Видавництво 
Запровадження санкцій з боку України у відповідь на російську агресію стало викликом не лише для осіб, які підтримують країну-агресорку, але й подекуди для українських громадян, що не становлять загрози для національної безпеки.
Чому закон про санкції може бути інструментом для зловживань із боку конкурентів, чи можна доброчесним підприємцям запобігти можливим економічним та іншим обмежувальним заходам – про це та інше ЮП поговорила зі старшим партнером AVER LEX Віталієм Сердюком та партнером AVER LEX Володимиром Єнічем.
— Як ви оцінюєте українське санкційне законодавство та відповідну процедуру про стягнення активів у дохід держави з точки зору адвокатів?
Володимир Єніч (В.Є.): Санкційне законодавство постійно змінюється, ба більше, воно стає більш жорстким і таким, що уможливлює максимально оперативне стягнення активів у дохід держави.
Логіка законодавця полягає в тому, що особи, які становлять загрозу для національної безпеки і щодо яких запроваджено відповідні санкції, не мають користуватися правами та гарантіями, встановленими законодавством України стосовно забезпечення збереження власного майна та дотримання процесуальних прав.
Під такий складний і дуже жорсткий механізм підпадають не тільки особи, хто становить загрозу для національної безпеки, а і громадяни України, що є співвласниками або керівниками проблемних активів.
Щобільше, практика застосування санкційного законодавства ВАКС та АП ВАКС дає підстави стверджувати, що під обмеження і під стягнення активів у дохід держави можуть підпасти фактично будь-які особи, що починаючи з 2014 року тим чи іншим способом набули майно тих осіб, які є реальними відповідачами в цій категорії справ, щодо яких запроваджено санкції у вигляді блокування активів і які становлять загрозу національній безпеці.
— Це при тому, що строки розгляду таких справ дуже стислі.
В.Є.: Строки не просто стислі, вони максимально стислі! Законодавець визнає це і вже в першому читанні проголосовано за відповідні зміни до закону щодо збільшення строків розгляду цих справ. Пояснювальна записка до відповідного законопроєкту сором’язливо вказує, що забезпечення належного розгляду цієї категорії справ у визначені строки є утрудненим. Власне, практика ВАКС та його Апеляційної палати зважає на те, що суд все одно бере більший строк, мотивуючи це необхідністю повного і всебічного дослідження матеріалів справи.
Законодавець максимально обмежив сторону захисту у здійсненні її прав та обов’язків у цьому процесі в судовому провадженні. А от позивач може відносно спокійно збирати документи та формувати масштабну доказову базу. Є справи, в яких тільки щоб ознайомитися зі змістом, дослідити всі обставини, потрібно щонайменше тиждень. А ще ж треба сформувати позицію і спростування за зібраними доказами. З урахуванням того, що справи мають іноземний елемент, звісно, виникає потреба отримати ті чи інші відомостей з-за кордону, що протягом 10 днів зробити неможливо. Тому така ситуація, на наш погляд як адвокатів, призводить до порушення основоположних принципів судочинства щодо рівності та змагальності сторін процесу.
— Чи виправдане, на вашу думку, віднесення цієї категорії до юрисдикції ВАКС? Які можуть бути застереження?
Віталій Сердюк (В.С.): Якщо ми говоримо про процесуальний бік справи і про те, який саме судовий орган має розглядати такі спори, то віднесення цієї категорії справ до розгляду ВАКС не є вдалим. Це можна обґрунтувати тим, що відносини націоналізації не регулюються антикорупційним законодавством, відмінні від основної спеціалізації ВАКС та прямо підпадають під адміністративну юстицію та врегульовуються КАС.
Водночас форма адміністративного процесу суттєво відрізняється від кримінального. Особливо в питанні щодо належності, достовірності, допустимості доказів, щодо порядку організації самого судового процесу.
Тому було б доречно, якби ці справи розглядалися саме адміністративними судами та у звичайному режимі без обмеження принципу рівності сторін.
— Одним із шляхів уникнення санкцій є реальне чи номінальне відчуження активів (корпоративних прав). Яка формується практика щодо розмежування реальних та фіктивних правочинів? На яких принципах Мін’юст доказує зв’язок активу та підсанкційного бенефіціара?
В.Є.: В цьому випадку можемо говорити, що під час розгляду справ суд аналізує декілька факторів нікчемності або недійсності правочину. Зокрема, ВАКС та його Апеляційна палата аналізують, чи були ті чи інші форми контролю між сторонами, яка можлива мета обходу санкційних обмежень із боку сторін, та застосовують законодавство відносно протидії легалізації відмивання коштів, отриманих злочинних шляхом. Це не завжди аналізується господарською чи цивільною юрисдикцією, але є предметом розгляду саме юрисдикції кримінальної, і на це звертає увагу ВАКС.
В.С.: До речі, для доказування таких фактів Мін’юст використовує матеріали кримінальних проваджень, в яких немає підозрюваних. А отже, особи, які в цих провадженнях фігурують, зазвичай про це не знають. Це матеріали негласних розшукових слідчих дій, які збираються в рамках певного кримінального провадження, де немає статусу і до яких ти не маєш доступу. Скажімо, матеріали обшуків, допиту певних осіб, або ж отримані в рамках міжнародної правової допомоги, звісно, без твого відома як представника тієї чи іншої юридичної особи або представника фактичного власника. І це ще один момент, який свідчить про відсутність рівності та змагальності цього процесу.
Крім того, ще однією особливістю цих справ є те, що подібні позови можуть бути подані щодо іноземних осіб, які перебувають в санкційних списках, сприяють агресії чи пов’язані з країною-агресором. Там є і громадяни України. Водночас судова практика наразі йде таким шляхом, що націоналізують і ті підприємства, які належать українським громадянам. Або ті, де частки належать українським громадянам, які не перебувають у санкційних списках, але які, на думку Мін’юсту, мають певні зв’язки з країною-агресором.
Також слід звернути увагу, що під час з’ясування питання, чи належать особі ті чи інші корпоративні права, чи немає умислу в ухиленні від процедури націоналізації, використовуються рекомендації FATF – так звані 40 рекомендацій, які потім були актуалізовані в Міжнародних стандартах боротьби з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом. І там вказано цілу низку індикаторів, які використовують судді ВАКС.
Наприклад, Мін’юст, звертаючись до суду, намагається довести, що особа – громадянин України, яка є власником, де-факто підставна. А це вже, звертаю увагу, дуже оцінне судження. І таким чином ми бачимо, що вже зараз приймаються рішення щодо українських власників компаній, які не є росіянами або не пов’язані навіть, згідно з матеріалами справ, прямо чи опосередковано з підтримкою російської агресії, але в них ці частки намагаються вилучати.
В.Є.: Мін’юст наразі має дуже високий відсоток задоволених позовів у суді першої та/або апеляційної інстанції. Проте на рівні суду першої інстанції є і позитивні для українських юридичних осіб та громадян України рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, зокрема у справі відносно звернення стягнення на ТОВ «Демурінський ГЗК». Мотивація суду першої інстанції полягала в тому, що доказів фіктивності договору щодо набуття прав на актив не надано. Водночас наявні докази, що до початку повномасштабного вторгнення частка була викуплена бенефіціаром – громадяном України, до цього був тривалий корпоративний конфлікт майже три роки з російською стороною, яка володіла часткою.
Важливим аспектом є те, що така процедура націоналізації, на жаль, має всі шанси стати дуже «гарним» інструментом зведення рахунків між бізнесменами та конкурентами. Тобто в цьому випадку зрозуміло, що держава має сприяти розвитку і захисту власності, але процедуру прописано таким чином, що недобросовісні суб’єкти ринку, на жаль, через неї можуть впливати на руйнування бізнесу своїх конкурентів.
— Щодо припустимості доказів: які критерії беруться судом до уваги в таких справах?
В.С.: Критерії визначення допустимості чи недопустимості – це загальні критерії, але Мін’юст до свого позову або до пояснень долучає отримані від СБУ, БЕБ та інших силових відомств матеріали кримінальних проваджень або оперативні матеріали, які є таємницею слідства і до яких немає доступу, частина з яких має суб’єктивний характер( як-то «…під час слідства встановлено факт взаємопов’язаності з особами, що сприяють агресії проти України), за якими не завершено слідство, немає вироків або навіть підозр. Чи може такий матеріал використовуватись судом та Мін’юстом? На мою думку, безумовно, ні, але суд такі матеріали, на жаль, враховує, надає їм перевагу перед матеріалами захисту.
Якщо ми говоримо саме про питання належності, допустимості, достовірності доказів, то, напевне, поки що найбільш чітка позиція суду в одній з останніх справ щодо звернення стягнення на ТРЦ Ocean Plaza. Там суд намагався розмежувати це питання і відсік певні матеріали кримінального провадження, зокрема інформацію, яка міститься в підозрі та обвинувальному акті. Однак інші матеріали кримінального провадження, зокрема й ті, які мають, власне, оперативний характер, суд все ж таки і в цьому процесі, і в інших допускає як доказ. Вказаний підхід суперечить сталій практиці застосування судами України законодавства України щодо того, що належними доказами з матеріалів кримінального провадження в адміністративному процесі є вирок або ухвала про закриття провадження.
Проте ВАКС та АП ВАКС використовують спеціальну статтю 2831 КАС відносного того, що фактично є змагальність доказів, і максимально широко трактують допустимість та належність доказового матеріалу. У комплексі з дуже скороченим строком розгляду це становить додатковий ризик та небезпеку для громадян України, які не можуть в такому випадку отримати належний захист.
— Що порадите бізнесменам у питанні мінімізації чи усунення ризиків стягнення активів у дохід держави? Чи реально переконати суд, що набуття активів не мало на меті обходити санкції?
В.Є.: По-перше, варто відстежувати і уважно досліджувати практику, яку зараз формують ВАКС і АП ВАКС. По-друге, мають бути завчасно прийняті управлінські рішення з урахуванням відповідної практики, зокрема щодо позбавлення контролю над підприємством осіб, які можуть підпасти під санкції.
В будь-якому разі кожен юрист або топменеджер підприємства має почати з аудиту ризиків, які включають в себе певні критерії, визначені законодавством: чи є у нього ризикові відносини з іншими суб’єктами ринку, які можуть сприяти санкційним процедурам. Треба враховувати, що всі моменти щодо структури будуть досліджені дуже ретельно. І звісно, практика переоформлення майна з одних осіб на інших не дає ефекту, коли сторона-опонент приносить до суду підтвердження фіктивності або номінального характеру такої трансакції.
— Враховуючи завершені провадження, яких змін потребує українське санкційне законодавство, беручи до уваги, зокрема, міжнародний досвід?
В.С.: Як адвокати, ми завжди вболіваємо за розширення можливостей захисту. І ми також обстоюємо забезпечення рівності судового процесу і неможливості впливу або втручання в цей процес будь-кого, окрім сторін, які перебувають у суді.
Коли процедура зрозуміла, рівна, забезпечено всі права і гарантії в процесі, тоді буде забезпечено й гарантоване Конвенцією право на доступ до суду, на справедливий суд і на право на захист. Завдання законодавця – на рівні відповідних рішень забезпечити це право, тому що ми розуміємо, що після завершення національних процедур подібні кейси будуть скеровуватися до ЄСПЛ.
В.Є.: У практичній площині розділив би санкційну процедуру стягнення активів у дохід держави на два блоки. Перший, який дійсно має за ст. 2831 КАС застосовуватися безпосередньо до осіб, що заподіюють шкоду національній безпеці, чиї активи блокуються, тобто до справжніх ворогів держави, засуджених у порядку кримінального судочинства. Другий блок пов’язаний з недопущенням вилучення в українських громадян компаній, які не потрапляють у санкційні списки, їх майна та корпоративних прав. А також потрібне забезпечення учасників процесу гарантованими Конвенцією правами з метою зменшення звернень щодо України в Європейський суд!
(Бесіду вів Максим Сисоєнко, «Юридична практика»)
Завантажується ...
