На новий лад, або новації в царині банкрутства

Незважаючи на те що Кодекс з процедур банкрутства діє вже рік, іноді трапляються поодинокі випадки, коли суди у своїх рішеннях звертаються до норм старого законодавства, що зі свого боку зменшує шанси на захист інтересів усіх сторін спору.

Так, нещодавно апеляційний суд прийняв досить дискусійне рішення у справі № 910/2522/20, відмовивши кредиторам у відкритті провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний».

Як випливає з матеріалів, 23 квітня 2019 року було укладено договір про поворотну фінансову допомогу в розмірі 15 млн грн терміном на один рік. Пізніше сторони уклали додаткову угоду, згідно з якою скоротили термін надання даної допомоги і змінили дату повернення коштів на 27 жовтня 2019 року.

Оскільки позичальник не повернув борг у встановлені строки, кредитор уже 20 лютого 2020 року звернувся до Господарського суду м. Києва з заявою про банкрутство позичальника. А вже наступного дня, 21 лютого, до цього самого суду подав заяву про приєднання до справи ще один кредитор, що володіє в статутному капіталі позичальника часткою у 20%. Згідно з матеріалами суду, цей кредитор ще 20 грудня 2014 року уклав договір позики на рік, за яким надав безвідсоткову та поворотну позику в розмірі 79,5 млн грн, і через п’ять днів перерахував на рахунок позичальника всю суму.

Але коли наблизився термін погашення позики, у грудні 2015 року, сторони уклали доповнення до договору позики, яким продовжили термін дії договору ще на один рік – до кінця 2016 року. Згодом термін дії позики подовжувався ще двічі – аж до кінця 2018 року.

Але й це не допомогло в повернені позичених коштів, тому вже у вересні 2019 року було  складено акт звірки взаєморозрахунків за договором позики, де боржник і кредитор підтвердили існування боргу на 79,5 млн грн.

Тож після розгляду заяв двох кредиторів Господарський суд м. Києва своєю ухвалою від 10 березня 2020 року відкрив провадження у справі про банкрутство позичальника, визнав грошові вимоги кредиторів у розмірі 15 млн грн та 79,5 млн грн відповідно. Суд також запровадив мораторій на задоволення вимог кредиторів, увів процедуру розпорядження майном боржника та призначив розпорядником майна арбітражного керуючого.

Свої вимоги в суді другий кредитор підтвердив первинними документами, зокрема договором позики, додатковими угодами до договору, актом звірки взаєморозрахунків між боржником та кредитором, квитанціями про перерахування на рахунок боржника 79,5 млн грн. Також кредитор на підтвердження надав протоколи загальних зборів учасників боржника, якими було надано повноваження директору на підписання відповідного договору позики та додаткових угод до нього.

Таким чином, вимоги ініціюючого кредитора до боржника ґрунтуються на первинних документах, які беззаперечно та безспірно підтверджують дійсний розмір заборгованості, правомірність підстави її виникнення та доводять прострочення виконання грошового зобов’язання боржником.

Але позичальник не погодився з цим рішенням і подав апеляційну скаргу на ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство. Апеляційний суд своєю постановою від 28 травня цього року скасував ухвалу Господарського суду м. Києва про відкриття провадження у справі про банкрутство і прийняв нове рішення, яким відмовив позивачам-кредиторам у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Суд у своєму рішенні, зокрема, вказав, що грошові вимоги кредиторів мають спірний характер, оскільки відносно них відсутнє судове рішення і їх не визнає та заперечує боржник. Таким чином вбачається, що такі вимоги не підлягають розгляду на етапі відкриття провадження у справі про банкрутство, незалежно від того, якими документами вони підтверджуються.

Таке рішення не узгоджено з позицією судів вищих інстанцій. Зокрема, судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначають, що вимоги ініціюючого кредитора до боржника мають бути безспірними, тобто вони мають ґрунтуватися на первинних документах, які беззаперечно підтверджують дійсний розмір заборгованості, правомірність підстави її виникнення та доводять прострочення виконання грошового зобов’язання боржника. У даному випадку безспірність вимог не передбачає обов’язкової наявності судового рішення щодо них.

Ба більше, Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі №305/2082/14-ц дійшла висновку, що навіть сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, адже спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї.

Таким чином, апеляційний суд у своєму рішенні звернувся до старих норм законодавства, позбавивши кредиторів законного права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Автор: Олександр Колосовський, «Банкрутство & Ліквідація»