Окремі аспекти рекодифікації спадкового законодавства України

Олександр Кухарєв, професор кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, експерт робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України, професор, доктор юридичних наук

Розпочатий процес рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України вимагає ретельного наукового аналізу та навіть переосмислення окремих елементів його системи, зокрема спадкового права. Причому рекодифікацію цивільного законодавства слід проводити зі збереженням тих концептуальних підходів та засад, які були закладені до Цивільного кодексу України (ЦК України). Це повною мірою стосується і сфери спадкування.

Визнання права на спадкування за постмортальними дітьми спадкодавця

Основними суб’єктами спадкових правовідносин традиційно визнаються спадкоємці як універсальні правонаступники спадкодавця. Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Отже, за межами нормативного регулювання залишився спадково-правовий статус особи, не тільки народженої, а й зачатої після смерті спадкодавця із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій (постмортальні діти, від лат. post mortem  — посмертний). Іншими словами, можливість спадкування особами, зачатими після відкриття спадщини, за українським законодавством виключається. Законодавець обмежився лише визнанням спадкових прав за особами, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини (насцитуруси, від лат. nasciturus — плід в утробі матері).

Водночас останнім часом, особливо в умовах воєнного стану в Україні, суттєво актуалізувалася проблема надання права на спадкування постмортальним дітям спадкодавця.

Питання визнання спадкоємцем особи, народженої внаслідок посмертної репродукції, в закордонних правопорядках регулюються неоднаково. Так, в одних країнах взагалі заперечуються спадкові права постмортальних дітей. Інші держави, навпаки, відносять таких осіб до кола спадкоємців. Наприклад, стаття 9.2 Закону Іспанії «Про допоміжні методи репродукції людини» від 26 травня 2006 року надає можливість використання репродуктивного матеріалу протягом дванадцяти місяців після смерті чоловіка для запліднення його дружини з юридичними наслідками, що випливають із сімейного походження. Відповідно до § 2101 Німецького цивільного укладення в разі призначення спадкоємцем особи, не зачатої на момент відкриття спадщини, слід вважати, що вона є додатковим спадкоємцем, якщо не доведено інше. Якщо ж волі спадкодавця не відповідає необхідність існування додаткових спадкоємців, то таке призначення є недійсним.

Водночас визнання спадкоємцями постмортальних дітей спадкодавця має здійснюватися з урахуванням певних умов. Це зумовлено необхідністю забезпечення прав та інтересів інших учасників спадкових правовідносин (спадкоємців, кредиторів, відказоодержувачів) та стабільністю майнового обороту. Йдеться передусім про строк, протягом якого може бути проведено штучне запліднення із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій. Такий строк доцільно встановити у шість місяців із часу відкриття спадщини, оскільки він відповідає строку, встановленому для її прийняття. Це, своєю чергою, дасть змогу уникнути повторного поділу спадщини між спадкоємцями, який би мав місце в разі народження дитини після спливу більш тривалого строку.

Наступною умовою надання спадкових прав постмортальним дітям пропонується визнати відповідне заповідальне розпорядження. У протилежному випадку запропонована новація може стати благодатним ґрунтом для численних зловживань із боку інших учасників правовідносин. Таким чином, більш доцільним видається надання постмортальним дітям права на спадкування виключно за заповітом.

Невипадково автори Концепції оновлення ЦК (Концепція) зазначили про доцільність закріплення можливості спадкування дітьми спадкодавця, зачатими із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, вже після його смерті (пункт 6.1 Концепції).

Удосконалення заповідальних розпоряджень

За чинною редакцією статті 1242 ЦК України, що має назву «Заповіт з умовою», заповідач може обумовити виникнення права на спадкування в особи, призначеної в заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

Водночас законодавче положення про існування умови заповіту саме на день смерті спадкодавця (оголошення його померлим) є спірним, оскільки свідчить, скоріше, не про розширення правової свободи у сфері спадкового права, а, навпаки, про її суттєве звуження. Це зумовлено тим, що ненастання умови на час відкриття спадщини означає своєрідне «відсторонення» спадкоємця за заповітом від спадкування. Причому враховуючи, що наявність умови може бути як пов’язаною, так і не пов’язаною з поведінкою спадкоємця, таке «відсторонення» від спадкування в окремих випадках взагалі не залежить від нього. Настання цієї умови пізніше, хоч би і в межах шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, не породжує у спадкоємця права на спадкування за заповітом з умовою.

Наприклад, заповідач встановив у заповіті умову закликання до спадкування спадкоємиці «народження дитини». З урахуванням імперативного положення абзацу 2 частини 1 статті 1242 ЦК України, дитина має народитися не пізніше за день смерті заповідача. Народження дитини пізніше, хоч навіть у межах строку для прийняття спадщини, призводить до втрати права на спадкування спадкоємицею за заповітом.

За таких обставин спадкове законодавство в цій частині потребує модернізації шляхом закріплення положення про можливість настання умови заповіту не лише на час відкриття спадщини, але й після цього. Причому строк, протягом якого має настати умова заповіту після відкриття спадщини, доцільно обмежити 6 місяцями, встановленим законом для прийняття спадщини або відмови від її прийняття. Це зумовлено необхідністю забезпечення стабільності майнового обороту, що є надзвичайно актуальним для сфери саме спадкових правовідносин.

Запропоновані зміни дозволять заповідачу покласти на спадкоємця обов’язок вчинити певну дію, з якою буде пов’язано виникнення в такої особи права на спадкування, і після відкриття спадщини (організувати поховання заповідача; встановити пам’ятник на його могилі; сплатити певну грошову суму третій особі). Крім того, така новація надасть спадкоємцю можливість завершити виконання дій, розпочатих до смерті спадкодавця.

Відповідне положення запропоновано в пункті 6.2 Концепції.

Слід врахувати, що за чинною редакцією статті 1242 ЦК України в разі ненастання умови на час відкриття спадщини спадкоємець за заповітом, стосовно якого була встановлена така умова, може прийняти спадщину як спадкоємець за законом. Це має місце, якщо спадкоємець за заповітом належить до кола спадкоємців за законом. Такий висновок узгоджується з положенням частини 5 статті 1275 ЦК України про те, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Наприклад, особа склала заповіт на користь свого сина та встановила умову отримання ним медичної освіти. Син спадкодавця, не виконавши умову, відмовляється від прийняття спадщини за заповітом та одночасно приймає її за законом як спадкоємець за законом першої черги.

При цьому, по-перше, істотно порушується воля спадкодавця та, по-друге, надаються широкі можливості для зловживань із боку осіб, право на спадкування яких поставлено в залежність від настання певної умови. Отже, спадкове законодавство в цій частині потребує вдосконалення шляхом закріплення застереження про те, що невиконання умови, визначеної в заповіті, позбавляє спадкоємця, стосовно якого таку умову встановлено, спадкування як за заповітом, так і за законом.

Управління спадщиною — ефективний механізм збереження спадкового майна

Управлінню спадщиною присвячена спеціальна стаття 1285 ЦК України, за змістом якої, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідний орган місцевого самоврядування в разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладає договір на управління спадщиною з іншою особою.

Утім, наведена норма свідчить про недостатньо ефективний механізм управління спадщиною, оскільки відповідні дії вчиняються до з’явлення спадкоємців або до прийняття ними спадщини. Крім того, гостро постає проблема вибору управителя спадщиною.

Зокрема, часто смерть учасника товариства з обмеженою відповідальністю, частка якого у статутному капіталі товариства становить понад 50 відсотків, породжує істотні складнощі в управлінні юридичною особою. Так, упродовж тривалого строку фактично неможливо скликати загальні збори учасників товариства.

Удосконалення нормативного регулювання відносин з управління спадщиною має бути здійснено передусім у частині строку дії відповідного договору, який недоцільно обмежувати моментом з’явлення спадкоємців або прийняття ними спадщини. Управління спадщиною має тривати щонайменше до оформлення спадкоємцями прав на неї, з яким пов’язується видача спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину. Такий підхід визначено в пункті 6.5 Концепції.

У законі слід окремо передбачити ті випадки, коли управління спадщиною повинно здійснюватися в обов’язковому порядку. Йдеться передусім про спадкування частки в статутному (складеному) капіталі господарських товариств. Напевно, нині це найбільш поширена ситуація, коли необхідно здійснювати управління спадщиною. Частка в статутному (складеному) капіталі господарських товариств вимагає управління завжди, навіть коли строк між відкриттям спадщини та її оформленням спадкоємцями незначний.

У межах ЦК України має бути сформовано спеціальний правовий режим управління спадщиною, передусім підприємствами та фермерськими господарствами як єдиними майновими комплексами, частками в статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінними паперами, майновими правами інтелектуальної власності.