Податкова накладна, виписана підрядником, є доказом вчинення правочину – Велика Палата

Велика Палата Верховного Суду пояснила, що податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), є доказом правочину.

Суть справи

ГУ ДФС просило суд визнати недійсним договір поставки, укладеного відповідачами, оскільки підрядник не міг поставити відповідні товарно-матеріальні цінності у зв’язку з їх відсутністю, тому операції з постачання товарно-матеріальних цінностей не мали реального характеру та лише відображалися на паперових носіях – у податкових накладних.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що ГУ ДФС не довело належними й допустимими доказами факт укладення та виконання спірного договору; відповідно визнання договору поставки недійсним неможливо за відсутності належних доказів укладення цього договору.

Висновок Великої Палати (постанова від 29 червня 2021 року у справі № 910/23097/17)

Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд  вказав, за однакового нормативного регулювання, зокрема частини першої статті 181 ГК України і статті 201 ПК України, формуються відмінні підходи щодо підтвердження факту вчинення правочину та проведення господарських операцій на його виконання лише з огляду на реєстрацію податкових накладних.

Велика Палата Верховного Суду не побачила підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові КАС ВС від 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19), та зробила такі висновки:

1. За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину.
2. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
3. Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
4. Встановлюючи правило щодо обов’язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов’язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
5. Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.