Шляхи відшкодування та компенсації шкоди від агресивної війни: погляд юристів

II Конференція «Відшкодування шкоди заподіяної внаслідок війни» розпочала свою роботу в Києві 21 листопада 2023 року. Організатором стало видання «Юридична практика», генеральні партнери заходу – юридична фірма Equity та Benchers Law Firm, професійний партнер –  ЮФ Eterna Law, стратегічний партнер ЮФ «Шкребець і Партнери», партнер практики – ЮФ «Ілляшев та Партнери».

Перша сесія про шляхи відшкодування та компенсації шкоди від агресивної війни пройшла під спільним модеруванням Олега ВАЛЕНДЮКА, керуючого партнера Benchers Law Firm, та Олега МАЛІНЕВСЬКОГО, керуючого партнера Equity.

УЧАСНИКИ:

• Олена ДУМА, голова АРМА
• Сергій ПОГРІБНИЙ, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, д.ю.н., професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України
• Ганна ТИЩЕНКО, директор департаменту міжнародного співробітництва та представництва Міністерства юстиції України
• Олександр ЗЮЗЬ, начальник відділу взаємодії з державними, недержавними та міжнародними організаціями департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора
• Олексій КОТ, директор НДІ правотворчості та науково-правових експертиз НАПрН України, член-кореспондент НАПрН України, професор, д.ю.н., заслужений юрист України
• Марина РЯЩЕНКО, радник ЮФ «Ілляшев та Партнери»

Питання відшкодування збитків може вирішуватись Україною та міжнародною спільнотою лише разом та комплексно у правовому політичному та економічному аспектах. Одне з головних питань – забезпечення реального відшкодування збитків. Московія не визнає агресії в Україні та не має наміру відшкодовувати збитки, зазначив Олег Валендюк і надав історичний огляд розвитку інституту виплат репарацій від держав:

«Підвалини сучасних міжнародних відносин сягають 17-го сторіччя, коли був укладений Вестфальський мир, суть якого полягала у визнанні за державами повного суверенітету. За такої концепції не йшла мова про відшкодування шкоди потерпілим.

Лише на початку 20 сторіччя провідні держави зробили першу спробу щодо врегулювання правил ведення війни. Найбільш відомі –  ІІ та ІІІ Гаазькі конвенції.

Проте міжнародне гуманітарне право остаточно сформувалось лише після закінчення ІІ Світової війни і укладення чотирьох Женевських конвенцій. Цими конвенціями було частково обмежено державний суверенітет і покладено на держави обов’язок вести бойові дії таким чином, щоб мінімізувати шкоду цивільному населенню.

Однак у питанні обов’язків відшкодування шкоди нічого не змінилося: за результатами війни переможці покладали обов’язок виплати репарацій на переможених. Причому репарації виплачували і отримували саме держави.

Новий крок: Угода про репарації між ФРН та урядом Ізраїлю, яка, крім репарацій державі, передбачала виплату репарацій на користь громадської організації «Конференція з матеріальних претензій євреїв до Німеччини», створеної єврейським конгресом. Після розвалу срср Німеччина почала прямі виплати колишнім громадянам срср, які були в’язнями концтаборів та були вивезені на примусові роботи. Однак принципово це нічого не міняло. Виплати репарацій та компенсацій здійснювались за рішенням влади Німеччини.

Після ІІ Світової війни в міжнародному праві відбулись кардинальні зміни: створена ООН, була прийнята Декларація з прав людини, що призвело до часткового обмеження суверенітету країн, створений ЄСПЛ – з’явились легальні міжнародні механізми відстоювати свої права у спорі з державою.

У більшості країн світу з’явилась кримінальна відповідальність за воєнні злочини, в т.ч. за порушення звичаїв війни проти населення, і  механізм відшкодування через судочинство шляхом подання цивільних позовів.

Проте реальна система міжнародної кримінальної юстиції не створена, Україна не приєдналась до Римського статуту. Практика створення військових трибуналів за окремим збройними конфліктами має надзвичайний характер і потребує консолідованої позиції міжнародної спільноти і, як правило, відбувається після поразки агресора.

Наприклад, спроба зробити міжнародний військовий трибунал у справі щодо збиття малайзійського боїнга у 2014 році виявилась невдалою і справу розглядав звичайний суд в Нідерландах.

Більшість реалізованих механізмів може бути використана після закінчення війни відносно переможеної держави.

Тож нагальним є питання створення нових як національних, так і міжнародних механізмів відшкодування шкоди від агресивної війни.

Окремі кроки вже зроблені: Генасамблея ООН в листопаді 22 року прийняла резолюцію про правовий захист у зв’язку з агресією проти України, в якій держави визнали необхідність створення міжнародного механізму відшкодування шкоди у співпраці з Україною. 17 травня 2023 року Рада Європи прийняла резолюцію про створення Міжнародного реєстру збитків, завданих агресією рф проти України. 44 держави та ЄС приєднались або заявили про намір  приєднатися до Реєстру.

Реєстр стане документальним обліком претензій щодо заподіяних збитків та шкоди, а також першою складовою частиною майбутнього міжнародного компенсаційного механізму, створення якого планується окремими договорами про співпрацю з Україною.

Заяви про збитки зможуть подавати всі зацікавлені фізичні та юридичні особи, а також держава Україна.

“Однак диявол у дрібницях, а щодо деталей виникає багато питань, деякі з них ми спробуємо сьогодні обговорити”, – зауважив Олег Валендюк.

Олег Малиневський подякував за історичний екскурс і нагадав про подію, яка відбулась у січні 2013 року, приблизно за рік до початку війни росії в Україні: тоді відомий ворожий військовий чиновник валерій герасимов заявив, що у 21 сторіччі не буде класичної війни, не буде стану, коли одна держава оголошує війну іншій, настав час гібридних воєн.

«Нам як юристам потрібно задуматись і шукати нелінійні відповіді, а гібридні юридичні відповіді. У моєму розумінні, не буде найближчим часом класичних воєнних репарацій, ми повинні шукати і міжнародно-правові шляхи, і національно-правові шляхи, зокрема і позови про відшкодування збитків, і звернення до ЄСПЛ, і до арбітражів, і багато інших речей, які робляться. Але ми говоримо про шлях, а хотілось би, можливо, наступного року говорити про результати у вигляді отримання коштів. Уже зараз, до речі, відбуваються конфіскації російських активів за цими квазікаральними механізмами. Але вони відбувається на основі чинного законодавства», 

–  зауважив Олег Малиневський і наголосив на тому, що нехай буде 5 чи 10 шляхів компенсації – вони не будуть зайвими, треба обкласти ворога фінансово таким чином, щоб війна йому була невигідною, щоб він зрозумів, що, хай як довго він веде цю війну, хоч би які великі руйнування він спричинив, рахунок доведеться сплачувати.

Компетенція АРМА

Олена ДУМА, голова АРМА, підкреслила унікальну роль Агентства, по-перше, в глобальних процесах:

«АРМА створена за аналогом таких органів в європейських країнах, і наша роль унікальна в тому, що ми маємо закрити ланцюг від виявлення, розшуку аж до управління арештованими активами. Статус органу потужний, АРМА працює з 88 країнами світу, з 54 міжнародними інституціями, з Європолом та Інтерполом, користуємось міжнародними базами OSINT, SIENA та іншими».

Новим здобутком пані Олена назвала включення АРМА до мережі європейських антикорупційних органів. Також очільниця АРМА розповіла про затвердження нових правил реалізації арештованих активів (постанови уряду №№ 719 та 558), які відповідають європейським нормам.

Серед іншого Олена Дума відмітила новий порядок, згідно з яким АРМА зможе реалізовувати арештовані активи за кордоном. Це стосується ексклюзивних дорогих об’єктів, які фізично складно або неможливо повернути в Україну, – тепер їх зможуть реалізувати за кордоном.

Також вона розповіла, що, крім інших активів, АРМА знаходить і віртуальні активи – є відповідні проєкти наказів щодо порядку управління такими активами.

«Тема визначення кінцевого бенефіціара  стоїть першим рядком на всіх міжнародних конференціях. АРМА є учасником розробки проєктів директив ЄС, де є нова нормативна база щодо такого визначення і повернення», – наголосила Олена Дума.

Також очільниця АРМА звернула увагу на проблему передання управління санкційним майном і проблеми з голосуванням щодо законопроєкту № 6233, яким могла бути розблокована можливість управління арештованими російськими активами.

Серед позитивних новин: відкриття реєстру арештованих активів та придбання військових облігацій більш ніж на 2 млрд грн.

Робота Мін’юсту

Ганна ТИЩЕНКО, директор департаменту міжнародного співробітництва та представництва Міністерства юстиції України, говорячи про пріоритети, зазначила, що міністерство цікавить, щоб відшкодування відбувалося саме за рахунок росії, Мін’юст шукає вирішення цього питання:

«Нас цікавить швидка і повна компенсація».

Представниця міністерства розповіла, що із самого початку вони просували ідею застосування контрзаходів, зокрема, для правомірного позбавлення рф судового імунітету.

«Проте Україна зіткнулась із великим спротивом, насамперед політичним. Це стосується розробки механізму та здійснення реальних кроків щодо того, як забрати гроші рф і передати постраждалим від агресії. Ми зараз із вами перебуваємо на зламі, на визначальній історичній точці розвитку не тільки міжнародного права, але й цієї конструкції світової співпраці», – зазначила пані Ганна.

Також пані спікерка навела декілька прикладів роботи щодо майбутньої можливості застосування контрзаходів, це:

• законопроєкт у США про використання арештованих російських активів задля допомоги Україні. В ньому США згадують контрзаходи у відповідь на порушення норм міжнародного права;
• у Канаді також мова йде про контрзаходи задля спонукання припинення протиправного діяння і компенсації за це. Передусім це мова про активи центробанку рф.

Крім цього, Ганна Тищенко поділилась планами щодо великої роз’яснювальної програми про можливості фізичних осіб подавати заявки до Реєстру збитків, яку запланувало Міністерство на весну

Стандарти судового процесу

Сергій ПОГРІБНИЙ, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, д.ю.н., професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, закликав аудиторію, в якій багато адвокатів, попри те що клієнти вимагають від них швидких та дієвих рішень, давати їм чесну відповідь: «Якщо про відшкодування, то це довгий шлях, і не факт, що з позитивним результатом».

Доповідач назвав мінімальні стандарти судового процесу, які мають забезпечувати передусім справедливість такого провадження через:

• безумовне забезпечення змагальності та диспозитивності судового процесу з вирішення позовів до країни-агресора;
• забезпечення юридичного представництва професійним адвокатом інтересів країни-агресора у суді, який має призначатися судом з використанням наявних механізмів надання безоплатної правової допомоги;
• забезпечення доступності (дійсного отримання) для відповідача інформації про такі позови та про надані стороною докази на їх обґрунтування;
• забезпечення перекладу на одну з мов міжнародного спілкування позову та основних доказів, а також надання можливості отримати електронні копії документів, наданих позивачем;
• сповіщення сторони відповідача про позовні претензії громадян України через треті країни, міжнародні організації або, що вже використовується, через посольства рф у третіх країнах. Отримання таким самим шляхом копій ухвалених рішень із таким самим перекладом;
• дотримання таких стандартів доказування у цій категорії спорів, які відповідатимуть повній реалізації принципу достатності доказів, а не ймовірності доказів;
• гарантування апеляційного та в окремих випадках касаційного перегляду рішень судів І інстанції у такій категорії спорів, як результат призначення судом представника відсутньої сторони.

На думку спікера, наявні недоліки українського законодавства, які потрібно невідкладно усунути з метою створення умов для вирішення такої категорії спорів, а саме:

• запровадити у ЦПК України та інших процесуальних кодексах загальні правила про розгляд судових справ у порядку заочного провадження з обов’язковим призначенням в окремих категоріях таких спорів (зокрема, й у разі подання позову до країни-агресора) за рішенням суду адвоката відсутньої сторони відповідача;
• невідкладне схвалення ВРУ закону про обмеження юрисдикційного імунітету іноземної країни – країни-агресора у спорах із громадянами України, українськими юридичними особами;
• визначення і запровадження дієвого механізму сповіщення сторони відповідача – країни-агресора – у такій категорії спорів;
• в окремому законодавчому акті має бути передбачено не тільки представництво інтересів відповідача, а й надання коштів позивачу на сповіщення відповідача, переклад матеріалів позову тощо.

Стандарти здійснення правосуддя у такій категорії спорів:

1. У всіх провадженнях за позовами до країни-агресора має бути забезпечена критична оцінка правової та доказової позиції позивача з такою метою і таким рівнем наполегливості, щоб не допустити знецінення самої сили судового акта Української держави.
2. Стандарти доказування: позивачі та суди мають диференціювати факти, які підлягають доказуванню, та загальновідомі факти.
3. Забезпечення безсторонності українського суду: питання, яке турбує іноземних суддів. Суддя, який сам постраждав від збройної агресії рф, очевидно не може вважатися безстороннім, що врешті-решт підірве легітимну силу рішення суду. У негативному сприйнятті рішення українського суду в остаточному підсумку не зацікавлений позивач та країна в цілому.
4. Перевага якості судового процесу над його швидкістю.

Високий стандарт правосуддя має бути дотриманий, наголошує пан Сергій Погрібний.

Підсудність спорів із країною-агресором:

• щодо відшкодування шкоди, завданої пошкодженням, знищенням нерухомого майна, – суду за місцем його розташування або за зміненою підсудністю;
• щодо відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням, знищенням рухомого майна, – суду за місцем заподіяння шкоди або за зміненою підсудністю, проте не суду за місцем розташування колишнього посольства країни-агресора в місті Києві;
• щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншою шкодою здоров’ю або смертю, – можуть вирішуватися:
  • судом за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за зміненою підсудністю;
  • за місцем заподіяння шкоди.

Примусове виконання рішень українських судів про стягнення відшкодування з країни-агресора – є три перспективні шляхи:

1. визнання рішення українського суду шляхом застосування процедури визнання та допуску до його примусового виконання в іноземній країні, в якій є майно країни-агресора або юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у фінансуванні війни на боці агресора;
2. виконання рішень суду в Україні шляхом застосування загальних процедур примусового виконання всередині країни в межах об’єднаного виконавчого провадження Міністерством юстиції України;
3. шляхом використання Міжнародного реєстру збитків, завданих агресією рф проти України, втім у такому Реєстрі рішення українського суду розглядатиметься як один із доказів заподіяння шкоди та її розміру, що не виключає можливості оцінення комісією з відшкодування цих обставин самостійно.

Наведене не виключає можливості запровадження окремими країнами світу  власних правил та процедур (зокрема, в США), зазначив доповідач.

Кримінальна відповідальність

Олександр ЗЮЗЬ, начальник відділу взаємодії з державними, недержавними та міжнародними організаціями департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора, насамперед розповів про структуру свого департаменту.

Також пан Олександр надав результати розслідування департаменту, згідно з його інформацією, зареєстровано:

• 129 486 злочинів, пов’язаних з агресією рф;
• 113 522 злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку;
• 110 227 воєнних злочинів.

Результати воєнних злочинів:

• повідомлено про підозру 456 особам;
• скеровано до суду обвинувальні акти відносно 293 осіб;
• ухвалено вирок щодо 66 осіб.

Пан Олександр розповів, що Генеральний прокурор 15 вересня 2023 року затвердив Стратегічний план з реалізації повноважень прокуратури у сфері кримінального переслідування за міжнародні злочини на період 2023-2025 років:

«Цей системний документ покликаний забезпечити належну координацію органів прокуратури та досудового розслідування на наступні три роки, визначає спільні цілі та пріоритети з метою здійснення правосуддя щодо злочинів, вчинених в умовах міжнародного збройного конфлікту на території України.

Стратегічним планом визначається бачення, принципи та стратегічні цілі, серед яких структурований підхід до кримінального переслідування за міжнародні злочини, підвищення спроможності органів досудового розслідування та прокуратури, належна підтримка та захист потерпілих і свідків, стійке партнерство та ефективна взаємодія з Міжнародним кримінальним судом, іноземними партнерами та громадянським суспільством.

Реалізація Стратегічного плану сприятиме кримінальному переслідуванню із застосуванням відповідних судових процедур осіб, які мають бути притягнуті до відповідальності за міжнародні злочини. Це також сприятиме впровадженню компенсаційних та інших засобів правового захисту та заходів підзвітності як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні».

Окремо Генеральний прокурор 26 червня 2023 року затвердив Стратегічний план реалізації повноважень прокуратури у сфері кримінального переслідування за сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК). Цілі цього плану:

• посилення координації та запровадження комплексного підходу до розслідування та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про СНПК, а також забезпечення всебічного захисту потерпілих і свідків відповідно до міжнародних стандартів і найкращих практик;
• розроблення та поширення програм і процедур розслідування та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про СНПК, орієнтованих на інтереси потерпілих з урахуванням їхніх травм та гендерних аспектів;
• організація та/або координація професійних тренінгів з розслідування та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про СНПК у межах реалізації стандартизованих програм і процедур;
• розробка стратегій комунікації з населенням з метою покращення розуміння процесу правосуддя та довіри до нього, а також підвищення обізнаності щодо прав та суб’єктності;
• напрацювання змін до законодавства з метою підвищення рівня ефективності розслідування злочинів, пов’язаних з конфліктом, як-от: воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, а також притягнення до відповідальності високопосадовців, винних у їх вчиненні.

Офіс Генерального прокурора за підтримки партнерів розробив методичні документи «Стандарти розслідування воєнних злочинів. Загальна частина» і «Стандарти розслідування воєнних злочинів. Незаконне позбавлення волі та катування».

Перші стандарти покликані надати фундаментальну теоретичну базу для правильного розуміння воєнних злочинів, правил їх кваліфікації за Кримінальним кодексом України, а також огляд основних воєнних злочинів, з якими стикаються практики.

Другі стандарти зосереджені на катуванні, незаконному позбавленні волі, нелюдському поводженні. Вони містять алгоритм розслідування, зразки процесуальних документів та детальний аналіз окремих воєнних злочинів.

Запропоновані стандарти покликані узагальнити найкращі міжнародні та вітчизняні практики розслідування воєнних злочинів, надати слідчим та прокурорам необхідні знання та інструменти для збирання доказів.

Під час їх підготовки проаналізовано проблемні питання, які виникають у процесі досудового розслідування воєнних злочинів, враховано наявний досвід органів досудового розслідування та прокуратури.

14 вересня 2023 року за сприяння департаменту відкрито польовий офіс Міжнародного кримінального суду в Україні. Відкриття польового офісу покращить та пришвидшить взаємодію між українськими правоохоронцями та Міжнародним кримінальним судом.

Також організовано координацію діяльності спільної слідчої групи (далі – ССГ), яку було створено з метою формування незалежної думки у світовому суспільстві та зібрання релевантних для міжнародних інституцій доказів вчинення російською федерацією повномасштабного вторгнення на територію України.

Діяльність ССГ зосереджується на збиранні, безпечному зберіганні та швидкому обміні інформацією та доказами воєнних злочинів рф, зібраними в процесі розслідувань на території держав-сторін, а також оперативно-розшукових заходах.

Водночас ССГ займається виявленням активів воєнних злочинців з метою їх заморожування та конфіскації.

У рамках діяльності ССГ створено Міжнародний центр із переслідування за злочин агресії проти України, який у вересні 2023 року вже розпочав свою роботу.

Міжнародний центр із переслідування за злочини агресії проти України (The International Centre for the Prosecution of the Crime of Aggression Against Ukraine, ICPA) є унікальним судовим центром, інтегрованим у Євроюст, для підтримки національних розслідувань злочину агресії, пов’язаного з війною в Україні.

ICPA є першим кроком у процесі збереження доказів і підготовки справ для майбутніх судових розглядів чи то в національних судах, спеціальному трибуналі, чи в Міжнародному кримінальному суді щодо злочинів, які підпадають під його юрисдикцію.

Оскільки Євроюст керує базою даних доказів основних міжнародних злочинів – електронною базою даних CICED, то ця база відіграватиме головну роль у забезпеченні діяльності ICPA. Прокурори департаменту опрацювали та завантажили гігабайти процесуальних документів та зібраних матеріалів, які є доказами злочину агресії російської федерації проти України.

Організовано роботу з Atrocity Crimes Advisory Group (ACA) – Консультативна група США, Великобританії та ЄС (команда експертів, які спеціалізуються на воєнних злочинах: слідчі, військові аналітики, експерти-криміналісти та інші).

Наразі вже проведено експертне вивчення понад 50 кримінальних проваджень, у яких надано 37 експертний висновок. Крім того, надано практичні рекомендації про розслідування злочину агресії проти України.

Наявні способи відшкодування шкоди

Олексій КОТ, директор НДІ правотворчості та науково-правових експертиз НАПрН України, член-кореспондент НАПрН України, професор, д.ю.н., заслужений юрист України, на початку виступу пригадав перші дні вторгнення:

«Ми з колегами з НДІ та колегами з ЮФ «Антіка» вже 25 лютого на прохання парламенту почали працювати над законом про основні засади вилучення об’єктів права власності рф та її резидентів. Цей закон був ухвалений 3 березня 2022 року. Станом на сьогодні цей закон базовий».

Перше питання відшкодування  –  джерела такого відшкодування. Це і вищезгаданий закон, і міжнародно-правовий механізм, який зараз напрацьовується.

«Ми мусимо думати, як забезпечити наповнення цього фонду відшкодування. Якщо не буде джерел фінансування, на превеликий жаль, всі ті альтернативні шляхи, рішення судів – всі вони залишаться папірцями, на які витрачений час і гроші, але ефективна вартість яких для клієнтів юристів буде мінімальна. Невиконане рішення суду нічого не варте. Невиконана рекомендація не наблизить клієнта до відшкодування», – наголосив пан Олексій.

Доповідач надав короткий огляд механізмів, які можуть використовуватись в Україні з метою отримання відшкодування (презюмуючи, що буде з чого отримати відшкодування).

1. Адміністративний або позасудовий механізм компенсації на підставі спеціального законодавства України. 23 лютого 23 року ухвалений закон про компенсацію за пошкодження та знищеного об’єктів нерухомого майна – закон дає певний напрям, але з певними обмеженнями.
2. Судові та арбітражні механізми відшкодування, якщо клієнт хоче отримати щось, що можна тримати в руках, – це судове рішення. Бо в ньому є відповіді на питання, які можна використати в майбутньому, про шкоду, її розмір, обставини заподіяння шкоди, зв’язок між збройно агресією та настанням шкоди.
3. Теоретично існує можливість звернення до ЄСПЛ. Але рф вирішила не виконувати рішення цього суду, ухвалені після 15 березня 2022 року.

Щодо кожного з них Олексій Кот назвав недоліки та переваги.

Судова практика

Марина РЯЩЕНКО, радник ЮФ «Ілляшев та Партнери», серед усієї практики нагадала про рішення Верховного Суду від 14 квітня 2022 року щодо ігнорування імунітету росії, а також продовжила аналіз актуальної судової практики щодо відшкодування.

Відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна внаслідок:

• заподіяння шкоди життю та здоров’ю людини;
• пошкодження чи знищення майна під час бойових дій;
• втрати або вилучення майна збройними формуваннями, що перебувають під контролем країни-агресора;
• втрати майна особою, яка була змушена залишити місце проживання через бойові дії чи окупацію.

Фізичні особи подають позови, пов’язані з відшкодуванням:

• майнової шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії;
• моральної шкоди внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю;
• моральної шкоди, заподіяної агресією рф.

Також пані Марина навела конкретні судові рішення, наприклад рішення у справі № 398/3995/22 Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10.01.2023, де суд зазначає таке:

«Наявні міжнародні та національні нормативно-правові акти не містять положень про виникнення у тимчасово переміщеної особи права на відшкодування зазнаних нею моральних страждань через таке переміщення від держави агресора». Наразі це рішення оскаржується.

Господарські справи про відшкодування шкоди:

• знищення або руйнування майна;
• перебування майна в тимчасовій окупації та його розкрадання;
• втрати майна внаслідок окупації території України.

У справі № 911/2065/22 за позовом ТОВ «Юніверсал Фіш Компані» до російської федерації (рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2023) суд зазначив:

«Враховуючи неможливість поновлення знищеного майна, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків у цьому випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того, є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично приведе до відповідного відшкодування».

Про тимчасову окупацію чи розкрадання йдеться в справі № 922/323/23 за позов ТОВ «Трейденерджи» проти російської федерації в особі міністерства юстиції рф (рішення Господарського суду Харківської області від 30.03.2023):

«Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси <…> Вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично приведе до відновлення його порушених прав».

Також пані  Марина згадала про справу за позовом фермерського господарства «Лани Айдарщини» до російської федерації в особі уряду російської федерації (рішення Господарського суду Луганської області від 30.03.2023), де суд зазначив таке:

«Принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що у зв’язку саме із збройною агресією рф проти України, окупацією частини суверенної території України, зокрема с. Дмитрівка Щастинського (Новоайдарського) району Луганської області (перебування під незаконним окупаційним режимом на час вирішення спору вже більше 16 місяців) та захоплення активів господарства було порушено право власності позивача на наведене нерухоме майно, яке було фактично втрачено останнім оскільки вибуло з його контролю та розпорядження».

«Наразі є позитивна судова практика, але, як неодноразово говорили сьогодні, хороше судове рішення – це виконане судове рішення. Тому отримання судового рішення – це лише початок боротьби за відшкодування», – наголосила Марина Рященко.