Проблеми права приватної власності на операційну акваторію причалу

Анатолій Опанасенко, адвокат ЮФ «Юрлайн»

Ще античні філософи відмічали особливу значимість відносин власності у становленні суспільства, держави і самої особистості. Бережливе і грамотне та таке, що відповідає реаліям епохи ставлення до права власності зі сторони держави, правителів дозволяє встановити баланс між особистістю, суспільством і державою. У цьому виражається гуманізм відносин між державою і особистістю з приводу права власності.

До прийняття в 2013 році Закон України «Про морські порти України» (Закон) у галузі морських перевезень не було чіткого нормативного регулювання правовідносин. Водночас, в цей період відбувалось будівництво багатьох найбільших приватних морських терміналів. При цьому будівництво здійснювалось за рахунок приватних інвестицій, оскільки держава не була спроможна розвивати перспективну з економічної точки зору морську галузь.

Морський термінал — розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов’язані об’єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону).

Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1-2 ст. 191 ЦК України).

Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ч. 1 ст. 188 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Будь-який морський термінал не може функціонувати без причальних гідротехнічних споруд, які будуть забезпечувати безпечний підхід/відхід та швартування суден для здійснення вантажно-розвантажувальних операцій.

Відтак, значна кількість приватних інвесторів в період становлення незалежної України та до впровадження ЗУ «Про морські порти України» будували морські термінали з причалами, оскільки існуюча інфраструктура портів була нерозвинутою.

Важливо відзначити, що сам по собі причал без забезпечення достатніх глибин біля його кордону не зможе функціонувати.

Наприклад, природні глибини в Аджаликському лимані (акваторія сучасного порту Південний) на підходах до запроектованих на початку 2000-х приватних морських терміналів до їх створення, становили 0,5-2,0м.

В той же час, розрахункове судно «Кипсайз» (осадка по вантажну марку, тобто у навантаженому стані, — 15,0м.), «Панамакс» (осадка по вантажну марку, тобто у навантаженому стані, — 12,3м.); СН-25 (осадка по вантажну марку, тобто у навантаженому стані, — 9,5м.); СН-15 (осадка по вантажну марку, тобто у навантаженому стані, — 8,2м.).

Очевидно, що без забезпечення достатньої для підходу розрахункового судна глибини біля причалу морський термінал не зможе функціонувати. Відтак, технічною документацією із будівництва гідротехнічних споруд (зокрема, технічними нормативами РД 31.30.05-73, ГОСТ 31.00066-77) передбачено, що під час будівництва причалу необхідно створити операційну акваторію причалу (штучну гідротехнічну споруду).

Нормативне визначення операційної акваторії причалу з’явилось лише з прийняттям ЗУ «Про морські порти України». Зокрема, операційна акваторія причалу (причалів) — гідротехнічна споруда в межах портової акваторії, призначена для безпечного підходу суден до причалу та відходу від причалів, маневрування суден під час здійснення швартових операцій, а також маневрування суден між причалами (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону).

Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1, 2 ст. 186 ЦК України).

Операційна акваторія причалу без причалу і навпаки не несе будь-якого функціонального призначення, а відтак не є самостійним об’єктом, а є приналежністю до причалу, що утворює комплекс гідротехнічних споруд, що забезпечують функціонування морського терміналу.

Вже понад 15 років періодично (особливо зі сторони правоохоронних органів) виникає питання того — хто є власником штучно створеної операційної акваторії причалу?

Цивільно-правова наука розкриває право власності у двох значеннях — об’єктивному та суб’єктивному. Право власності в об’єктивному значенні є сукупністю правових норм, які встановлюють і охороняють приналежність матеріальних благ конкретним суб’єктам, в тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ.

Відтак, перш за все слід звернутись до нормативного підґрунтя правового режиму майна в морському порту, що закріплено у профільному ЗУ «Про морські порти України».

Майно, що використовується під час провадження діяльності у морському порту, може перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 1 ст. 23 Закону).

Держава гарантує право приватної власності на об’єкти портової інфраструктури, у тому числі гідротехнічні споруди, набуті на законних підставах до набрання чинності цим Законом (ч. 4 ст. 23 Закону).

Новостворені гідротехнічні споруди, збудовані за рахунок приватних коштів, є об’єктами приватної власності. Будівництво гідротехнічних споруд державної форми власності за рахунок приватних коштів здійснюється на компенсаційній основі за рахунок джерел, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 23 Закону).

Відтак, держава гарантує право приватної власності на гідротехнічні споруди, що були збудовані до прийняття ЗУ «Про морські порти України».

Для того, щоб встановити факт того, чи перебуває певна операційна акваторія причалу у приватній власності необхідно звернутись до історії її створення та норм ЦК України в поєднанні з іншими галузевими актами.

Зокрема, ч. 1 ст. 331 ЦК України (у редакції до 2013 року) визначала, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Введення в експлуатацію — документально оформлена подія, що фіксує готовність споруди до використання за призначенням (пункт 1.2. «Правил технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд», затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України 27.05.2005 №257 (в редакції від 27.05.2005 р.).

Пунктом . 3.1.22 цих Правил визначено, що введення в експлуатацію знову побудованих споруд, а також після завершення їхньої реконструкції (капітального ремонту), повинне здійснюватись на підставі акта державної комісії відповідно до вимог Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою КМУ від 22.09.2004 року № 1243 (далі — Порядок).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об’єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі — закінчені будівництвом об’єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування (абз. 2 п. 1 Порядку).

За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, форма якого затверджується Держбудом (п. 27 Порядку).

Тобто, якщо портовий оператор своїми силами та за рахунок приватних інвестицій збудував морський термінал разом з причалом та операційною акваторією та ввів їх в експлуатацію до набрання чинності ЗУ «Про морські порти України», то такий портовий оператор є власником операційної акваторії причалу.

Слід відзначити, що лише постановою КМУ від 07.11.2018 р. № 931 роботи, пов’язані з будівництвом гідротехнічних споруд, зокрема, операційної акваторії причалу, віднесено до будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Відповідно до інформації, що була встановлена з публічно доступних джерел, (в т.ч. з Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України та Єдиного державного реєстру судових рішень) в Україні приватними власниками операційної акваторії причалу є такі портові оператори, як ТОВ «СП «НІБУЛОН» (м. Миколаїв), ТОВ «МСП НІКА-ТЕРА» (м. Миколаїв), ТОВ «Компанія «Євровнєшторг» (порт «Ольвія»), ТОВ «ТІС-РУДА» (с. Визирка, порт Південний), ТОВ «ДП Ворлд ТІС Південний» (с. Визирка, порт Південний).

Разом з цим, деякі державні органи не визнають операційну акваторію причалу, як гідротехнічну споруду, через що всупереч ЗУ «Про морські порти України» заперечують право приватної власності на неї.

Існує хибна думка, що операційна акваторія причалу є: водним об’єктом та земельною ділянкою водного фонду. А тому, відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, п. 1 ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 6 Водного кодексу України, п. «а» ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 79, п. «д» ч. 4 ст. 84 ЗК України, ч. 1 ст. 324, ч. 3 ст. 373 ЦК України, ч. ч. 2, 3 ст. 74 Кодексу торговельного мореплавства у редакції до набрання чинності Законом України «Про морські порти України», власником операційної акваторії причалу, як водного об’єкту, може бути виключно Український народ, а земельної ділянки під нею (земель водного фонду) — тільки держава, тобто ці об’єкти можуть знаходитися виключно у державній формі власності.

Однак, не можемо погодитись з такою думкою, оскільки операційна акваторія причалу не є водним об’єктом або земельною ділянкою, оскільки: нормами спеціального закону — ЗУ «Про морські порти України» прямо встановлено, що операційна акваторія причалу є гідротехнічною спорудою.

Аналогічне визначення «гідротехнічної споруди» надано операційній акваторії у Водному кодексі України. Так, Водний кодекс України у статті 1, надаючи визначення «гідротехнічні споруди», зазначає про те, що до них відносяться і «операційні акваторії причалів».

Особи, які займають позицію, якою відносять операційну акваторію причалу до категорій «водного об’єкта» та «земельної ділянки» не враховують обсягу правомочностей власника того чи іншого об’єкту прав.

Форма власності визначає обсяг прав та обов’язків власника, так само як і об’єм прав та обов’язків певної особи визначає форму права власності якою його наділено.

Операційна акваторія причалу — штучно створена гідротехнічна споруда, а не елемент довкілля. Право власності на операційну акваторію причалу, як споруду, не поширюється на водну гладь, хоча водний об’єкт є середовищем існування гідротехнічної споруди, а не його частиною.

В той же час, право власності на операційну акваторію причалу, як споруду, не поширюється на земельну ділянку під нею.

Земельна ділянка, як об’єкт цивільних прав, вноситься в ДЗК, має кадастровий номер, площу, межі та цільове призначення. Водночас, операційна акваторія причалу, як гідротехнічна споруда, не має таких характеристик.

На відміну від таких понять як «водний об’єкт» та «земельна ділянка», операційна акваторія причалу, як гідротехнічна споруда:

вноситься до Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України та Бази даних гідротехнічних споруд.

за нею здійснюється постійний технічний нагляд у відповідності до «Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу», яке затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України від 16.01.2014 р. № 21.

експлуатаційна придатність операційної акваторії причалу забезпечується з урахуванням вимог «Правил технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд», затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 27.05.2005 р. № 257.

має технічний паспорт гідротехнічної споруди та технічні характеристики;

Для належного функціонування операційної акваторії причалу необхідно періодично проводити днопоглиблювальні роботи для дотримання паспортних характеристик.

Право власності як суб’єктивне цивільне право — це закріплена законом можливість особи на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном, одночасно беручи на себе тягар і ризик його утримання.

Власник операційної акваторії причалу може використовувати її виключно для швартування суден біля причалу морського терміналу (п. 10 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про морські порти України»).

Власник операційної акваторії причалу має право на утримання частини корабельного збору (абз. 3 ч. 4 ст. 22 ЗУ «Про морські порти України)

Право розпорядження власника операційної акваторії причалу є обмеженим, оскільки об’єкт є невід’ємною частиною причалу та єдиного майнового комплексу морського терміналу. Має право передати право власності лише державі в особі АМПУ на відплатній основі (абз. 3 п. 5 Прикінцевих положень ЗУ «Про морські порти України»).

До обов’язків власника операційної акваторії причалу відносяться такі, як утримання її в належному технічному стані та використання корабельного збору виключно на утримання операційної акваторії причалу.

Тобто, власник операційної акваторії причалу не має тих правомочностей, які мають власники земельних ділянок або водних об’єктів та навпаки.

З огляду на обсяг правомочностей та обов’язків власника операційної акваторії причалу не є зрозумілим хибного поширення на цей об’єкт статусу водного об’єкта або земельної ділянки.

Заперечення права приватної власності на операційні акваторії причалів зі сторони державних органів складає враження про бажання перевести в державну власність всю портову інфраструктуру під концепцію «порт-лендлорд», але за одночасним небажанням здійснити компенсацію приватному інвестору його інвестицій в розбудову портової інфраструктури, оскільки існує вірогідність відсутності згоди власника на такий обмін.

Зокрема, розташовані в межах акваторії морського порту підводні гідротехнічні споруди (канали, операційні акваторії причалів тощо), що були збудовані за рахунок приватних інвестицій до набрання чинності цим Законом та внесені до Реєстру гідротехнічних споруд у встановленому законодавством порядку, за згодою власників таких гідротехнічних споруд підлягають передачі у державну власність в особі адміністрації морських портів України на компенсаційній основі. Вартість таких гідротехнічних споруд визначається шляхом проведення незалежної оцінки. Компенсація вартості гідротехнічних споруд здійснюється відповідно до статті 27 цього Закону (абз. 3 п. 5 Прикінцевих положень ЗУ «Про морські порти України»).

Компенсація інвестицій, внесених суб’єктами господарювання у стратегічні об’єкти портової інфраструктури, що є об’єктами державної власності, здійснюється на підставі відповідних договорів, що укладаються адміністрацією морських портів України та інвесторами в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про морські порти України»).

Наприкінці 2022 року Мінінфраструктури нарешті було розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання компенсації інвестицій, внесених суб’єктами господарювання у стратегічні об’єкти портової інфраструктури».

Відповідно до пояснювальної записки до проекту: «Крім того, нині існують підводні гідротехнічні споруди, розташовані в межах акваторії морського порту, збудовані за рахунок приватних інвестицій до набрання чинності Законом України «Про морські порти України» та внесені до Реєстру гідротехнічних споруд у встановленому законодавством порядку. Існує проблема передачі таких гідротехнічних споруд (за згодою інвесторів підводних гідротехнічних споруд та ДП «АМПУ») у державну власність в особі Мінінфраструктури та у господарське відання ДП «АМПУ»

25.01.2023 р. рішенням №29 Державна регуляторна служба України погодила проект постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання компенсації інвестицій, внесених суб’єктами господарювання у стратегічні об’єкти портової інфраструктури». Станом на 2024 рік постанова не прийнята.

Отже, вже не один рік є актуальним та відкритим питання визначення того чим все таки є операційна акваторія причалу і чи може бути на неї право приватної власності.

Через таку невизначеність у приватних власників виникає низка питань, що включає необхідність утримання портових зборів, (корабельного збору) виникнення безлічі судових спорів та невиправдане відкриття кримінальних проваджень.

Державні інституції часто забувають, що приватний інтерес є рушійною силою розвитку суспільного виробництва, зростання добробуту усього соціуму і відповідно позитивних зрушень у соціальній сфері.