вимог закону (освіта, стаж, атестація тощо) значення вже не має. КДКА може не перейматися перевіркою документів від кандидатів, проводити іспити та просто видавати потрібні заявнику рішення і свідоцтва. Це фактично схема, узаконена судами, і прямий шлях до деградації професії.

Переконана, що існування в осіб, які прагнуть здобути право на заняття адвокатською діяльністю, права оскаржувати негативні для них рішення КДКА не може виключати повноважень органів адвокатського самоврядування забезпечувати законність тих самих рішень. Зокрема, шляхом їх оскарження до ВКДКА або суду. А твердження судів про загальну і спеціальні норми є хибним хоча б тому, що відповідні норми містяться в різних (за предметом регулювання і суб’єктами) розділах закону про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Підсумовуючи наведене, варто також згадати цілі, які законодавець визначив для адвокатського самоврядування, закріплені в статті 2 закону. Одна з них – забезпечення високого професійного рівня адвокатів.

Але суди, займаючи позицію тлумачення норм закону не в інтересах верховенства права, а в інтересах окремих осіб, фактично унеможливлюють досягнення цієї цілі. І таким чином заперечують право недержавного самоврядного інституту самостійно вирішувати питання організації своєї діяльності.

Автор: Ганна ЛАЗАРЧУК, член Ради адвокатів України від Рівненської області