Може, спробуємо читати? або сумна сповідь про строки в кримінальних провадженнях — блог адвоката Семена Ханіна

От ми й отримали ухвалу у справі № 991/10576/23 від 30.01.2024 Апеляційної палати ВАКС, де зазначено таке:

“Відхиляючи доводи сторони захисту про те, що при обчисленні строку досудового розслідування у кримінальному провадженню треба враховувати дату повідомлення про підозру особам, щодо яких матеріали виділені в окреме провадження, та обчислювати строки в порядку ч. 3 ст. 219 КПК, колегія суддів врахувала викладений у постанові ККС ВС від 13.12.2023 у справі № 169/867/21 висновок, відповідно до якого чинний КПК не містить імперативної норми, відповідно до якої строки, сплив яких почався після повідомлення про підозру першій особі, мають враховуватися під час прийняття процесуальних рішень стосовно особи, якій повідомлено про підозру після виділення матеріалів кримінального провадження стосовно першої особи”.

Тобто дуже спірний висновок виключно базується на постанові ККС ВС від 13.12.2023 у справі № 169/867/21. Звісно, відкриваємо цю постанову. Що ж там:

“Водночас апеляційний суд, погоджуючись з рішенням місцевого суду про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, залишив поза увагою те, що чинний КПК України не містить імперативної норми, відповідно до якої строки, сплив яких почався після повідомлення про підозру першій особі, мають враховуватися під час прийняття процесуальних рішень стосовно особи, якій повідомлено про підозру після виділення матеріалів кримінального провадження стосовно першої особи, що також узгоджується з послідовною практикою Верховного Суду (див., наприклад, постанови Суду у справах №№  264/7347/20, 175/1370/21, 756/4855/17)”.

Знову-таки спірний висновок формується голослівно та виключно обґрунтовується посиланнями на постанови Суду у справах №№  264/7347/20, 175/1370/21, 756/4855/17). Йдемо далі.

Постанова Верховного Суду у справі № 756/4855/17 від 06.12.2021:

«Як убачається з кримінального провадження, матеріали стосовно інших осіб були виділені з цього кримінального провадження до повідомлення про підозру ОСОБА_14. При цьому, спростовуючи вказані доводи сторони захисту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що статтями 217, 219, 294 КПК України в редакції станом на час вчинення вищезазначених процесуальних дій не було визначено порядку обчислення строку досудового розслідування у разі, якщо в одному кримінальному провадженні було повідомлено про підозру декільком особам. Також чинний КПК України не містить імперативної норми, відповідно до якої строки, які почали свій сплив після повідомлення про підозру першій особі, мають враховуватися під час прийняття процесуальних рішень стосовно особи, якій повідомлено про підозру після виділення матеріалів кримінального провадження стосовно першої особи».

Нарешті! Знайшли бездоказовий та голослівний висновок ВС про «відсутність імперативної норми», який вже ні на кого не посилається!!!

Постанова Верховного Суду у справі № 175/1370/21 від 17.08.2022:

«Також суд апеляційної інстанції уважав безпідставними доводи прокурора про те, що в цьому провадженні положення ч. 4 ст. 294 КПК України не застосовуються, зазначивши, що факт виділення з кримінального провадження в окреме провадження матеріалів щодо частини кримінальних правопорушень, які знайшли окрему кримінально-правову кваліфікацію, і повідомлення про підозру в їх вчиненні не впливає на обчислення процесуального строку досудового розслідування за фактом вчинення того кримінального правопорушення, в якому повідомлення про підозру цим особам не здійснювалося, таким чином, пославшись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 14.09. 2021 у справі.

Крім того, посилання Дніпровського апеляційного суду в ухвалі від 12.01.2022 на постанову Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 264/7347/20 є нерелевантним, оскільки обставини кримінального провадження, що розглядається, відрізняються від установлених у вищезгаданій справі і висновки колегії суддів апеляційного суду є такими, що здійснені поза контекстом цієї постанови».

Що тут відбувалося. У первісному кримінальному провадженні 30.01.2020 певним особам було повідомлено про підозру. Слідчий суддя продовжив строк досудового розслідування до 30.07.2020. Водночас 25.03.2020 в нове кримінальне провадження було виділено матеріали стосовно підозрюваних осіб. Далі 30.07.2020, вже в новому кримінальному провадженні, слідчий суддя продовжив строки до 12 місяців! Зрозуміло, що за таких обставин нове провадження було закрито судом як першої інстанції, так й апеляційної палати згідно з п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. Але ВС СКАСОВУЄ цей висновок АБСОЛЮТНО неаргументовано, тобто без жодного доводу, та ще й зазначає, що висновок у цій справі є нерелевантним (суперечить!!!) постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 264/7347/20!!! Що, звісно, не заважає у постанові ККС ВС від 13.12.2023 у справі № 169/867/21 одночасно посилатися на постанову Верховного Суду у справі № 175/1370/21 від 17.08.2022 та постанову Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 264/7347/20!!!

Постанова Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 264/7347/20.

«За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк досудового розслідування за кримінальним провадженням № 42019050000000061 від 20.03.2019 сплив 25 червня 2020 та в подальшому не продовжувався, а повідомлення про підозру ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК України було оголошено 23.09.2020 та надалі з цього кримінального провадження було виділено нове провадження за № 12020050000000654 від 27.10.2020, тобто поза межами строку досудового розслідування, що виключає подальше провадження, а тому суд правильно закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Твердження прокурора про те, що строки досудового розслідування не були порушені, оскільки з кримінального провадження № 42019050000000061 від 20.03.2019 відділялися матеріали в окреме провадження та повідомлялося про підозру за ч. 3 ст. 358 КК України ОСОБА_9 , а 20.03.2019 – ОСОБА_10 за чч. 3, 5 ст. 191 КК України, а далі продовжувалися строки досудового розслідування у цих провадженнях, а тому строки досудового розслідування слід обчислювати відповідно до положень ч. 3 ст. 219 КПК України, є хибними. Колегія суддів звертає увагу на те, що факт виділення з кримінального провадження в окреме провадження матеріалів щодо частини кримінальних правопорушень, які знайшли окрему кримінально-правову кваліфікацію, і повідомлення про підозру у їх вчиненні не впливає на обчислення процесуального строку досудового розслідування за фактом вчинення того кримінального правопорушення, в якому повідомлення про підозру не здійснювалося.

Окрім того, щодо обчислення строків досудовою розслідування неодноразово висвітлювалось і в постановах Верховного Суду, зокрема у провадженні № 51-4097км20, справа №201/10437/19 від 25.11.2020».

Що тут відбувалося. 19.06.2020 та 23.06.2020 Особі_9 та Особі_10 було повідомлено про підозру у первісному «фактовому» проваджені від 20.03.2019, строки у якому до того були продовжені до 25.06.2020 року слідчим суддею. Надалі матеріали за підозрами Особі_9 та Особі_10 були виділені в Окреме_Провадження_1.

23.09.2020 року у первісному кримінальному проваджені було повідомлено про підозру Особі_7.

27.10.2020 року з первісного провадження було виділене Окреме_Провадження_2 за підозрою Особи_7. Відповідно, днем початку досудового розслідування у новому проваджені є 20.03.2019.

Що очевидно? Що повідомлення про підозру Особі_7  23.09.2020 у первісному кримінальному проваджені було поза межами строків досудового розслідування. Відповідно, виділення в Окреме_Провадження_2 27.10.2020 також було поза межами строків досудового розслідування. Тому суд правильно закрив кримінальне провадження щодо Особи_7 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Твердження прокурора, що строки продовжувались в Окремому_Провадженні_1, жодним чином не знімають необхідності продовжувати строки у первісному кримінальному проваджені.

Це, між іншим, зрозуміло, як на мене!

Слід зазначити, що цей висновок ВС робить із постанови ВС у провадженні № 51-4097км20 у справі № 201/10437/19 від 25.11.2020.

Постанова ВС у провадженні № 51-4097км20 у справі № 201/10437/19 від 25.11.2020.

«Постановою слідчого від 04.06.2019 досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018040660001048 щодо ОСОБА_9 було зупинено, однак ухвалою слідчого судді від 19.07.2019 зазначена постанова була скасована.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначний ст. 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, з обвинувальним актом до суду слідчий звернувся 06вересня 2019 року, тобто більш ніж через 3 місяці після повідомлення ОСОБА_9 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.

На підставі цього сторона захисту у підготовчому судовому засіданні з посиланням на положення стст. 219, 284, 314 КПК України заявила клопотання про закриття кримінального провадження, яке суд першої інстанції задовольнив.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними доводам поданих касаційних скарг, залишив її без задоволення, зазначивши підстави ухвалення такого рішення.

Зокрема, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора про зняття підозри від 30.05.2019 і повідомлення про підозру 19.08.2019, оскільки перше повідомлення було вручене з порушенням вимог КПК України, апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи відсутні дані про оскарження чи скасування повідомлення про підозру від 30.05ю2019 у передбаченому законом порядку, а чинний КПК України не передбачає такої процесуальної дії як зняття повідомлення про підозру і повторного повідомлення про підозру того ж самого змісту, тому саме від 30.05.2019 необхідно обчислювати строк, з якого ОСОБА_9 набув статусу підозрюваного, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Крім цього, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційних скарг про відсутність повноважень у суду першої інстанції закривати кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284КПК України».

Що, власне, слід зазначити. Все зрозуміло, все коректно, але взагалі не стосується змісту попередньої постанови ВС, яка робить посилання.

СУМНИЙ ВИСНОВОК!

Ухвала у справі № 991/10576/23 від 30.01.2024 Апеляційної палати ВАКС, де зазначено, що «чинний КПК не містить імперативної норми, відповідно до якої строки, сплив яких почався після повідомлення про підозру першій особі, мають враховуватися під час прийняття процесуальних рішень стосовно особи, якій повідомлено про підозру після виділення матеріалів кримінального провадження стосовно першої особи», є лише голослівним бездоказовим припущенням, яке посилається як на голослівну бездоказову постанову ВС, так і на постанови ВС, які не мають жодного стосунку до вказаного висновку.

Між іншим, захист обґрунтовував свою позицію таким чином (щодо виділення з кримінального провадження епізодів із підозрами в інше провадження):

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, що діє з 01.01.2024, досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 219 КПК України (у редакції, що діє з 01.01.2024) «строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження».

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 219 КПК України загальний строк досудового розслідування не може перевищувати дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тобто мова йде про строк досудового розслідування не за епізодами, а саме у кримінальному провадженні.

Доводи прокурора про те, що (первісне) кримінальне провадження після виділення епізодів в інше кримінальне провадження, за якими було повідомлено певним особам про підозру, перетворюється на провадження, у якому особі про підозру не повідомлялось, є необґрунтованими. Наявність вказаних обставин не свідчить про ненабуття особами статусу підозрюваних саме в (первісному) кримінальному провадженні.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 277 КПК України повідомлення про підозру має містити найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення. Тобто повідомлення про підозру здійснюється у визначеному кримінальному проваджені. КПК України не містить жодної норми на кшталт того, що виділення епізодів з підозрою в інше кримінальне провадження приводить того, що особа вважається повідомленою про підозру  в іншому кримінальному провадженні.

Ба більше, логіка прокурора та АП ВАКС приводить до певної абракадабри. За цією логікою кримінальне провадження після повідомлення особи про підозру можна перетворити на вічне, періодично виділяючи епізод із підозрами в інше провадження. Таким чином, вважає прокурор, положення, що загальний строк досудового розслідування не може перевищувати дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, стосується не кримінального провадження, а епізодів у кримінальному провадженні.

Фактично прокурор та АП ВАКС створюють власний КПК України зі своїм, тільки йому зрозумілим змістом. Так, прокурор, наприклад, зазначає таке: «…Коли в багатоепізодному кримінальному провадженні фактично паралельно співіснують фактове провадження (за однією частиною епізодів) з провадженням із підозрюваними (за іншою частиною епізодів)». Тут навіть коментувати важко.

Блог — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Як незалежне видання, «Юридична практика» може публікувати статті, що мають дискусійний характер або стосуються тих чи інших спірних питань. Точка зору редакції “ЮП” може не збігатися з поглядом автора блогу.