Видавництво 
Кирило Фесик здобув репутацію успішного юриста, збудувавши юридичну компанію, яка стала однією з провідних в Україні. Проте у 2020 році він зробив несподіваний для багатьох колег поворот у кар’єрі, змінивши крісло керуючого партнера юрфірми на крісло голови Оболонської РДА міста Києва.
Що приховано за зовнішнім затишком столичного району, яких зусиль довелося докласти на початку вторгнення загарбників рф, чому юристи у владі це добре — про це і не тільки ми говорили з очільником Оболонської РДА паном Фесиком.
— Триває четвертий рік, як ви очолили Оболонську РДА. З якими найбільшими викликами зіткнулися на початку своєї каденції та вже у воєнний час?
— Від самого початку, як і в будь-якій команді чи новій структурі, викликом є сформувати управлінське ядро і створити команду, на яку можна спиратися.
Згідно із законодавством, коли приходить новий голова – це стосується і губернаторів, міністрів чи заступників, – попередня команда складає повноваження. Вони пишуть пропозицію, що готові піти, і вже твоє право залишити їх чи призначити нових. У мене із самого початку не було такої стратегії, щоб усіх розігнати. Спочатку потрібно було зрозуміти, хто на що здатний, це по-перше. А по-друге, перед тим як очолити РДА, я вже мав значний обсяг інформації щодо всіх ключових структур і посад у районі, зокрема і тих структур району, які мені не підпорядковуються. Ми від самого початку багато взаємодіяли, а зараз, під час війни, ще більше.
Утім, уся каденція є дуже складною, адже спочатку був ковід, було багато політичних протистоянь, вибори, але, звісно, все змінило повномасштабне російське вторгнення.
Коли 23 лютого на секретній нараді ми подивилися мапу вторгнення в Київ, то все червоне йшло через Оболонь. Перші місяці лінія фронту проходила від нас за 3-4 кілометри, позиції були розташовані на відстані пострілу танка. Але наша команда була готова, всі розуміли, як діяти, і реагували без паніки, та ми разом із командою фактично проживали в секретному пункті управління.
На момент кризових ситуацій більшість рішень приймались на рівні району, що значно спрощувало реакцію на певні події.
— Який досвід адвокатської практики став для вас корисним на посаді голови РДА, які саме компетенції вийшли на перший план?
— Тут є багато паралелей. Я ж не просто був адвокатом, хорошим чи поганим – це вже оцінне судження, але й керівником великої юридичної фірми. Колеги погодяться, що кожен юрист у команді, якою ти керуєш, вважає, що він найкращий, найрозумніший, і має багато амбіцій. Якщо хочеш об’єднати команду лідерів, то маєш уміти знаходити компроміс, зацікавлювати людей, бути їм корисним.
У приватному секторі завжди спираєшся на неформальну владу, адже маєш бути прикладом. Проте в державних структурах є ще один елемент, який я дещо недооцінював. Це формальна влада. Коли я прийшов на цю посаду, то не думав, що цього достатньо, щоб люди дослуховувалися. Завжди вважав, що спочатку треба бути лідером, а вже потім має значення, яка посада і скільки людей тобі підпорядковується. Бо коли даєш комусь завдання, завжди себе запитуєш, чому людина має тебе слухати. Тож попри формальний статус, намагаюсь бути насамперед людиною, яку хочуть наслідувати.
Ставити за приклад — це компетенція керівництва юридичної фірми, яка дуже добре підходить до вищих керівних посад на рівні місцевої влади або державного управління.
По-перше, це дуже непоганий бекграунд. А по-друге, треба багато спілкуватися з людьми. Професія адвоката якраз і передбачає таке спілкування. Та коли мене призначили головою РДА, я зупинив дію адвокатського свідоцтва. У мене був 11-й рік адвокатського стажу, це не так уже й мало. Своїм друзям і клієнтам завжди бажав, щоб їм ніколи не знадобилась моя допомога. Адже людина звертається до адвоката чи до лікаря, коли в неї сталося щось погане. Те саме можна сказати і про голову районної адміністрації, губернатора тощо. Люди ніколи не звертаються, коли в них усе добре. Тому спільного тут чимало.
І третій момент: дуже багато роботи з документами, адже їх сенс дуже важливий. Також є багато кейсів, де потрібно залучити структури, які ми координуємо, – це і правоохоронні органи, і судова влада, і виконавча. Треба розуміти механіку роботи держави, і будь-який адвокат-практик знає, як це працює. Тому ці компетенції більш ніж доречні.
— Чимало відомих юристів уже здійснили «похід у владу». Водночас є й інша тенденція, коли юристи повертаються від держслужби до адвокатської діяльності. Як ставитеся до таких амбітних перетворень?
— Це абсолютно органічний процес, ба більше, це світова практика. У більшості потужних міжнародних компаній є багато вихідців із судової влади. Бо якщо людина має авторитет, пройшла свій шлях і не була залучена до якихось скандалів, це підвищує престиж компанії.
Також це погляд на світ під зовсім іншим кутом. Коли я був адвокатом, у мене був шлях суто в приватному секторі, та якщо людина була, скажімо, помічником судді, а потім пішла в адвокатуру, то в неї вже є інший бекграунд.
Чому люди йдуть із приватного сектору в державний? Тому що це, по-перше, амбіції, а по-друге, логічно, що люди рекомендують когось зі своєї спільноти. Вважаю, юридична спільнота далеко не найгірша еліта, яка займає певну частинку в управлінському апараті. Люди мають розуміти природу своєї роботи, посади і свого мандата. І якщо юристи приходять у владні кабінети, то для держави це позитив.
Коли люди приходять із прокуратури чи судів, то це, власне, одна сфера. Адже адвокатура, прокуратура, суд – частини єдиної піраміди, яка називається правосуддя. Не принципово, з якої частини піраміди людина використовуватиме свої знання. Тому що прокурор – це фактично адвокат держави, в певному сенсі я також є адвокатом міста і певним чином держави.
Юрист – це насамперед хороша базова освіта і світогляд. Як на мене, теорія держави і права – найважливіша наука, бо вона вивчає, що таке влада, для чого вона існує тощо.
Якщо говорити про страшні події, які ми переживаємо, – це пов’язано з тим, що в рф не працює механізм розподілення влади. Якби там працював парламентський контроль, путіну імпічмент оголосили б іще 25 лютого, а наступного дня він сидів би у в’язниці за розв’язання агресивної війни, адже в їхньому кримінальному кодексі є така стаття. Але коли не працює закон, відбуваються такі жахливі речі. Ми, юристи, це розуміємо. Отже, якщо не знаєш, як вчинити, роби за законом. Це хороший принцип, яким ми намагаємося реалізовувати.
— Нестача кваліфікованих кадрів у державних органах та в органах місцевого самоврядування – хронічна хвороба нашої держави. Як вирішуєте цю проблему?
— Проблема кадрів є не лише в нашій державі, вона є й в інших країнах. Тому що компетентних людей мало, зацікавити їх складно, втримати також.
Питання ще в тому, що існує багато специфічних компетенцій, адже знайти хорошого адвокат складно, а знайти людину, яка розбирається в дорожньому чи житлово-комунальному господарстві, набагато складніше.
Треба до всіх мати індивідуальний підхід. Водночас стандарти все одно задає керівництво. Іноді одна й та сама людина під різним керівництвом може поводитися доброчесно або недоброчесно. Звісно, кристально чесних людей не існує, але мова про підходи. Ми намагаємося задавати стандарти, у нас є певні протоколи. Наприклад, за законом є ситуації, коли певні закупівлі можна здійснити без PROZORRO. Ми принципово цього не робимо, тому що це завжди породжує певні ризики. А коли ви запроваджуєте такі стандарти, це суттєво звужує поле для якихось маніпуляцій чи закидів.
Ще один важливий момент, я особисто це запровадив: ми – найвідкритіша адміністрація в Києві і, можливо, в усій країні. Зі мною можна зв’язатися безпосередньо, і на четвертий рік моєї каденції немає людини, якій би я відмовив в особистій зустрічі. Знаю особисто директорів усіх навчальних та медичних закладів району. Ба більше, вони також знають мене.
Така відкритість дає змогу людям звертатися безпосередньо зі своєю проблемою, але водночас і ти можеш їм прямо ставити певні завдання. Це також мотивує людей, тому що вони відчувають, що за них хвилюються, як за свою родину.
Щороку з власної ініціативи я робив відкриті робочі звіти, хоча і під час ковіду, і під час війни була можливість цього уникнути. Проте я щомісяця продовжую звітувати перед громадою через соцмережі із загальним доступом, ми проводимо відкрите спілкування з людьми в режимі онлайн, до нас можна звернутися через Telegram. Причому не просто звернутися, а й отримати розгорнуту відповідь на своє запитання в максимально стислий строк. Якщо питання стосується конкретної особи, то вона отримує особисту відповідь, якщо питання загальне, то відповідь відкрита для всіх. Це дуже зручно та, як вважаю, сучасно. Ми намагаємося бути максимально відкритими!
Також треба мінімум популізму. На жаль, деякі колеги, зокрема і юристи, подеколи зловживають популізмом, коли простими фразами пояснюють складні процеси, іноді вводячи людей в оману. Треба зажди пам’ятати, що, якщо хочеш захистити свої права, маєш розуміти, як це працює.
— Юристи часто говорять про не завжди ефективну взаємодію з держорганами. Як ви взаємодієте з державними посадовцями під час вирішення завдань?
— Тут є два аспекти. Перший – це правоохоронні органи, спецслужби, ДСНС, військові, з ними зараз дуже багато взаємодіємо. Там все зрозуміло, адже всі ми зацікавлені в одному результаті, дружимо і разом вирішуємо всі проблеми.
Якщо розглянути будь-яку кризову ситуацію, то людина, яка очолює адміністративно-територіальну одиницю, – голова адміністрації або міста – зазвичай приїжджає на місце події швидше, ніж пожежна машина.
Це робиться не для фотозвіту, адже більш ніж 90% фото ми навіть нікуди не викладаємо. Це робиться, тому що на місці ти все бачиш, розумієш і координуєш. Ба більше, особиста присутність показує значущість події для всіх. Тому що коли сидиш взимку в кабінеті і пишеш повідомлення, що треба зробити, – це одна річ, а коли перебуваєш безпосередньо на місці – це зовсім інше.
Другий момент – це те, що районні адміністрації в Києві мають специфічний статус: нам делеговані повноваження від Київради і водночас ми є частиною вертикалі Президента, адже голів призначає саме він. Політичних баталій тут теж вистачає, але ми намагаємося все спрямовувати в господарське русло і бути ефективними.
У системі київської влади є КМДА і районні адміністрації. Міську адміністрацію очолює обраний мер, у нього є свої департаменти, які мають відповідні бюджети, і є районні адміністрації, але всі ми є розпорядниками одного великого бюджету міста Києва.
РДА зазвичай більш ефективні, тому що більш самостійні, ніж департаменти, які підпорядковуються КМДА. Звісно, є певна конкуренція, суперечки, але вважаю, що політична конкуренція – це добре, так само як і конкуренція управлінська. Головне, щоб це було в конструктивному напрямі та був результат.
— Останнім часом країну сколихнули корупційні скандали в органах влади, зокрема судової. Чи можна запобігти цьому ганебному явищу або принаймні зменшити корупційний вплив? Чого нам бракує: законів, кадрів, довіри до судової системи чи чогось іншого?
— Тут є декілька чинників. Насамперед треба зменшувати корупційні ризики на рівні законодавства, і це працює доволі непогано. Але питання в тому, що не всі ці закони знають і поважають.
Якось мене в одному поважному навчальному закладі запитали, якими навичками має володіти нове покоління менеджерів. Відповів, що люди мають передусім розуміти, як працює антикорупційне законодавство, щоб його банально не порушувати. Тому що є такі ляпи, коли люди беруть на роботу своїх дружин чи особисто лобіюють інтереси своїх друзів під час голосувань. Таких прикладів вистачає. Іноді людина вважає, що в цьому немає нічого кримінального, але існує таке поняття, як конфлікт інтересів, протокол про корупцію, тому прийняте рішення може бути визнано нелегітимним.
Також багато що залежить від стандартів, які задає керівництво.
Зараз і стосовно міста Києва дуже багато кримінальних проваджень. Скажу, що частина з них цілком виправдана.
За майже чотири роки в очолюваній мною Оболонській РДА немає жодної підозри. Це пов’язано, зокрема, з моїм юридичним минулим, але також із тим, що є прагнення здобути потрібний результат. Коли прибираєш корупціогенні чинники, то знижуються й ризики, адже все проконтролювати неможливо. У мене сотні людей лише в безпосередньому підпорядкуванні, тому мають працювати певні правила.
Усі знають скандальний кейс із барабанами в укритті в одній з РДА міста Києва. Це сталося тому, що в людини немає всього обсягу контролю та відповідної влади. Упевнений, що голова адміністрації не знав про ці барабани, є конкретні особи, причетні до цієї історії. Вигадали схему, щоб оформити барабани, які нібито потрібні в укритті. Зовсім не факт, що там був корупційний складник. Але це погана історія, яка свідчить, зокрема, й про низьку кваліфікацію посадовців та відсутність належного керування в районі.
Але щодо бюджетних втрат є ще один елемент, у суспільстві його жваво обговорюють, – це нераціональне використання коштів. Ми знаємо купу прикладів, коли кошти використовувались нераціонально. Людей це дратує, адже бюджет має спрямовуватись на те, що робить нашу державу сильнішою. Місцеве самоврядування не може витрачати кошти на танки, винищувачі або «Хаймарси», але воно точно може провести термомодернізацію шкіл, лікарень, житлових будинків тощо. Проблеми є, але подолати їх швидко, на жаль, не вийде.
— Які завдання ставите перед собою в найближчій перспективі?
— Зараз щодня живеш сьогоденням і за горизонт не дивишся. Але якщо говорити про особисті прагнення, насамперед хочу здобути репутацію ефективного керівника, який розумів, що робить у найважчий період сучасної історії України. І звісно, приносити користь.
Як громадянин, беру участь у волонтерстві та донорській діяльності. Принагідно хочу подякувати юридичній спільноті, яка теж активно долучається до цього.
Загалом маємо багато амбітних проєктів, усі їх хочеться реалізувати, адже вони корисні для Оболонського району.
Потрібно готуватися до зими, вона точно буде непростою. Допоки перемога не настала, робитимемо все, щоб її наблизити, а далі будуть нові суспільні запити, нові виклики.
Особисто я ніколи не проти повернутися в приватний сектор. Знаю, що партнери юридичної фірми, де я працював, раді мене бачити й однозначно б запросили.
Утім, у наступному політичному сезоні на нас чекають нові виклики. Головне, щоб усі ми працювали на перемогу.
(Бесіду вів Максим Сисоєнко, «Юридична практика»)
Завантажується ...
