Особливості здійснення спеціального досудового розслідування чи індульгенція від ВАКС — блог адвоката Семена Ханіна

На практиці сторона обвинувачення після отримання дозволу на спеціальне досудове розслідування (СДР) змінює повідомлення про підозру та/або повідомляє про нову підозру та не звертається знов за дозволом на СДР, вважаючи, що діє попередній дозвіл. На мій погляд, це суперечить чинному законодавству України.

Згідно з ч. 1 ст. 297¹ КПК України спеціальне досудове розслідування здійснюється відносно підозрюваного. Тобто особа спочатку має бути повідомлена про підозру, а потім вже сторона обвинувачення має право звертатися за дозволом на СДР.

Згідно з ч. 2 ст. 297¹ КПК України СДР на підставі ухвали слідчого судді здійснюється у КП щодо виключного переліку злочинів, крім випадків, у тому числі, «з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду».

Тобто відносно кожного повідомлення про підозру слідчий суддя має погодитись, що виділення матеріалів може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду, оскільки він йде на безпрецедентне обмеження прав особи, дозволяє досудове розслідування без участі особи.

Згідно зі ст. 297² КПК України клопотання про СДР має містити правову кваліфікацію кримінального правопорушення, виклад обставин тощо. Відповідно до ст. 297³ КПК України слідчий суддя перевіряє додержання вимог ст. 297² КПК України та має право заслухати свідка чи дослідити матеріали.

Згідно зі ст. 297⁴ КПК України під час вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ВРАХУВАТИ НАЯВНІСТЬ ДОСТАТНІХ ДОКАЗІВ ДЛЯ ПІДОЗРИ особи, щодо якої подано клопотання стосовно вчинення кримінального правопорушення, та перевірити, наприклад, що особа оголошена у міжнародний розшук.

За результатами розгляду клопотання слідчий суддя приймає ухвалу, в якій зазначає мотиви задоволення або відмови у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування.

Тобто КПК України передбачає можливість слідчого судді навіть у єдиному КП надати дозвіл на СДР щодо одного епізоду, та відмовити, щодо іншого, адже видалення матеріалів щодо нього не може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду чи підозра за вказаним епізодом не є обґрунтованою, на погляд слідчого судді. Також на час повідомлення про змінену та/або нову підозру особа може фактично знайтись та перебувати у міжнародному розшуку виключно з мотивів зловживання процесуальними правами детективом.

КПК зазначає, що повторне звернення з клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування до слідчого судді в одному кримінальному провадженні не допускається. Але, по-перше, в такому випадку це не те саме КП. У разі нової підозри фактично це КП, у якому об’єднано два КП, та КПК України ще зазначає певні випадки, коли повторне звернення можливе.

Фактично після зміни раніше повідомленої підозри стара підозра втрачає силу. Неможливо, наприклад, скасувати старе повідомлення про підозру, бо його вже немає. Тож перевірятись обґрунтованість зміненої підозри буде знов, та відповідно, дозвіл на СДР має отримуватись знову, адже він надавався на стару підозру. Під час повідомлення про нову підозру вказаний висновок, на мій погляд, є взагалі очевидним.

Між іншим, саме такій підхід застосовує КПК України щодо питань екстрадиції. Так, у ч. 1 ст. 576 КПК України зазначено, що видана в Україну особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності або щодо неї може бути виконано вирок суду лише за ті злочини, за які здійснена видача (екстрадиція).

Тому первісно отриманий дозвіл на СДР не є індульгенцією. Його потрібно отримувати кожен раз, відповідно, як сторона обвинувачення змінює та/або повідомляє про нову підозру. Порушення цього принципу зумовлює відповідні наслідки.

Блог — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Як незалежне видання, «Юридична практика» може публікувати статті, що мають дискусійний характер або стосуються тих чи інших спірних питань. Точка зору редакції “ЮП” може не збігатися з поглядом автора блогу.