«За всієї ненависті до військових злочинців, які творили звірства в Україні, нам потрібно дотримуватись норм права» — Олександр Трохимець, адвокат, юрисконсульт ЗСУ, лейтенант юстиції

Що робить військовий юрист і чим він відрізняється від цивільного колеги, «Юридичній практиці» розповів Олександр Трохимець, адвокат, юрисконсульт ЗСУ, лейтенант юстиції.

 

— Олександре, ви пам’ятаєте, ким були станом на 24 лютого 2022 року? Яким для вас видався початок війни? Що зробили найперше, коли дізналися про вторгнення?

— Ще 24 лютого зранку я був простим адвокатом, який якщо і воював, то тільки у залі судових засідань. І не зброєю, а знанням законодавства, вмінням його використовувати та інтелектом. Початок війни видався для мене таким, як і для всіх: я був шокований. Не знаю, як там хто, а я не вірив, що росія нападе на Україну. Думав, максимум — це загострення на Донбасі. А тут — ракетні удари, висадка десанту під Києвом. Після того як прийшов до тями, пішов до дітей. Подивився їм в очі і зрозумів, що шлях в мене тільки один — брати в руки зброю і захищати їх.

 

— Коли вирішили записатися до ТрО і чому однострій, а не волонтерство, зокрема юридична допомога? Мали бойовий досвід?

— Першого ж дня зранку я поїхав до Дарницького військомату, в якому перебував на обліку. На порозі запитали, чи є бойовий досвід. Бойового досвіду в мене не було — тільки навчання на військовій кафедрі університету майже 20 років тому. Зайве говорити, що військову справу я не знав навіть за своєю військово-обліковою спеціальністю. Тому мене відправили в інше місце, де формувалась територіальна оборона. Я думав, що тероборона – це щось типу дружинників: ти записався у лави і вдома чекаєш, коли покличуть. Після того як видали автомат і боєкомплект, зрозумів, що додому я потраплю нескоро. До речі, на цьому етапі деякі добровольці відмовились і пішли додому. Але охочих було в рази більше, ніж місць та одиниць зброї. Для себе я вирішив, що саме так буду корисний. Як спортсмен фізично розвинений, вмію користуватися зброєю, не боюсь війни. А волонтерити чи надавати юридичну допомогу можуть інші, хто не може чи не хоче воювати. Водночас аж ніяк не скажу, що стріляти на війні важливіше за інші справи. Для перемоги усе потрібно. Просто кожен має робити те, що вміє найкраще.

 

— Чим доводилося займатися в ТрО Києва?

— Спочатку перший тиждень патрулювали вулиці і дахи будинків. Потім місяць стояли на блок-постах. Потім ще місяць займалися візуальним спостереженням повітряного простору.

 

— Коли пряма загроза Києву минула, ви були трохи занепокоєні надмірною концентрацією офіцерів у ТрО ЗСУ столиці. Фактично самі попросилися в іншу точку. Чому?

— По суті, два з половиною місяця я займався солдатською роботою. І навіть не бойовою. Мене непокоїло, що я, маючи дві вищі освіти, чималий професійний досвід та офіцерське звання, слухач аспірантури роблю те, що може робити будь-який солдат. Водночас бачив, що відбувається з правовим регулюванням діяльності сил тероборони, яке, на мою думку, було не найкращим. Але всі офіцерські посади в київській теробороні були зайняті. Тому за першої нагоди, щойно знайшлась вакантна посада юрисконсульта в силах тероборони Дніпропетровської області, я написав рапорт про переведення туди. І вже за тиждень був на Сході.

 

— І все ж таки юриспруденція вас наздогнала, чи не так?

— Мабуть, право — це моя доля. Вона мене й веде. До речі, зараз займаюсь переведенням в інші війська ЗСУ. Так би мовити, на підвищення.

— Що робить військовий юрист і чим він відрізняється від цивільного колеги?

— Військовий юрист забезпечує законність діяльності того підрозділу, де він служить. Комусь здається, що на війні єдине джерело права — це наказ командира. Але це не так. Армія — це як орган державної влади, а військовослужбовець — як чиновник. Має діяти у межах і у спосіб, передбачений законодавством. Воєнне право є окремою частиною адміністративного права. От задача військового юрисконсульта — стежити, щоб діяльність армії відбувалась у рамках закону.

 

— Навіщо воєнні юристи на передовій сьогодні? Ми ж маємо інтернет, зв’язок… Що такого з документами треба робити безпосередньо біля лінії фронту, чого не можна зробити в Києві чи де-інде в тилу?

— Насправді військові юрисконсульти не перебувають на лінії зіткнення. Ми — частина штабу управління. А управління завжди перебуває у тилу. Що стосується співпраці з передовою, то ми опрацьовуємо документи, які нам надають командири батальйонів, що там виконують бойові завдання.

 

— Питань, які ви вирішуєте, багато? Можливо, треба окремий юридичний батальйон? Об’єктивно роботи в адвокатів та юристів сьогодні небагато, а бути корисним хочеться. Запрошуєте колег до співпраці?

— Військова юстиція — це військова служба. Тобто усі військові юрисконсульти — військовослужбовці. Багато інформації, з якою ми працюємо, є, як мінімум, для службового користування, а іноді й секретною. Тому залучення цивільних колег заборонено. Що стосується юридичного батальйону, то такого точно не потрібно. У Збройних силах України і в Міноборони є юридична служба, частиною якої ми і є. Цивільні колеги – юристи і адвокати зараз допомагають військовослужбовцям наданням правової допомоги, але в цих питаннях військова юстиція і адвокати військовослужбовців є опонентами.

 

— Як відбувається взаємодія військових (військових юристів) із прокуратурою та слідчими органами?

— Військова прокуратура і слідчі органи не є частиною Збройних сил. Вони розслідують правопорушення, що скоюються військовослужбовцями, а ми співпрацюємо лише шляхом обміну інформацією в рамках Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

 

— Кілька разів доводилося чути думку, що воєнних злочинців не можна захищати у звичному провадженні, очікуючи, що хтось зачитає права затриманого військовополоненому, та подібне.

— За всієї ненависті до військових злочинців, які творили звірства в Україні, нам потрібно дотримуватись норм права. Якщо ми не хочемо скотитися до того ж дна, що й наш ворог. А закон може бути до них не менш суворий, ніж їхня жорстокість до нас. Питання лише у вмінні його застосовувати.

 

— З огляду на події останніх місяців чи потрібне відновлення військових прокуратур (і процедури відрядження) та які перспективи ви вбачаєте для військових судів?

— Особисто моя думка, що жодних спеціальних судів не потрібно. Наша судова система здатна впоратися з тими завданнями, які перед нею стоять. Щодо військових прокуратур, то вони і так функціонують.

— Чи взагалі час говорити про право і правосуддя під час війни?

— Звісно. Війна — це жахливо. Але право і правосуддя мають бути найвищою цінністю, за які ми воюємо. Разом зі свободою.

 

— Як загалом вас змінила війна і які неписані закони армії ви б упровадили й у цивільне життя?

— Я почав на речі дивитися набагато простіше. Починаючи від умов проживання і харчування до амбіцій. Ти живий, здоровий, приносиш користь суспільству, значить, живеш не дарма.

 

— Які маєте плани на перший день після перемоги?

— Піду з дітьми в “Макдональдз” і в кіно.

 

Від редакції: Проєкт «Юристи в армії» — історії правників, які, незалежно від посад та регалій, взяли зброю до рук та стали на захист України. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми переконані, що юристів, які взяли зброю до рук, десятки, а може, й сотні. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, які можуть стати героями рубрики «Юристи в армії».