Видавництво 
 |
Григорій Мамка, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, д.ю.н. |
20 березня Україна презентувала Єврокомісії план реформ Ukrainе Facility. Головна вимога ЄС до нас — нарешті реформуватись. Тож маємо вагомий документ на 300 сторінок, в якому прописано, що саме Україна має зробити за наступні чотири роки в 15 напрямах:
- реформу державного управління, включаючи відновлення конкурсів на держпосади, підключення всіх міністерств, центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) та інших держустанов до інформаційної системи управління людськими ресурсами (HRMIS);
- реформу управління державними фінансами — від цифровізації митниці та податкової до впровадження цифрового інструменту управління відновленням України;
- врегулювання фінансових ринків. Зокрема, провести оцінку стійкості банківського сектору, затвердити стратегію для державних банків, яка передбачатиме зменшення частки держави у цій сфері, збільшити незалежність Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, розібратись зі збільшенням частки непрацюючих кредитів;
- реформу управління державними активами — визначити перелік об’єктів, що залишаться у держвласності і що будуть приватизовані; створити наглядові ради для щонайменше 15 ключових держпідприємств; провести корпоративну реформу і перетворити ключові ДП у АО чи ТОВ; відновити контроль за державною допомогою з боку Антимонопольного комітету.
Передбачаються численні реформи у сфері людського капіталу, енергетичного, транспортного та агропродовольчого сектору, уряд планує цифрову трансформацію держави, прийняття та впровадження кліматичної політики України, перезавантаження БЕБ та реформи у регулюванні бізнес-середовища тощо.
Уряд багато чого ще планує та обіцяє — все це є в публічному просторі, хоча мова йде про десятки реформ.
Серед ключових, до яких я особливо уважний, — реформи у правоохоронній сфері. Приміром, боротьба з корупцією та судова реформа. Без аудиту діяльності, що була зроблена за останнє десятиліття, без радикальних змін у цих сферах ніщо інше неможливе: ні розвиток бізнесу, ні прихід в Україну іноземних компаній чи залучення на вигідних умовах іноземного капіталу. Ні потепління відносин суспільства і держави. А це все важливо для виснаженої України.
Так, планом Ukrainе Facility передбачені збільшення кількості співробітників САП, реформа АРМА — зміни у доборі керівника агентства та прозора процедура управління й продажу арештованих активів. Україна обіцяє донорам затвердити нову антикорупційну програму у 2026 році. Але чи якісно працює чинна антикорупційна програма?
Уряд обіцяє реформування суду, відцифрувати виконавчі впровадження, наприклад. І тут я впевнений у нашій спроможності це зробити: цифровізація — те, що в нас насправді виходить.
Але на мою думку, глобально в уряду знову нічого не вийде. Тому що не було зроблено одного важливого кроку — аудиту всього, що робилося раніше.
Україна останні років 10 перебуває в стані, коли реформи нібито йдуть, кошти на них витрачаються, але головні проблеми залишаються. Якась імітація бурхливої діяльності. Зараз саме час дуже тверезо оцінити ситуацію. Інакше 50 мільярдів від ЄС, заради яких уряд виписав 300 сторінок Ukrainе Facility, будуть ставати щораз примарнішими.
Наведу приклад. З часу ухвалення Закону «Про прокуратуру» у 2014 році минуло 10 років. До речі, він прийшов на зміну застарілого закону, прийнятого ще у 1991 році. У новому законі планувалось все максимально прогресивно і проєвропейськи: цей законопроєкт дав би змогу переглянути як зміст функцій прокуратури, так і її призначення в суспільстві. Ним були посилені гарантії незалежності прокурора. За цим законом прокуратура мала стати частиною правосуддя, відігравати вирішальну роль у кримінальному процесі та відповідати за кримінальну політику в державі. І де це все?
Що із Генпрокурором — очільником всієї системи? Він призначається і знімається парламентом, про яку незалежність і необхідні перевірені моральні якості говоримо? Досі відсутні конкурсні засади призначення очільника прокуратури, немає вимог належності його до професійного корпусу. Якщо навіть ці вимоги будуть прийняті, генпрокурора все ще можна буде легко зняти просто через голосування в парламенті. Нагадаю, що чинні норми Конституції та закону встановлюють, що Генеральний прокурор призначається на посаду та знімається Президентом України за згодою Верховної Ради України.
Не хочу нікого захищати, але генпрокурор — це людина, що має уособлювати закон, а не бути обслугою парламенту. Не сподобався більшості — на вихід. Давайте наступного, може, слухняніший буде.
З іншого боку, Конституцією передбачено призначення Верховною Радою за поданням Президента не лише Генпрокурора, а й прем’єр-міністра України, міністра оборони, очільника МЗС, голів СБУ, Нацбанку, АМКУ, Державного комітету телебачення і радіомовлення, Фонду держмайна тощо. А за поданням прем’єр-міністра — інших членів Кабміну.
Тобто однією зміною системи добору Генерального прокурора не можна обійтись. Потрібно змінювати політичний устрій держави.
На жаль, в нашій країні всі конкурсні добори призводять до призначення заздалегідь визначених осіб. Тобто знову виходить біг на місці з купою витрачених коштів на реформи.
Ще один ілюстративний пункт про реформу прокуратури в Україні. Орган прокурорського самоврядування, що був заснований у 2017 році і мав реагувати, зокрема, на звернення прокурорів щодо загрози їх незалежності, не працював у 2019-2021 роках (ще один виток реформування прокуратури). А потім сталось повномасштабне вторгнення, і суттєво посилився тиск державного органу, не передбаченого Основним Законом. Чи можемо на цей орган спиратись під час майбутнього реформування судової системи і прокуратури зокрема?
Сьогодні маємо ще один цікавий акцент: хочемо, щоб в прокуратурі працювали круті фахівці, набираємо стажистів, посилюємо команди, виховуємо нове покоління і… будемо їх мобілізувати? Витрачено час, кошти і зусилля, а де результат?
Україна ніби-то вкладає купу коштів у ці реформи. Комунікує їх суспільству і презентує за кордоном. Але і люди в Україні, і іноземні гіганти юридичної сфери чудово розуміють, що реформи у нас не працюють. Зокрема, тому що у нас недостатньо зусиль вкладається в адаптацію законів до українських реалій і українського законодавства. Взяли іноземний закон — ухвалили в Україні, і байдуже, чи працюватиме, чи ні. Яскравий приклад — Закон «Про лобіювання» (реєстраційний № 10337). Потрібний? Дуже. За кордоном працює? Так. Але законопроєкт не запрацює в Україні так, як вимагає ЄС, тому що його робота вимагає змін до інших законодавчих актів України, які не були внесені. Наприклад, адвокат, адвокатське бюро чи адвокатське об’єднання не зможуть здійснювати лобіювання за договором про надання правничої допомоги. Однак Закон «Про лобіювання» не визначає, чи буде адвокатам надане право лобіювати інтереси клієнта на інших умовах: змін до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» проєктом № 10337 не запропоновано.
Ще один момент — завузьке визначення предмета лобіювання, яке варто було б розширити на сферу інших рішень на кшталт укладання контрактів органами виконавчої влади чи отримання грантів. І таких прогалин у законі достатньо. Це при тому, що ухвалення закону про лобізм є однією з ключових рекомендацій Групи держав проти корупції (GRECO) та рекомендацією Єврокомісії на шляху до початку переговорного процесу про вступ України в ЄС.
Не варто підозрювати ЄС чи США в розумовій неповноцінності. Не варто сподіватись, що вони заплющать очі на наші «маленькі промахи», коли на кону стоять 50 мільярдів євро. Їх не буде цікавити перелік причин, чому не працює. В України запитають: чому ви нічого не зробили, щоби працювало? Цього разу нам доведеться не обіцяти, а виконувати.
На мій погляд, після 10 років жорстокої і принципової боротьби з корупцією, заміни генпрокурорів і тотальних реформ, можливо, час провести аудит і виявити наші слабкі місця? Адже нові реформи нібито спираються на вже пророблену роботу і вже впроваджені реформи, які не працюють.
Акцентую: провести цей аудит самим, і не на папері, а повноцінно, зі зняттям з посад, судовими позовами і висновками. Провести, доки нашу брудну білизну не оприлюднили платникам податків інших країн, щоби пояснити, чому Україні НЕ виділять ці 50 млрд з їхніх кишень.
Багато корисних законопроєктів вже прийнято, норми якісного реформування вже прописано. Якщо потрібно, пропишемо і проголосуємо те, що недопрацювали. Але тільки після аудиту попередніх реформ можемо говорити про отримання фінансової підтримки і виживання країни.
Завантажується ...
